В Україні нечуваних обертів набирає монополізація. Такий висновок, можна зробити, розібравшись в тому, що сьогодні відбувається в багатьох сферах економіки. Найбільш очевидно ця тенденція за останні декілька тижнів проявилась на ринку перевезень. І йдеться не просто про картельні змови підприємств, які не пускають на ринок конкурентів, а передусім — про результат добре спланованої багатоходової гри великого капіталу, яка проходить під патронатом влади, і навіть — за бюджетного сприяння (детальніше читайте нижче у матеріалі Віталі Селика про реформу залізничного транспорту).
Більше двох тижнів інформаційний простір рясніє повідомленнями про «поховання» «АероСвіту» з метою укрупнення МАУ, а головний регулятор — Антимонопольний комітет України — мовчить. Жодного коментаря хоча б з обіцянкою «розібратись в ситуації». Відтоді, як туди посадили Василя Цушка (16 грудня 2010 року указом Президента України № 1130/2010 він був призначений Головою Антимонопольного комітету України) жодної прес-конференції за участі голови, інтерв’ю, а відтак жодної адекватної реакції на серйозні приводи, яких сьогодні в країні повно. Звичайно, важко не погодитись з Віталієм Портніковим: головний винуватець монополізації — сама ж держава. «Лише в таких умовах безграмотні і корумповані чиновники цієї держави можуть самі ставати мільйонерами та мільярдерами», — пише він в своїй авторській колонці «А літаки самі не літають: що стоїть за банкрутством компанії Коломойського» на kontrakty.ua. Утім, можливо все не так безапеляційно, як видається на перший погляд. А що якщо ситуація в країні сьогодні така, що посада дієвого голови антимонопольного органу розстрільна? А колапс «АероСвіту» — це попередження? Передвісник того, що такий самий сценарій чекає на усіх монополістів, і всі монополізовані галузі? Відсутність конкуренції веде не лише до надприбутків, а перш за все до глибокої деградації. Чи не в цьому ми переконались на прикладі «АероСвіту»?
Та слід пам’ятати про ще одну загрозу непомірного накопичення. І вона — смертельно небезпечна для самих «зажерливих» капіталістів. Це — неминучий перерозподіл. Цей процес неконтрольований і кровавий. Хочеться вірити, що представники українського великого бізнесу не прогулювали уроки історії в школі, а відтак добре пам’ятають, який фінал у подібних «вистав». Можливо, хоча б інстинкт самозбереження спрацює...
