1 квітня цього року виповнюється 260 років від дня народження Гуго Коллонтая — одного з найвидатніших представників польського Просвітництва, правника, філософа, політика. На жаль, в Україні про цю людину майже не знають. І це при тому, що його життя було тісно пов’язане з Україною.
Гуго Коллонтай народився в 1750 р. у волинському містечку Великі Дедеркали (зараз село Шумського району Тернопільської області). Незважаючи на українське походження (принаймні територіальне), Г.Коллонтай сформувався в лоні польської культури. Його батьки належали до дрібної польської шляхти. Це був не чисто польський, а, радше, мішаний рід, де поєднувалися польські й українські елементи. Вважається, що рід Коллонтаїв (чи Калатаїв — так могло звучати це прізвисько в первісному варіанті) свій початок вів від брянських бояр.
Початкову освіту він здобував удома, де його навчала матір. Потім навчався в Піньчові, вищу освіту отримав у Краківському університеті, в якому вивчав філософію й теологію. Після його закінчення став доктором філософії. Подальшу освіту здобував у Відні, Болоньї та Римі, де отримав ступінь доктора теології й церковного права. У Італії він мав змогу ознайомитися з творами західноєвропейських просвітителів. Особливий вплив на нього справили фізіократи — економісти, що визнавали землю та землеробство єдиним джерелом багатства й, відповідно, високо цінували землеробську працю. Загалом Г. Коллонтай добре орієнтувався в досягненнях тогочасної європейської науки й філософської думки.
У 1775 р. прийняв духовний сан і став краківським каноніком. Проте його діяльність виходила далеко за межі церковної сфери. Він активно працював в Едукаційній комісії — своєрідному міністерстві освіти, що було засноване в Речі Посполитій відразу після ліквідації ордену єзуїтів у 1773 р.
Як інспектор Едукаційної комісії, Г. Коллонтай провів реформування Краківського університету. Перед реформою в цьому навчальному закладі існувало чотири відділи: теології, права, філософії та медицини. Виходячи з власного погляду на диференціацію наук, Г. Коллонтай ліквідував такий поділ і розділив академію на дві колегії — фізичну й моральну. До першої ввійшли школи: математична, фізична й медична, до другої — теологічна, правова й літературна. З 1782-го по 1786 р., Коллонтай був ректором Краківського університету, втілюючи свої реформаторські погляди в галузі освіти. Зараз у музеї університету є спеціальний присвячений йому зал. Г. Коллонтая в Краківському університеті вважають одним з найвидатніших представників цього навчального закладу.
З 1786 р. Г. Коллонтай включається в політичне життя, стає литовським референдарем (чиновником, який вислуховував скарги громадян і представляв їх у оформленому письмовому вигляді канцлеру, тобто главі уряду, для подальшого представлення королю). У період роботи т.зв. Чотирьохлітнього сейму (1788—1792) Г. Коллонтай належав до активних політичних діячів Польщі, виступаючи речником демократичних верств, передусім міщанства. Навколо нього об’єднувалися радикальні діячі, які отримали назву якобінців за свої виступи проти шляхетських вільностей.
Г. Коллонтай та його прихильники покладали великі надії на Чотирьохлітній сейм, сподіваючись, що він здійснить зміни, які призведуть до переходу Речі Посполитої від станової децентралізованої монархії до держави з ефективною системою управління та більш демократичними порядками. Своє бачення цих реформ Г. Коллонтай виклав у написаних в той час публіцистичних творах — «До пресвітлої депутації» (1788), «Кілька листів Аноніма до Станіслава Малаховського, референдаря коронного, про майбутній сейм» (1788—1789), «Політичне право польської нації» (1790). У них мислитель відстоював думку про необхідність ліквідації права «ліберум вето», яке на той час стало сильним гальмом суспільних змін у Речі Посполитій, виступав за введення загального оподаткування, за розширення прав міщан та особисту свободу селян. При викладі своєї позиції вдавався до раціональних аргументів, уникаючи ліричних і сентиментальних виразів.
Г. Коллонтай вважав, що між селянами й панами мусять бути встановлені договірні відносини. З глибоким обуренням писав про важке матеріальне й моральне становище селян. При цьому заперечував аргументи своїх політичних противників, які хотіли відкласти надання особистої свободи селянам, вважаючи, що ті через свою неосвіченість ще не доросли до свободи. З цього приводу Коллонтай твердив: не повинно існувати жодних причин, щоб обмежувати права людини; не можна назвати ту націю вільною, де людина є нещасною, не може бути той край вільним, де людина є невільником; ні одне суспільство не може жертвувати одними людьми заради інших.
Фактично Г. Коллонтай першим у Речі Посполитій почав говорити про рівність людей (передусім у сенсі правовому) незалежно від їхнього суспільного й расового походження. На його думку, рівність людей — це природне право, а всі люди, ким би вони не були і де б не жили, є «громадянами Землі».
Такі міркування, які зараз для нас видаються цілком «природними», у той час виглядали незвично. Варто враховувати, що в кінці XVIII ст. Річ Посполита, як і більшість європейських держав, була становою монархією, в якій права конкретної людини визначалися передусім її соціальною приналежністю. Ідея «рівності прав усіх людей» виглядала тоді революційно.
Г. Коллонтай не обмежувався теоретичними міркуваннями, а намагався втілити свої погляди в життя. Так, у листопаді 1789 р. до Варшави з’їхалися представники від 141 міста Речі Посполитої, які з допомогою Коллонтая сформулювали вимоги «третього стану» до сейму. Серед них були вимоги надання міщанам права особистої недоторканості, права набуття земельної власності, права займати вищі духовні й світські посади, мати своє представництво в сеймі і т.д.
Також Г. Коллонтай відіграв важливу роль у створенні польської Конституції 3 травня 1791 р., яка стала першою європейською реально діючою конституцією (і другою в світі після американської). При її створенні «конкурували» два проекти — поміркований (королівський) і радикальний (Коллонтаївський). Г. Коллонтай у своєму проекті передбачав існування конституційної монархії при значному розширенні прав представницького законодавчого органу (сейму). Передбачалося також надання політичних прав міщанам, реформування адміністративного устрою, судової системи, податкової сфери. Зрештою був прийнятий компромісний варіант Конституції, а його укладачем на прикінцевому етапі виступив саме Г. Коллонтай.
На жаль, ми, українці, любимо жити міфами. Зокрема, багато хто свято вірить, що першу в світі Конституцію створив Пилип Орлик (який, до речі, не був українцем і не походив з України). Насправді, ж так звана конституція П.Орлика це навіть не юридичний документ, а всього лиш політична декларація, такий собі меморандум про наміри. У той же час ми «не знаємо» чи «забуваємо», що першу реальну європейську Конституцію (власне, юридичний документ як основний закон) розробив виходець з України, наш земляк, у жилах якого текла русинська (українська) кров.
Після проголошення Конституції Г. Коллонтай за підтримки т. з. патріотичної партії зайняв посаду коронного підканцлера (заступника глави уряду) і брав участь у реалізації положень Основного закону. Однак і Конституція, і реформістська діяльність Чотирьохлітнього сейму викликала незадоволення з боку консервативних сил Речі Посполитої, які оформили так звану Тарговицьку конфедерацію і при підтримці російських військ захопили владу в 1792 р. У такій ситуації Г. Коллонтай змушений був покинути Річ Посполиту й подався на еміграцію. Там, на еміграції, ним разом із Ігнацієм Потоцьким і Франціском Домоховським була створена книга «Про становлення й падіння Конституції 3 травня 1791 р.» Цей твір послужився ідеологічній підготовці до повстання під проводом Тадеуша Костюшка, спрямованого проти експансіоністської політики Росії в Речі Посполитій.
Сам Г. Коллонтай узяв активну участь у цьому повстанні. Ним був підготовлений «Акт повстання», який проголосили у Кракові 24 березня 1794 р., визнавши при цьому Т. Костюшка головнокомандуючим військових сил країни. Г. Коллонтай входив до складу повстанського уряду — Верховної національної ради. 7 травня 1794 р. Т. Костюшко видав Полонецький універсал, до написання якого долучився Г. Коллонтай. У цьому документі передбачалася низка радикальних змін, зокрема, надання селянам особистої свободи при умові їх повного розрахунку з поміщиками й сплати державних податків. На час повстання панщина скорочувалася вдвічі. А господарства, які брали участь у повстанні, звільнялися від панщини. Селяни отримували спадкове право на землю, яку вони обробляли. Пан міг позбавити підданих землі лише тоді, коли вони не виконували своїх повинностей.
Під час повстання Г. Коллонтай займав украй радикальну позицію, закликаючи до фізичної розправи над консервативно налаштованими прихильниками Торговицької конфедерації. Прикладом для нього виступали французькі якобінці. Радикалізм Г. Коллонтая та його прихильників призвів до непорозумінь й конфліктів із Т. Костюшком, який волів діяти помірковано.
Після придушення повстання Г. Коллонтай перебував у казематах австрійських фортець Йозефштадт і Оломоунц (1794—1802). Тут він написав перший варіант своєї історіософської праці «Критичний розгляд основ історії початку людського роду», працював також над іншими роботами філософського характеру.
Звільнившись із ув’язнення, Г. Коллонтай поселяється на рідній Волині, жив у селах неподалік Кременця (Тилявка, Тетильківці). Разом із головним візитатором училищ Волинської, Київської та Подільської губерній, заможним волинським землевласником Тадеушем Чацьким організовує збір коштів для створення в Кременці вищої гімназії. Загалом на цю справу було зібрано 415 тисяч 720 злотих. У 1805 р. гімназія почала функціонувати, а в 1819 р. її реорганізували в ліцей. Вона стала значним культурно-освітнім осередком, вплив якого не обмежувався лише Волинню. Кременецький ліцей мав чудову бібліотеку, добре обладнані класи й кабінети, висококваліфікованих викладачів, значна частина яких прибула із Заходу.
Хоча Г. Коллонтай не мав змоги працювати у Вищій волинській гімназії, оскільки царською владою трактувався як людина неблагонадійна, проте саме він склав програму для цього навчального закладу і передав для нього свою багату колекцію мінералів, створивши тут базу для вивчення геології.
Варто відзначити, що геологія у ХVІІІ ст. стала надзвичайно популярною наукою в Європі, а захоплення нею навіть перетворилося в своєрідну моду. Інтерес до геології мав практичний характер, оскільки розвиток промисловості вимагав корисних копалин, а їхні пошуки й розробка надихали на геологічні дослідження.
Г. Коллонтай зорієнтував Вищу волинську гімназію на те, щоб навчання в ній мало практичну спрямованість. У ній викладалися природознавство, російська, французька, грецька й латинська мови, креслення, архітектура, політична економія, топографія, музика, фехтування, плавання. Особлива увага приділялася вивченню польської мови, яка була очищена від елементів латини. У 1807 р. при гімназії заснували школи геометрів, механіків, садівників та учительську семінарію. Існував ботанічний сад і обсерваторія. Бібліотека гімназії нараховувала понад 34 тис. примірників, серед яких були рідкісні видання (інкунабули), друки XVI—XVIII стст., пергаментні документи.
Наполеонівські війни змусили Г. Коллонтая повернутися до політичної діяльності. Він опиняється у створеному Наполеоном Варшавському князівстві. Пише політично програмовий твір «Роздуми над положенням тієї частини польської землі, яка після Тільзітського миру отримала назву Варшавського князівства» (1809). Цей твір у порівнянні з попередніми політичними творами мислителя не відзначався радикальністю. Автор пропагував ідею недоторканості кордонів держав і право кожного народу самому обирати шлях свого розвитку та форму правління. Загалом Г. Коллонтай, навчений гірким досвідом, звернувся до французького уряду з меморандумом, де пропонував не вдаватися до радикальних дій у плані соціальному, оскільки це, на його думку, може призвести до сильної протидії з боку консервативного шляхетства. Коллонтай також подав наполеонівському маршалу Л.-Н. Даву свою роботу «Нариси політичної ситуації Росії і польських провінцій, приєднаних до імперії зокрема». У ній велася мова про українське козацтво і викладалися рекомендації французькій владі щодо можливостей використання козаків у боротьбі з Росією.
Незважаючи на те, що Г. Коллонтай не виступав як радикальний політик, слава про його «якобінське» минуле не дала йому можливості брати участь в управлінні Варшавським князівством. Тому він зосередився на культурно-освітній діяльності. У 1809—1810 рр. здійснив ще одну спробу реформувати Краківський університет, водночас продовжив свої наукові й філософські студії. Тоді ж, 1810 р., вийшла у світ його філософська праця «Фізично-моральний порядок».
Помер Г. Коллонтай у 1812 р. у Варшаві. Поховали його у варшавських катакомбах для простолюдинів. Точне місцезнаходження його могили до сьогоднішнього часу не встановлене. Уже після смерті вийшла низка праць Г. Коллонтая, найбільш важлива із яких «Стан просвітництва в Польщі в останні роки правління Августа ІІІ».
Гуго Коллонтай був не лише видатним педагогом, політиком, публіцистом, а й вченим. Його праці стосувалися різних сфер: філософії, педагогіки, історії, політики, права, природознавства.
В його особі маємо типового представника європейського Просвітництва. Саме просвітницька ідеологія знайшла вияв у філософських поглядах мислителя. Г. Коллонтай добре знав твори французьких енциклопедистів, а їхня Велика енциклопедія знаходилася в його бібліотеці. Відповідно, в багатьох моментах погляди Г. Коллонтая виявилися співзвучними переконанням просвітителів.
Загалом філософська концепція Г. Коллонтая для тодішньої Речі Посполитої були прогресивним явищем, зорієнтованими на те, щоб подолати анархію в цій державі й наблизити її устрій до системи найбільш передових європейських держав.
На перший погляд, діяльність Коллонтая мала опосередковане відношення до України. Цей діяч вважав себе поляком і діяв у межах польської культури. Однак треба враховувати, що він народився на українській землі, тут пройшло його дитинство. Сюди навідувався й у більш зрілому віці. Тому не міг бути повністю ізольованим від українських реалій. Ці реалії так чи інакше мусили впливати на нього — хай навіть на рівні несвідомому. Принаймні це могло виявлятися в наступних моментах.
По-перше, будучи католицьким каноніком, Г. Коллонтай вільно ставився до своїх священицьких обов’язків. У даному випадку не останню роль могло відіграти його українське походження. Адже характерне для Волині конфесійне протистояння, що супроводжувалося протистоянням соціальним, цілком могло посприяти виробленню в Г.Коллонтая відносно вільного ставлення до своїх священицьких обов’язків.
По-друге, як зазначалося, Г. Коллонтай належав до радикальних революційних діячів польського руху кінця XVIII — початку XIX стст. й відстоював інтереси простолюду. Відповідно виникає питання про джерело такого демократизму. На нашу думку, українські реалії (зокрема, злиденне життя українського селянства, його безправність) були одним із таких джерел і сприяли виробленню в Г. Коллонтая уявлення про рівність людей. Показово, що Г. Коллонтай у своїх історичних дослідженнях орієнтувався на вивчення побуту й культури простого народу. Його творчість стала помітним поштовхом для етнографічних студій у Польщі.
Все це дає підстави говорити, що Г. Коллонтай мав відношення й до України, й до української культури.
