Німеччина — дуже впливова країна в ЄС. Багато в чому від думки Берліна залежить політика євроспівтовариства щодо сусідів. Чи зміниться політика Німеччини щодо України з приходом до влади Віктора Януковича? І чого чекають у Берліні від нового українського президента і в цілому від нової влади? Чи засуджують у Німеччині таке явище, як «берлусконізм»? Про це «Дню» розповідає німецький журналіст газети Die Welt Гергард ГНАУК, який тривалий час висвітлює події в нашій країні й добре розуміється на німецькій «дипломатичній кузні».
Він один із авторитетних європейців, які роблять погоду в журналістиці. Торік Герхард Гнаук представив у столичній книгарні «Є» свою книгу «Хмара і верба. Польські роки Марселя Райх-Раницького». Тоді в інтерв’ю «Дню» він сказав, що любить «Україну за те, що вона не була й не хоче бути імперією, не хоче володарювати над сусідами всупереч їхній волі, що вона є уособленням єдності в різноманітності». Гергард Гнаук народився 1964 року у Варшаві, вивчав історію, славістику і політологію в Майнці та Західному Берліні. З 1988 року працює в журналістиці, в 1995—1998 роках в F.A.Z. (Franfurter Allgemeine Zeitung) у відділі політики. З 1999-го — кореспондент газети Die Welt у Варшаві, висвітлює події в Польщі та Україні.
— В Україні існує думка, що багато європейських політиків не зовсім розуміють те, що діється в Україні. Багато в чому розуміння процесів, що відбуваються в нашій країні, залежить від кваліфікації дипломатичних місій країн ЄС у нашій країні. Чи готують спеціально дипломатів перед тим, як вони приїжджають до України для виконання своєї місії?
— Як відомо, дипломати змінюють місце роботи кожні три-чотири роки. І дипломати, які не знають мови країни, бувають у посольствах і в Києві, й в Москві, і в інших містах. Щодо Німеччини, то німецький МЗС у Берліні разом із польським МЗС рік тому вперше провели семінар, на якому вели дискусії й погоджували позиції двох країн щодо східних сусідів ЄС. Враження склалося, що аналіз німців і поляків був дуже схожим. Але практичні підходи, шляхи дій — різні.
— Чи не вважаєте ви, що багато західних лідерів дуже швидко привітали Януковича з перемогою? Адже було зрозуміло, що його суперниця в суді оскаржуватиме результати виборів.
— Результат голосування 48% проти 45% для молодої демократії — маленький розрив, а для старих демократичних суспільств — чималий. Враховуючи, що минулі парламентські вибори були визнані іноземними спостерігачами «вільними і чесними», а також те, що зараз той кандидат, який потім говорив про фальсифікації, усе-таки під час виборів очолював уряд і теоретично міг би певною мірою скористатися адмінресурсом, я не здивований, що цього разу спостерігачі й слідом за ними західні лідери визнали результат виборів як істинний. Адже склалося враження, що навіть якщо десь і є фальсифікації, то на сході країни вони, напевно, були на користь Януковича, а на заході — на користь Тимошенко. Отож системних фальсифікацій, керованих із центру, як це було 2004 року, не було. Я вважаю, що просто слід було привітати Януковича з перемогою. Але з іншого боку відчуваю, що все-таки існують ситуації, де можливості спостерігачів закінчуються. Як то «продам свій голос» (значить, сфотографую свій бюлетень за допомогою мобілки), феномен зникаючих чорнил у ручках при урнах, закулісний тиск на членів дільничних комісій, що їх після виборів можуть звільнити з роботи, — це, за винятком останнього прикладу, нові вісті, і з цим потрібно розібратися. Я був спостерігачем на виборах від ОБСЄ в Росії 1993 року, і тоді таких феноменів ще не було.
— Чи буде легше канцлеру Ангелі Меркель вести справи з Януковичем, ніж із Тимошенко, яка, як то кажуть, мала непогані контакти з керівником німецького уряду?
— Це залежить перш за все від Януковича та нового уряду. Але шанс є. Якщо дивитися оптимістично: можливо, це просто так, що радикальні реформатори типу Гайдара й Тимошенко можуть, щоправда, зламати старе, зруйнувати систему застою, але скористатися цим успіхом не в змозі. Приходить інша сила і якщо в неї вистачає мудрості, вона повинна узяти все краще від попередника, скористатися цими ідеями й будувати.
— Чи зміниться в Німеччині позиція щодо України з приходом до влади Януковича, і чи підтримуватиме Берлін після цих виборів ідею, що ЄС має стати відкритішим для України і в такий спосіб стимулювати її на проведення реформ, необхідних для інтеграції в ЄС?
— У червні 2009 року в Києві з незвичайною місією побували глави МЗС Німеччини та Польщі. Вони приїхали, аби сказати українським політикам, що їхня країна в небезпеці, в тому числі економічній. А також підкреслили, що потрібно об’єднати зусилля різних гілок влади у зв’язку з кризою. Прем’єр Тимошенко зауважила, що треба лише почекати виборів, потім усе налагодиться. На це один із гостей відповів: пробачте, що налагодиться? Адже провідні політики залишаться ті ж самі! Дуже хочеться, аби гіркий прогноз про те, що політики нічому не навчилися, що взаємна блокада в країні 2010 року триватиме, не справдився.
Україна зараз не на першому плані європейської політики. Тим більше важливо, щоб новий президент і нова команда, хай хто буде в її складі, представили чіткі, реалістичні цілі та зробили перші кроки до їх втілення. Аби вони показали, що Україна в змозі не лише проводити вільні, чесні вибори, мати плюралізм, свободу слова, а й також у змозі керувати собою. Німеччина сама собою великих кроків не зробить. Узагалі, рано про це говорити. Але я дуже сподіваюся, що Віктор Янукович, якщо вже в нього за кордоном поганий імідж через минуле, зробить усе, аби цей імідж змінити словами та справами. Я також сподіваюся, що Юлія Тимошенко покаже нам рішучу й пильну опозицію, але при цьому не популістську, а відповідальну. Помаранчева революція, свідком якої я мав щастя бути в Києві, показала, що в Україні є мудрі, зрілі громадяни. Зараз завдання політиків — показати те ж саме про себе.
— Що в Європі й зокрема в Німеччині думають про таке явище, як «берлусконізм» і шредеризм?
— «Берлусконізм» — це унікальний феномен у ЄС, і для німців він не прийнятний. Щодо шредеризму, якщо ви маєте на увазі те, що Шредер пересів із посади канцлера на посаду в підприємстві, що будує газопровід, який він сам як канцлер готував, — тут спостерігалася різка критика в німецьких ЗМІ й політикумі. Але критика стосувалася етичного, а не стратегічного або економічного боку такої поведінки. У Німеччині мало кого хвилює, що залежність Європи від російського газу та стратегічна уразливість деяких країн завдяки цьому дуже дорогому газопроводу ще більше зростає. Німецьких учасників у цьому проекті, фірми BASF і E.ON Ruhrgas, це тим більше не хвилює — вони думають лише про гроші. Я знаю такий випадок, коли одна з німецьких компаній, що бере участь у Північному потоці, не хотіла бути спонсором культурного заходу в Німеччині, бо там виступав Юрій Андрухович. То хіба через те, що він поганий письменник? Якщо ми дійдемо до того, що німецькі енергетичні компанії диктуватимуть нам, які книги читати, а які ні, — це цензура, це «берлусконізм».
— А що в Німеччині думають про те, що Франція готова продати Росії чотири вертольотоносці «Містраль»? І це слідом за тим, як після серпневої війни на Кавказі 2008 року російські генерали заявили, що маючи такі засоби, вони б у лічені години покінчили з Грузією.
— У Франції проти такої операції виступають Андре Глюксманн і відома політолог Франсуаза Том, яка запитала: «Чи закриває тим самим Франція очі на підготовку Росії до можливих військових агресій?» У Німеччині лише деякі газети писали про це. Це питання Німеччину в прямому розумінні не стосується. Окрім цього, в Німеччині прийнято говорити з росіянами ввічливіше. Існує критика внутрішньої ситуації в Росії, тут у німців ілюзій немає. До речі, щойно голова «Меморіалу» в Москві Арсеній Рогинський отримав німецький орден заслуг із рук посла Німеччини в Росії. Але знову — в Німеччині не розуміють, що розвиток у Росії стосується не лише Росії, а він може мати прямий і дужу серйозний вплив на її сусідів і на всю Європу. Не випадково журналіст Frankfuter Allgemeine Zeitung Ніколас Бюссе написав торік книгу, в якій різко критикує відсутність у Німеччині стратегічного та глобального мислення.
— А як в офіційному Берліні ставляться до російської ініціативи підписати новий договір про європейську безпеку?
— Позиція Німеччини — ввічлива стриманість: можливо, і варто про це говорити, але краще всього на форумі ОБСЄ. При цьому для Німеччини важливо, аби Росія повернулася під дах договору про обмеження звичайних озброєнь в Європі, з якого вона вийшла 2007 року. Створення якихось нових великих структур або договорів, як мені здається, не зустрічається з ентузіазмом.
