Багато хто розуміє, що футбол — це більше, ніж просто спорт. Про це полюбляють писати деякі журналісти. На футболі виховується патріотизм — як місцевий, міський, так і загальнодержавний. Власний футбольний чемпіонат має навіть маленька Шотландія, що не є самостійною державою, бо шотландці хочуть зберегти свою національну ідентичність. Можна собі уявити, які протести почалися б серед шотландців, якби англійці розгорнули кампанію з об’єднання двох чемпіонатів.
І ось сусідня країна, влади якої українці позбавилися зовсім недавно, намірилася проковтнути український чемпіонат з футболу — чемпіонат країни із сорока шести мільйонним населенням, країни з дюжиною надбагатих людей, які цілком змогли б, якби мали бажання, утримувати вдвічі більше футбольних команд. Причому відбувається це на тлі загальних спроб Росії втягнути Україну до процесу так званої інтеграції, яка (це розуміють усі недурні люди) рано чи пізно має закінчитися відтворенням єдиної «євразійської держави». У своєму колі чимало російських політиків цього не приховують. У такій об’єднаній державі Україна та Росія не можуть бути рівноправними партнерами в принципі — просто через різні розміри, так само, як не можуть бути рівними партнерами вовк і тигр; якщо вовк не втече, то тигр його з’їсть. Тому й в об’єднаному чемпіонаті України та Росії рівноправ’я двох сторін триватиме лише кілька років, а потім цей чемпіонат стане російським.
До роботи зі злиття двох чемпіонатів взявся «Газпром», а це означає, що проект розроблено в системі російської державної влади. Ця сама московська влада за співучасті наших же політиків вже колись «облагодіяла» Україну своєю «братською» турботою про наші інтереси за допомогою відомої газової угоди. Як то кажуть, і дурневі зрозуміло, що замовники проекту «Єдиний чемпіонат» ті самі, що й у кабальної для України газової угоди, і думають вони про російські, а не про українські національні інтереси. Після успішного поглинання українського футбольного чемпіонату загальний процес здачі українській незалежності наростатиме за принципом снігової кулі.
Яка ж реакція на ці дії російських «інтеграторів» в Україні? Реакція настільки слабка, що за українців стає соромно. Головними захисниками нашого чемпіонату стали іноземець Блаттер, глава ФІФА, а помічників в Україні в нього дуже мало: Микола Томенко, політик з «Батьківщини», тренер «Металіста» Маркевич, а тепер до них приєднався Анатолій Коньков, керівник футбольної федерації України. Це мабуть і всі більш-менш відомі захисники українського чемпіонату, а отже й українського футболу.
Власник київського «Динамо» Суркіс, судячи з повідомлень ЗМІ, заявив, що він не проти об’єднаного чемпіонату, тобто дав зрозуміти, що український чемпіонат йому не потрібен. (А чи потрібна йому незалежна українська держава?) Рінат Ахметов як справжній український патріот оголосив, що він готовий зробити так, «як краще для українського футболу». Проте сам побоявся висловити свою думку, що ж краще для України. Можна передбачити з великою часткою впевненості, що власник «Шахтаря» просто хитрує й не хоче брати на себе навіть мінімальну відповідальність. А він-то, з його діловою кмітливістю, чудово знає, що краще для українського футболу та для України.
Політики мовчать. До «Свободи» претензій бути не може. Оскільки вона активно бореться проти видобутку сланцевого газу в Україні, й отже виступає проти енергетичної незалежності нашої країни, то ідея єдиного чемпіонату з Росією їй напевно імпонує. «Удар» з відомих причин, ймовірно, має свої власні погляди лише щодо українського боксу. Чи ця політична сила й у цьому питанні, як і в деяких інших, вважає за краще не мати власної думки (або приховувати її), щоб не відлякати частину російськомовних виборців. У «Батьківщині» є лише один політик, який уже кілька років відкрито висловлюється щодо тих гострих проблем, стосовно яких інші вважають за краще відмовчуватися, — це вже згаданий Микола Томенко. У Партії Регіонів частина політиків дуже охоче об’єднала б не лише чемпіонати, а й обидві держави — в цьому сумніватися не доводиться; проте через виниклу сильну вертикаль влади всі її більш-менш впливові члени вважають за краще дотримуватися однієї думки з Віктором Януковичем. А Віктор Федорович, який пристрасно вболівав за збірну України з футболу під час європейського чемпіонату, зараз ще, мабуть, не визначився, за яку футбольну команду йому хочеться вболівати на наступних чемпіонатах Європи й світу: за збірну України чи за збірну Росії (повторимо, будь-якій недурній людині зрозуміло, що об’єднання чемпіонатів зрештою приведе до створення і єдиної збірної, й ця збірна буде збірною Росії). Чи український футбольний чемпіонат включено до «комплекту подарунку» для Росії в обмін на дешевший газ?
Дивне мовчання зберігають і українські футбольні уболівальники. Вони показали масовими демонстраціями, що можуть об’єднуватися для захисту своїх побратимів від несправедливості, але дотримуються нейтралітету з приводу об’єднання чемпіонатів. Може їм теж більше хочеться вболівати на міжнародних чемпіонатах за збірну Росії?
Згадувати з докором іншу навколополітичну й навколофутбольну публіку (політологів, учених, журналістів, відомих спортсменів-політиків на кшталт Андрія Шевченка й багатьох інших активних у своїх сферах діяльності українців, що люблять боліти за «своїх») не варто: вони зазвичай проявляють патріотизм і енергію там, де це обіцяє дивіденди в тій чи іншій формі, хоча б у формі схвального поплескування по плечу; мовляв, гарно сказав і влучно! А у ситуаціях з невизначеним результатом багато наших патріотів вважають за краще почекати, поки не з’являться більш-менш точні відомості, чим усе це закінчиться.
До речі, той факт, що саме тепер у Росії взялися за об’єднання чемпіонатів, свідчить про те, що там відчули відповідний момент: мабуть ніколи ще за минулі два десятки років Україна не була такою ослабленою — ідейно й з інших поглядів.
І має бути зрозуміло, що іноземець Блаттер за підтримки п’яти-шести українців наш чемпіонат не захистить. Як не захистять іноземці демократію в нашій країні, якщо ми не відстоїмо її самі. І якщо ми дійсно хочемо жити в незалежній державі, то може досить відмовчуватися?
