Прочитавши думку експертів «Сценарії для України» («День» №13—14 від 25—26 січня 2013 р.) вирішив висловити свою думку пересічного громадянина щодо цього питання. Найбільш близький до істини, на мій погляд, сценарій Олександра Пасхавера, але я не зовсім погоджуюся з думкою експерта, що «Україна сьогодні рухається в зворотному від ліберальної економіки напрямку». На мій погляд, всі двадцять років незалежності ми нікуди не рухаємося. Побудову капіталізму в Україні ми проводимо під керівництвом бувшої компартноменклатури, як наслідок — новий Український дім ми розбудовуємо за кресленнями Мавзолею, зберігши основний принцип соціалістичної економіки — з усіх все здерти в «закрома родины», а потім компартійна верхівка розподіляє кому скільки вважає за доцільне. У результаті компартійна верхівка жила при комунізмі, а для решти громадян — економіка мала бути економною, що на практиці означало багатогодинне вистоювання в черзі під магазинами, щоб щось купити, якщо, звичайно, щось привезуть. Зрештою, країна, що економила на пересічних громадянах, рухнула, залишивши під уламками мільйони пограбованих громадян. Українські компартійні вожді, що більше семидесяти років вели нас у світле комуністичне майбутнє, розвернулися на 180 градусів і знову опинилися в перших рядах борців за світле тепер вже капіталістичне майбутнє, зберігши основний принцип — з усіх все здерти і між своїми поділити. Змінювалися президенти, змінювалися уряди, але принцип залишався.
А хіба могло бути інакше, коли в країні головний реформатор і головні опозиціонери з одного обкому комсомолу? В результаті призначені комірниками біля «закромов родины» олігархи багатіли космічними темпами, а решта громадян так же швидко зубожіла. Високопосадовці з пошани, що постійно розхвалювали реформи чергового переможця, мені дуже нагадували персонажів з відомої казки Андерсена, а діти бачили ситуацію по-іншому: «Мені боляче дивитися, як моє місто помалу вмирає. Все руйнується і, здається, нікому до цього немає діла. ...Виїжджає з міста молодь у пошуках роботи, стоять заводи, фабрики, підприємства. І ніяких перспектив. Ось і грабують все та тягнуть, хто куди. Базар та вокзал — ось і все що залишилося від нашого міста-трудівника». Це уривок з твору учня про своє місто, який опублікувала районна газета. Я свідомо не називаю прізвище автора і місто, де він проживає, бо дуже багато громадян з інших міст в наведених рядках можуть впізнати своє. Виникає логічне запитання: хто відповість за базар?
Сценарії від експертів, які базуються на тому, дадуть нам черговий кредит чи ні, на мій погляд, безперспективні. Наприклад, дадуть нам 15 млрд дол. кредиту. Що зміниться? Ці гроші транзитом потраплять до кишень олігархів, статки яких на цю суму збільшаться, а пересічні громадяни стануть на 15 млрд біднішими — державний борг будуть повертати всі.
Що чекає нашу країну у випадку продовження політики — з усіх все здерти і між своїми поділити?
Результат такої політики передбачуваний: незалежна Україна повторить долю бувшого Союзу, причому події розвиватимуться за законами радіоактивного розпаду. Спочатку все буде начебто безпечно, а при досягненні критичної маси почнеться ланцюгова реакція, зупинити яку буде неможливо. Це моя власна думка щодо першого сценарію, який можливий за умови, якщо буде збережено нинішню політику влади. Я дуже боюся цього сценарію, бо це моя країна, яку боронили від ворога мої батьки, тут живуть мої діти й онуки, і я буду дуже щасливий якщо помилюся в своєму прогнозі. Але я змушений висловити свою думку, бо бачу, що до критичної маси залишилося зовсім небагато.
Для того, щоб уникнути негативного сценарію, на мій погляд, було б корисно скористатися досвідом повоєнної Японії: «в повоєнній Японії найбільшою небезпекою для економіки вважалося недоплатити заробітну платню — найважливіше джерело внутрішніх інвестицій». Цю цитату я взяв з монографії Національного інституту стратегічних досліджень при Раді національної безпеки і оборони України, видану 1997 року.
Ринкова економіка не може нормально функціонувати серед бідних і жебраків. У результаті масового грабунку найбідніших на користь найбагатших ми знищили внутрішній ринок. Не маючи внутрішнього ринку, наші експортери не можуть ефективно конкурувати на зовнішньому ринку: в реанімації вітчизняного споживача зацікавлені всі від найбідніших до найбагатших. Тому реформи в країні потрібно починати з вітчизняного споживача — який в умовах ринкової економіки є головним інвестором виробника. Реанімувати вітчизняного споживача без реальної вартості робочої сили неможливо. Якщо прибиральниця за свою роботу отримує зарплатню 1800 грн, а комунальники вимагають від неї сплатити за послуги своєї прибиральниці за тарифом 18 000 грн, то економікою тут, вибачте, і не пахне — це звичайнісіньких грабунок.
Будь-які, навіть найкращі, реформи будуть провалені і дискредитовані. Якщо їх виконання доручити команді, що не здатна їх реалізувати. Згадаємо Раду національної безпеки і оборони України. Наскільки впливовим і важливим був цей конституційний орган, коли секретаріат РНБОУ очолювали потужні професіонали в галузі нацбезпеки і оборони як Євген Марчук і Володимир Горбулін (з усіма особливостями), і наскільки невиразно почала працювати Рада, коли секретаріатом почали керувати політпризначенці.
Тому вихід із надзвичайно складної ситуації, в якій зараз знаходиться країна, тільки один — припинити розграбування країни і почати реальні економічні реформи, які мають проводити аполітичні професіонали, що вміють додавати і множити, диференціювати й інтегрувати, а не тільки віднімати та ділити.
