Продакшн-студія «Віател», що вже протягом п’яти років створює багатосерійний цикл «Гра долі» для «5 каналу», своєрідно відзначила своє п’ятнадцятиріччя в компанії Івана Карпенка-Карого і Марка Кропивницького. Саме їм, основоположникам українського театру, присвячено дві чергові документальні серії з циклу «Гра долі». Режисером фільмів «Іван Карпенко-Карий. Тобілевич» та «Марко Кропивницький» став заслужений діяч мистецтв України Василь Вітер. Після роботи, яка тривала цілий рік, він зізнався, що акценти в цьому українському кіно припадають саме на «людський чинник». У першу чергу автори намагались зрозуміти, якими людьми були корифеї українського театру, якого темпераменту та вдачі.
— Хто такі Іван Карпенко-Карий та Марко Кропивницький? Ми говоримо, що це генії, але цим нічого не кажемо. Фільми з циклу «Гра долі» ми знімаємо не про те, які великі наші герої, що вони зробили для суспільного життя. Це речі загальновідомі, вони скоріше для театрознавців і спеціалістів. Нас більше цікавить, якими вони були людьми, із чого усе це виростало, якого темпераменту була ця людина, в якому середовищі жила, — розповів «Дню» Василь Вітер. — А середовище було дуже цікаве — величезна країна, середина ХІХ століття, люди отримали волю, селянство активно взялося за землю, почали будуватися залізниці — і раптом виник надзвичайний попит на все українське. Таким чином з’явилася величезна маса малоросійських балаганів, у цей час з’явилися й наші корифеї. Ці дві постаті — люди надзвичайної долі та культури, які прожили драматичне життя. Марко Кропивницький не тільки ще не до кінця вивчений театрознавцями, а й недооцінений нашою публікою. Це людина, до якої на репетиції приходив Костянтин Станіславський, а потім писав, що вчився у Марка Кропивницького.
Але цей факт стане не єдиним відкриттям для глядачів. Скажімо, на старій платівці автори знайшли голос Марка Кропивницького, який використали у стрічці. Тепер крізь століття можемо почути шевченківський вірш вустами театрального корифея. Годі казати про незнані широкій публіці літературні твори Кропивницького, які переконали знімальну групу, що його перу належать не лише веселі водевілі. Він також був талановитим драматичним автором, актором та режисером.
Для того, щоб написати вдалий сценарій, авторам довелося попотіти — вони зверталися до кіноархіву, шукали літературу в бібліотеках, інтерв’ювали науковців, працювали зі щоденниками та мемуарами, з нащадками героїв. Скомпонувавши цю мозаїку, вони створити цілісну картину життя героїв.
Автор-ведуча проекту Наталя Сопіт у захваті від останніх робіт, адже вона сама і багато її колег свого часу навчалися в Театральному інституті імені Карпенка-Карого:
— Ці герої, можна сказати, наші батьки. Атмосфера тих місць, де видатні особистості жили та творили, особлива, вона дуже надихала. Було надзвичайно приємно доторкнутися до тих меблів, за якими вони сиділи, пройтися їхніми садибами.
За словами Наталі, вона абсолютно не переймається тим, що одного дня українські герої, про яких можна знімати кіно, «закінчаться». Навпаки. Вона вважає, що розповісти про всіх неможливо, але вкрай потрібно.
— Особисто я та ті люди, з якими співпрацюю, думаємо, що наше суспільство деякою мірою деградує. В першу чергу занепад стосується того, що ми не знаємо, хто ми є, звідки ми походимо. Багато молоді зараз особливо й не прагне цього знати. Ми намагаємося знімати так, щоб було цікаво і молоді, і людям більш освіченим, які, можливо, не мали змоги у Радянському Союзі вивчати наших героїв. Сподіваємося, що наша, хоч і маленька, крапелька якимось чином цьому посприяє. У нас українське вже давно стало модним, але цю «модність» все одно потрібно підтримувати, — вважає Наталя.
Василь Вітер стверджує, що своїм проектом «Гра долі» автори доводять, що потреба в українському, зокрема й на екрані, існує:
— Якщо не ми, то хто ж зніматиме про наших героїв, адже наш телевізійний ефір заполонений героями будь-яких націй і країн, тільки не українськими? Ми до ладу ще навіть не знаємо своїх героїв. Мабуть, це від того, що давно існує думка, що на українське немає попиту. Ми своїм проектом доводимо, що це не так. То, можливо, менеджмент каналів не досить мудрий? Адже глядачі хочуть таких проектів. Тому, власне, виникла ідея пізнавати своїх героїв, і ми бачимо, як позитивно це сприймається. Зараз цей продукт купують і загальнонаціональні канали, і обласні. Серед них і дуже багато телевізійних каналів зі Сходу: Херсон, Крим, Одеська область, два канали з Донецької області закупили усі фільми, не кажу вже про Західну Україну. Отже, коли є продукт, то й попит є. Хоча на українське попит існував завжди... Зараз наша молодь виховується на чужих прикладах, на чужій продукції, ментально вона потроху починає звикати до цього — а вона ж повинна мати хоча б можливість порівняти, — вважає режисер.
У подальших планах пана Василя не лише зйомки документального серіалу «Гра долі», що вже налічує більше ніж півсотні стрічок про українських письменників, акторів, князів та гетьманів, науковців і спортсменів. Цей серіал режисер вважає першим етапом, за яким відкриється можливість створювати «нормальні великі проекти».
— Нормальні за ігровим амплуа, — конкретизує пан Василь. — Де повинні грати актори, де повинні бути історії не вигадані і не висмоктані з пальця. Одним словом, не те «мило», яке демонструє нам зараз телевізійний ефір, а історії, побудовані на хорошому фактажі, пізнавальні історії про життя людей з різних епох без перевернутих ідеологічних транскрипцій. Я впевнений, що це буде якщо не шалений успіх, то попит, люди на це підуть. Такі проекти треба зробити захопливими, бо мистецтво повинно захоплювати, а в нас дуже часто твори мистецтва стають політичними деклараціями. Я б із радістю зняв також фільми і про інших наших театральних корифеїв: Миколу Лисенка, Михайла Старицького.
Ведуча Наталя Сопіт хотіла б розповісти про Ольгу Кобилянську. І зараз знімальна група вже чекає на можливість вирушити в Чернівці. Цікавою, на думку Наталі, була б і стрічка про Івана Миколайчука. Наразі ідуть перемовини з його рідними. Автори розповідають, що співпраця з нащадками героїв подекуди буває зовсім не безхмарною. Проблеми виникають через існування пафосних стереотипів щодо видатних особистостей. Їхні нащадки цей стереотип намагаються втримати, через що з’являються певні «корективи до сценарію». Іноді робота над фільмами призупиняється через банальні погодні умови. Скажімо, зараз триває робота над масштабним фільмом про Богдана Хмельницького. Оскільки гетьман народився взимку, знімальній групі довелося чекати, допоки випаде сніг, аби кіно було максимально наближене до дійсності.
Утім, погодні умови — це далеко не найголовніші проблеми «Гри долі». Основна причина, чому двадцятихвилинні «лікнепи» із вітчизняної історії та культури іноді не з’являються на екрані, — фінансова. Щойно студія знаходить гроші на зйомки чергової серії, робота продовжується.
— Над проектом я працюю вже п’ять років, за цей час знято понад п’ятдесят фільмів, — розповідає Наталка Сопіт. — Дуже складно назвати найяскравіші епізоди. Були такі герої, яких я не розуміла, або навпаки — була здивована їхніми вчинками, — розповіла «Дню» ведуча Наталя Сопіт.
Після трансляції у березні—квітні стрічок про Марка Кропивницького та Івана Карпенка-Карого глядачам запропонують сюжети з життя Володимира Сосюри, Катерини Білокур і Максима Рильського. Тобто гра триває...
ДОВІДКА «Дня»
Студія «Віател» за часи свого існування створила 115 фільмів, серед них — кінотрилогія про відродження храмів: «Михайлівський Золотоверхий», «Успенський собор» та «Володимирський собор у Херсонесі». Минулого року спільно з Міністерством культури та туризму студія створила повнометражний документальний фільм «Михайлівський Золотоверхий монастир. 900 років». Із 2005 року знято вже 67 короткометражок у рамках циклу «Гра долі».
