Не тільки політикою й політиками живе країна. Якщо це, звичайно, країна нормальна. От таке радісне відчуття своєї «нормальності» дали, як мінімум, дві культурних події — грандіозна виставка Тетяни Яблонської (подробиці на стор. 8) і прем'єра в опері. «День» у № 49 писав про першу постановку опери Георгія Майбороди на київській сцені. І ось через три десятиріччя герої Київської Русі знову з'явилися перед глядачами. Дія цієї вистави розповідає про непростий період у житті Ярослава Мудрого, який поставив перед собою велику мету — об'єднати ворогуючі князівства у велику державу. В основу лібрето покладено відомий історичний роман Івана Кочерги «Ярослав Мудрий». Тому в опері Г. Майбороди окрім епічних картин (народного бунту, битви з печенігами) розповідається про інтриги навколо престолу; про змову, в якій бере участь дружина Ярослава Інгігерда (колишня владолюбна скандинавська принцеса); є й любовна лінія: між дочкою Ярослава і норвезьким витязем Гаральдом. Драматизму сюжетові додає історія ченця-художника Микити, каменяра Журейка і Милуші… У новій версії вистави, завдяки оригінальним декораціям відомих львівських художників Тадея та Михайла Риндзаків, сцена Національної опери переносить глядачів у ХI сторіччя, а публіці здається, що герої старовинних фресок немовби ожили... У залі — меломани, діячі культури, дипломати, які часто бувають у театрі. Серед почесних гостей — Президент України Віктор Ющенко з дружиною Катериною, його дочка Віталіна, зять, міністр культури і туризму Юрій Богуцький.
— Сам по собі факт, що київський театр звернувся до класики ХХ сторіччя — доволі відрадний, — вважає театрознавець Юрій СТАНІШЕВСЬКИЙ. — За радянських часів було створено чимало прекрасних творів і чудово, що українські театри поступово почали повертатися в своїй репертуарній політиці до оригінальних творів, написаних на історичну тематику. Радує, що виставу «Ярослав Мудрий» поставлено молодою командою: режисером Анатолієм Солов'яненком (який вигадав органічні мізансцени), диригентом Миколою Дядюрою, який підняв складну партитуру Г. Майбороди. Сценічне вирішення братів Риндзаків — просто розкішне, яке дуже виграшно ілюструє оперу. Ось лишень не всі співаки справилися з поставленим їм завданням. На жаль, велика проблема полягає в нечіткій дикції вокалістів. У цій опері величезні шматки складного тексту Івана Кочерги і не всі його чітко вимовляють, не кажучи про спів, тому диригентові ще доведеться звернути увагу на виразність слів і фраз у співаків. У акторів є поле для роботи над поглибленням характерів своїх героїв, адже потрібно ввійти не лише в образи, а й передати глибинний зміст цієї опери. Загалом же, композиційно, сценічно, музично та просторово — вистава вийшла вдалою. Відрадно, що масштабний і багатофігурний твір, такий як опера «Ярослав Мудрий», відтепер з'явився на нашій столичній афіші.
— Мені пощастило, бо я був на прем'єрі опери «Ярослав Мудрий» 1975 року, — признався композитор Євген СТАНКОВИЧ. — На мене та вистава справила колосальне враження. За диригентським пультом стояв легендарний Стефан Турчак, поставив оперу Юрій Смолич, сценографія — Федора Нірода. Головні партії виконували: Олександр Загребельний (Ярослав), Анатолій Мокренко (Гаральд), Анатолій Кочерга (Сильвестр), Гізела Ципола (Інгігерда), Надія Куделя (Єлизавета) та інші — це було прекрасно! Я сидів на галерці й насолоджувався музикою, прекрасною грою акторів. Знаєте, я дуже добре знав Майбороду, незважаючи на те, що Георгій Іларіонович був набагато старшим, але в нас були дуже близькі стосунки...
На цю прем'єру я йшов із хвилюванням. Щойно зазвучала увертюра, я немовби перенісся в часі… Молодці постановники, які зуміли не просто відродити стару оперу, а дали їй нове дихання. Мені сподобалося, як добре звучав оркестр Національної опери (диригент Микола Дядюра) і хор (хормейстер Лев Венедиктов). Хотів би відзначити солістів: Лідію Забілясту (Інгігерда), Сергія Магеру (Ярослав), Сергія Ковніра (Сильвестр), Дмитра Попова (Микита), Петра Приймака (Гаральд), Анжеліну Швачку (Джемма) та інших. І хоча є деякі «кострубатості», але це лише перша вистава, а з кожним разом опера йтиме за висхідною. У цій опері є де виявити себе музикантам і акторам. Мене дуже радує, що театр знову почав ставити український репертуар, а наша Національна опера не лише за назвою, а й за сутністю стає національною.
