Пані Мікаель Жан є другою в історії Країни Кленового Листа жінкою, що обіймає посаду генерал-губернатора і головнокомандувача Канади. Вступивши на цю посаду 27 вересня 2005 року, пані Жан обрала головним пріоритетом своєї діяльності гасло: «Позбуваймося ізольованості». Під ізольованістю вона розуміє те, що багато чоловіків, жінок і дітей з різних прошарків населення опиняються відокремленими від суспільства. Отже, генерал-губернатор виступає за створення можливостей для представників різних поколінь, культур, громад, носіїв різних правил поведінки, щоб вони могли спілкуватися і працювати разом задля добробуту кожного у цій величезній країні. Пані Жан надає великого значення діалогу з громадянами, і для цього вона відкрила веб-сторінку «Голоси громадян». Вона також виступає за те, щоб молоді люди були в центрі уваги держави й усвідомлювали, що їхні ідеї, бачення і розуміння світу мають значення. В ексклюзивному інтерв’ю «Дню» пані Жан розповідає, наскільки їй вдалося реалізувати свої пріоритети, який меседж вона збирається донести українцям та українській владі та як збирається реалізувати в Україні «мистецтво дипломатії на людському рівні».
«ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ КОЖНОГО — НАМАГАТИСЯ ЗРОБИТИ СВІТ КРАЩИМ»
— У своїй вступній промові на посаду генерал-губернатора Канади ви говорили про нову подорож у вашій кар’єрі та висловили амбіційне бажання зробити світ кращим. Тепер, майже за чотири роки перебування на цій посаді, чи можете ви сказати, наскільки успішною є ваша нова подорож?
— Я вважаю, що ця подорож була унікальною і неймовірною з огляду на отриманий досвід. Як ви знаєте, Канада є величезною і водночас дуже різноманітною країною, яка швидко розвивається. Перебуваючи на посаді генерал-губернатора, я зрозуміла, якою сильною і багатою є Канада. Ніхто не може бажати кращих можливостей, щоб зробити внесок для своєї країни.
— А як щодо втілення ваших амбіцій зробити кращим світ?
— Потрібно кожного разу робити один вчинок. Я вважаю, що кожна людина повинна мати такі амбіції. Бо це відповідальність кожного — намагатися зробити світ кращим. І це починається з простих, локальних, а також глобальних вчинків. Я вірю, що за кожної нагоди, коли, наприклад, я збираю людей разом або відкриваю простір для діалогу, розмов — а я роблю це у своїй країні, в Канаді, а також під час подорожей за кордон у ході офіційних та державних візитів, — для мене дуже важливо заохочувати залучення громадськості, кожної ініціативи, що виходить з громадянського суспільства і сприяє створенню кращого суспільства і знаходженню відповідей на виклики, які постають сьогодні перед нашим світом. Тому ці амбіції (Сміється) залишаються зі мною від часу, коли я була дитиною, і вони ніколи, ніколи не покидали мене. Я намагаюся заохотити кожного громадянина моєї країни розділити мої амбіції робити світ кращим. Отже, чи досягла я успіху? Я б відповіла — так, у багатьох випадках — так: підтримуючи кожного разу один вчинок. І я продовжуватиму це робити.
— Чи допомагає вам попередня професія журналіста у виконанні обов’язків генерал-губернатора?
— Звісно, багаторічна робота журналістом допомагає мені нести відповідальність на посаді генерал-губернатора.
Перш за все, я є дуже добрим слухачем. І я вважаю, що генерал-губернатор або будь-яка особа з подібною відповідальністю, кожен глава держави повинен мати спроможність і бажання вислуховувати людей. Тому що нічого не допоможе країні чи державі, якщо не буде рішучості людей у досягненні мети — створення здорового суспільства і забезпечення розвитку людини, доброго урядування.
Моя журналістська робота полягала в інформуванні людей, щоб вони стали кращими громадянами і усвідомлювали величезну кількість проблем і сурову реальність, що постає перед Канадою та іншими країнами світу.
У цьому плані моя попередня робота надзвичайно допомагає мені на посаді генерал-губернатора. На мою думку, багаторічна праця журналістом з висвітлення міжнародних справ чи проблем дає мені сьогодні правильні знання, щоб брати участь у дискусіях під час двосторонніх переговорів з моїми візаві — главами інших держав. Окрім цього, я розглядаю роботу журналіста як громадянську відповідальність. Перш ніж стати журналістом, я була активістом, багато працювала над питаннями прав людини, шукала справедливості. І робила це з відчуттям обов’язку громадянина і громадянської відповідальності. Будучи журналістом, я поділяла ті самі цінності й працювала, пам’ятаючи про соціальну справедливість, рівність для всіх. Обіймаючи посаду генерал-губернатора, я слухаю і дію так само, пам’ятаючи про ці цінності.
«Я ВІДЧУВАЮ СЕБЕ В РОЛІ КАТАЛІЗАТОРА...»
— Ви сказали, що посада генерал-губернатора вимагає бути добрим слухачем. Чи можете ви пригадати, що з почутого від громадян найбільше вас вразило чи розчарувало?
— Перш за все, я не думаю, що можу бути розчарованою. Бо за природою я дуже оптимістична людина. Я відчуваю себе в ролі каталізатора. Я вірю, що як генерал-губернатор найкраще, що я можу зробити, — це насправді створити якомога більше можливостей для простих людей, громадян, жінок і чоловіків моєї країни, висловлюватися та бути почутими. І це є одним із моїх пріоритетів. Попри величезний обсяг роботи, я намагаюся виділити багато часу для молодіжного діалогу, молодіжних форумів. Бо я вважаю дуже важливим, щоб молоді люди зрозуміли, що вони є активною силою, яка визначатиме майбутнє, і водночас вони є частиною вирішення проблем сьогодення. І я про це говоритиму в Україні. Під час державних візитів я виділяю багато часу, аби мати можливість вислухати громадянське суспільство, людей у країнах, які відвідую. Тобто я не лише слідую офіційному протоколу. Важливим компонентом є зустрічі, дискусії з громадянами, а також молодіжний діалог. Я буду зустрічатися з молодими українцями і вислуховувати їх — і також сподіваюсь бути почутою. Я зрозуміла, що кращим способом з’ясування занепокоєння, турбот і знаходження динамічних рішень у будь-якій країні є просто спілкування з людьми. Тому я мушу сказати, що ніколи не була розчарована можливостями спілкування. Бо люди приходять, щоб поділитися духом, по-справжньому висловитися, разом запропонувати свої думки та ідеї, які включатимуть рішення, що можуть привести до змін у нашій спільноті. Наше сусідство, сім’я і суспільство є дуже важливими. Люди завжди говорять від глибини душі. Вони насправді хочуть досягти змін на краще й готові подати руку допомоги іншим, працювати зі співчуттям до інших. А це завжди захоплює і надихає.
«МИ МОЖЕМО ЗРОБИТИ ГЛОБАЛІЗАЦІЮ ДУЖЕ КОНСТРУКТИВНОЮ»
— А що, на вашу думку, лежить в душі чи серцях людей, які активно виступають проти глобалізації, протестують проти проведення різноманітних самітів G8, G20, НАТО? Або, іншими словами, чому багато людей не поділяє висловлену в одному з ваших блогів думку, що «за глобалізацією стоїть не торгівля, а спільні ініціативи, створені завдяки зустрічам між людьми, сприйняттю ідей і зміцненню солідарності»?
— Я вважаю, що сьогодні глобалізація є доконаним фактом нашого життя. І все залежить від нашого сприйняття цього факту. Якщо ми її сприймаємо як зміцнення солідарності, як сприяння залученню, тоді вона стає поворотним моментом для сьогоднішнього світу. Я вважаю, що не повинно бути такого, коли деякі люди чинять опір глобалізації заради того, щоб продемонструвати злість проти сили інших, адже глобалізація означає лише ринок. Глобалізація є дуже потужним і конструктивним явищем, коли людський фактор пронизує її і йдеться про відкритість одне одному, спільне використання наших ідей і рішень, спільні відповіді викликам світу, що постають сьогодні. Наприклад, коли ми говоримо про безпеку, то це означає спільну відповідальність. Коли ми говоримо про людський розвиток, справедливу економіку, то це також означає спільну відповідальність. Ми можемо зробити глобалізацію дуже потужною і конструктивною для світу, поворотним моментом. Я думаю, що останній саміт G20 був також важливим моментом для світу, свідченням того, що, попри кризу, країни спроможні брати участь у дискусіях. Вважаю, ми все більше і більше розуміємо, що перед лицем кризи: продовольчої, економічної, фінансової, екологічної і так далі нам потрібно працювати разом, щоб разом досягти успіху. Якщо один зазнає невдачі, то всі зазнають невдачі. Такий мій погляд щодо глобалізації в нинішньому світі.
— А якою є ваша думка щодо ювілейного саміту НАТО?
— Я думаю, НАТО зараз важливо мати злагодженість усередині організації та рівний розподіл тягаря. Якщо ми співпрацюємо разом, то маємо разом розподіляти затрати. Таке переконання існує в Канади. І саме такий підхід ми реалізуємо, наприклад, щодо операції в Афганістані. Ми вважаємо, що єдиний спосіб, завдяки якому місія може бути успішною, не лише в Афганістані, але й щодо миру взагалі, полягає в рівному розподілі тягаря, в більшій злагодженості дій.
«Я ВИКОНУЮ МІСІЮ ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧА З ПОВНОЮ ВІДДАЧЕЮ»
— До речі, чи легко вам як жінці виконувати обов’язки головнокомандувача канадських збройних сил?
— (Сміється.) Я давно маю відношення до цього. Я народилася в країні, де люди в уніформі здійснювали репресії упродовж тривалого часу. Я народилася за часів диктатури і мілітаристського режиму, причому дуже брутального. Тому це був мій перший досвід мілітаристського світу. А тепер, будучи головнокомандувачем канадських збройних сил, я дуже пишаюся своїми військовими, які справді працюють у дусі захисту спільних цінностей, справедливості, миру і терпимості. Працюючи з нашими військовими, я бачу, що вони мають дуже етичне бачення нашого світу, наших місій, нашого обов’язку. Я думаю, що це також є щось на зразок можливості і в моєму житті — бути спроможною побачити, що військові сили можуть призначатися і для чогось іншого, ніж репресії. Коли я супроводжую наших солдатів, наприклад, в Афганістан для виконання миротворчої місії, я знаю, що всі молоді солдати, які направляються туди, роблять свій внесок, іноді деякі з них навіть жертвують своїм життям. Я знаю, що вони хочуть одного — лише миру й безпеки заради людського розвитку і процвітання країні. Я дуже пишаюся ними. Іноді це складно. Ніколи не буває легко наражати наших солдатів на небезпеку, посилаючи їх на виконання небезпечних місій, під час яких трапляються втрати. Мені доводиться брати участь у траурних церемоніях, зустрічатися з родинами загиблих солдатів (на сьогодні ми втратили 117 солдатів в Афганістані), а це не легко. І водночас це дає мені неймовірний людський досвід. Я виконую місію головнокомандувача з повною віддачею і всім серцем.
«КАНАДА МІСТИТЬ У СОБІ ЦІЛИЙ СВІТ»
— Хотілося б почути вашу оцінку так би мовити неофіційного змагання між Канадою та США за звання найбільш вільної країни, що надає громадянам найбільші можливості?
— Можу сказати, що США і Канада є дуже добрими сусідами і дуже добрими друзями. Між нашими країнами міцні відносини. Я мала дуже позитивну розмову з президентом Бараком Обамою під час першого міжнародного візиту, який він здійснив до Канади. Чи Канада є більш вільною країною, ніж США? Ми не робимо подібного роду порівнянь. У нас діє демократична парламентська система. Ми поділяємо багато цінностей і цілей. І свобода є дуже важливою для обох наших країн. Я б не шукала якихось порівнянь між обома країнам. На мою думку, сьогодні важливо те, що ми працюємо разом, і те, чого ми хочемо досягти разом із США і багатьма країнами світу. Це важливо. Канада містить у собі цілий світ. Ми дуже щасливі, бо це надає нам відчуття безперервності. Наша країна неймовірно різноманітна. Сьогодні в Канаді проживають люди зі всього світу, і вони роблять країну такою, якою вона є сьогодні.
«КАНАДА ВІТАЄ ПРАГНЕННЯ УКРАЇНИ ПРИЄДНАТИСЯ ДО НАТО»
— Торкаючись безпосередньо вашого візиту до України: якою ви бачите роль і місце нашої країни в світі?
— Канада вітає прагнення України приєднатися до НАТО, а також у майбутньому вступити до Європейського Союзу. Ми вважаємо, що Україна є критичною для стабільності в Східній Європі. Ми підтримуємо українські кроки на шляху приєднання до НАТО і членства в ЄС. Ми вважаємо, що Україна є важливим союзником. Україна підтримувала Канаду на Генеральній Асамблеї ООН, в ЮНЕСКО. Ми співпрацювали в рамках багатонаціональних форумів. Канада завжди з відповідальністю відгукувалася на прохання України про надання підтримки. Наприклад, ми підтримали заклик України про визнання Голодомору на Генеральній Асамблеї ООН, в ЮНЕСКО та ОБСЄ. Ми справді стоїмо поруч з Україною і дуже швидко реагуємо на її прохання. Ми були першою західною країною, яка визнала незалежність України 1991 року. Ми зв’язані дуже сильними двосторонніми домовленостями. Я вважаю, що співпраця Канади та України є міцною і залишатиметься такою надалі. Для нас це важливо. Причому така налаштованість на співпрацю з Україною підтримується усіма канадцями і, звичайно ж, громадою канадських українців, яка нараховує понад мільйон осіб і започаткувала своє коріння в Канаді наприкінці XIX століття.
— А що б ви хотіли сказати українцям, який меседж донести до української влади, перебуваючи в Україні?
— Я хочу, щоб українці знали, що я перебуватиму в вашій країні з метою слухати. Канада хоче, аби Україна знала, що вона не самотня. Я знаю, що Україна переживає важкі економічні часи. І Канада співпрацює з Україною, намагаючись бути поруч з нею в ці складні моменти. Навіть якщо ситуація залишатиметься дуже критичною для країни, Канада й надалі підтримуватиме вашу країну. Це дуже важливо. Я відвідую вашу країну з метою продемонструвати відданість Канади Україні та українцям. Візит Президента Віктора Ющенка до Канади також підкреслив важливість двосторонніх відносин між нашими країнами. І я буду тут, щоб підтримати зв’язки і контакти між народами. Я також виступатиму на підтримку мобільності молоді між нашими країнами. Ми друзі. Це — мій меседж для українців. Я думаю, що я також захочу відзначити внесок канадців українського походження, які насправді були й залишаються частиною канадського населення, що доклала зусиль для створення успішної сучасної Канади, яку ми знаємо сьогодні.
— Чи передбачається в ході візиту підписання двосторонніх угод?
— Я вважаю, що результатом візиту стане посилення взаємних зобов’язань, а також висловлення підтримки прагнень України. Наше агентство міжнародного розвитку постійно підтримує ініціативи громадянського суспільства України. І це продовжуватиметься. Я можу вам навести приклад: Канада робить внесок у будівництво проекту «Укриття» в Чорнобилі, а також у Науково-технічний центр України. Ми також підтримуватимемо будь-які реформи українських ключових інституцій, запровадження доброго урядування, розвиток демократії в Україні. І це дуже важливо.
«...БЕЗ ДИНАМІЧНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ТКАНИНИ НЕМАЄ МАЙБУТНЬОГО»
— А як щодо реалізації в Україні «мистецтва дипломатії на людському рівні», яке зазвичай ви практикуєте під час візиту до інших країн?
— Дипломатія на людському рівні, про що я вже говорила, і означає спілкування з громадянським суспільством, відкриття простору для спілкування і дискусій з громадянами, сприйняття ініціатив з боку суспільства, неурядових організацій. Це не протокол, не офіційні двосторонні переговори, а вихід на людей: чоловіків і жінок, які справді борються, щоб знайти рішення багатьох проблем, що постають перед країною. Ми зрозуміли, що при наявності міцного хребта, але без динамічної соціальної тканини у країни немає майбутнього. Тому дуже важливо визнавати кожну ініціативу, яка є конструктивною для країни. Це я називаю дипломатією на рівні людських умінь, пріоритет якої полягає в тому, щоб слухати людей і узаконювати їхні ініціативи, вислухати їхнє занепокоєння та стурбованість. Не багато глав держав чинять так само. Що стосується мене, то можете бути певними: я продовжуватиму дипломатію на людському рівні під час перебування в Україні.
Я знаю, що багато канадців, зокрема й українського походження, з нетерпінням чекають цього візиту. І я сподіваюся, що він стане вшануванням нашої дружби.
Довiдка «Дня»
Мікаель Жан народилася в Порт-о-Пренс, Гаїті. Втікаючи від тогочасного диктаторського режиму, вона разом зі своєю родиною іммігрувала до Канади. Отримавши ступінь магістра з порівняльної літератури в університеті Монреаля, вона викладала в цьому ж університеті на факультеті італійських студій.
Під час навчання пані Жан вісім років працювала в притулках Квебека для жінок, які постраждали від насильства, роблячи активний внесок у становлення мережі притулків по всьому Квебеку та Канаді. Пізніше вона зайнялася журналістикою і стала шанованою журналісткою та ведучою інформаційних програм на «Радіо Канада» та CBC Newsworld. Вона також брала участь у документальних фільмах, знятих її чоловіком, кінорежисером Жаном-Даніелем Ля Фондом, включаючи «Темношкірість: шлях Емі Сезар», «Тропічна північ: Гаїті в усіх наших мріях» і «Останній дзвінок для Куби». Усі ці фільми отримали або канадські, або міжнародні нагороди.
Пані Жан було відзначено численними нагородами, зокрема призом Мірей Ланкто за репортаж про подружнє насильство, призом Анік за найкращий інформаційний репортаж у Канаді про розслідування влади грошей у суспільстві Гаїті, першою премією в галузі журналістики організації Міжнародна амністія в Канаді. Міжнародна асамблея парламентарів французької мови нагородила її орденом Кавалера Плеяди. Монреаль і міністерство міграції та відносин з громадянами Квебеку надало їй статус почесної громадянки Монреаля на відзначення її досягнень у комунікації. Пані Жан вільно володіє п’ятьма мовами: французькою, англійською, італійською, іспанською та креольською.
