У понеділок раптово пішов із життя добре знайомий читачам «Дня» голова громадської організації «Відродження Левки» Микола Григорович Валько. Ця звістка стала для нас ударом, адже у свої 68 пан Микола володів таким діяльним оптимізмом, ентузіазмом і завзяттям, яким могла б позаздрити і молодь.
Історія дружби «Дня» з Левками почалася в березні 2011 року, коли редакція отримала лист від Миколи Григоровича Валька, уповноваженого громадою повідомити нам про свій намір відродити село (воно на той час складалося уже з 40 мешканців), заклавши парк. Відтоді «День» (в особі Ольги Решетилової та наших фотокорів) регулярно відвідував Левки і писав про досягнення громади. А вони, зважаючи на кількісні сили левчан, — грандіозні. Микола Григорович згуртував односельців і всіх небайдужих у громадську організацію «Відродження Левки», всі разом висадили парк, відреставрували клуб, минулого літа завдяки допомозі мецената відродили криницю XVII століття — часу, коли збереглася перша згадка про поселення. Найголовніше, що вдавалося завдяки чудовим менеджерським здібностям і лідерським якостям Миколи Валька, — не зупинятися, підтримувати і розвивати створене, залучаючи мінімум коштів (усі мешканці села — пенсіонери) і максимум громадської підтримки. Чим не приклад ефективного управління?
Так, Анатолій Коваль — перший, хто поклав свої гроші на благодійний рахунок, який відкрили левчани (до слова, теж пенсіонер), і відтоді став добрим другом Миколи Валька, розповів нам: «Ми організовуємо Левкам бібліотеку. Раніше вже трохи зібрали книжок, я відвіз до Левків у клуб, а ось у політесі мені також зібрали штук 200 книжок, я телефонував сказати йому, щоб син Вадим забрав їх у село. Тож два дні тому Микола Григорович зателефонував мені й сказав: «Спасибі, що ви турбуєтеся. Зустрінемося, як будемо саджати дерева». Справа в тому, що в парку, який ми посадили, деякі дерева — десь із 20 — не прийнялися, тож Микола Григорович домовився в лісогосподарстві Прилук... І тут така біда... Такий ентузіаст, молода й енергійна людина. На ньому в Левках трималося все...»
Про те, що Микола Валько і в останній день життя піклувався про Левки і левчан, розповів нам і Володимир Канівець, своєрідний відеохронікер відродження села, який має в селі дачу й одним із перших відгукнувся на ініціативу Миколи Валька 2011 року. «Вчора ми ще говорили з ним по телефону, що будемо досаджувати дерева в парку. А тепер я не знаю, як буде далі. Він говорив: добре, що не так багато води цього року, не затопило парк, усе прийметься. Ми щодня з ним зв’язувалися... Зараз у селі лишилося 34 — 35 людей, і там не знайдеться такої людини, якій би він не зробив чогось хорошого. Буквально тиждень тому, коли випав останній сніг, телефоную йому раз, другий — не відповідає. А тоді телефонує мені сам уже ввечері — захеканий, утомлений. Кажу: «Де ти був?» — «Ти знаєш, десь на кінці села світла не було». Він викликав електриків і з ними ходив цілий день по селу, шукав причину. Я не знаю, як буде село без цієї людини... Микола Григорович завжди був як патичок-рятівничок: велосипед зламався — до Миколи Григоровича, світла немає в селі — до Миколи Григоровича, засипало снігом і автобус не може прийти в село — до Миколи Григоровича: «Думай, Григорович, шукай!» Немає в селі такого куточка, такої роботи, щоб він не брав у ній участі. Найближчих планів було дуже багато — він запросив до себе прилуцьких письменників, уже й домовилися, що вони на травневі свята приїдуть, щоб почитати людям свої вірші... Микола Григорович — Людина з великої букви», — цілком слушно вважає Володимир Канівець.
Те, що Микола Григорович завжди був діяльним оптимістом, говорить і його син Вадим Миколайович, якому ми зателефонували, щоб висловити щирі слова співчуття: «Ще з дитинства пам’ятаю, що в батька були лідерські якості, риси, що допомагали керувати людьми. Він завжди був таким. Завжди щось шукав, добивався, і головне — не для себе. Він ніколи не залишав свого рідного села, де жила його мама. Більше робив для села, ніж для себе. Ніколи не «тягнув» собі, не прагнув «хапнути», не «забудовував» двір... Останнім часом займався громадською діяльністю. І його мрія була: «Як я все зроблю, і після мене залишиться зроблене, може, десь якусь табличку напишуть на мою пам’ять». Більше він собі слави не шукав. Усе робив безкорисливо. Ще в суботу ми поговорили по телефону, він був такий життєрадісний, ділився своїми планами — що знайшов саджанці, півонію, ще щось, розповідав, які вони дорогі, але йому вдалося домовитися... Чи будуть надалі втілені його плани, я не знаю. Хотілося б, щоб його справа було продовжена. Але ми, діти, поки що не знаємо».
«День» глибоко сумує з приводу цієї великої втрати і висловлює свої щирі співчуття дітям, онукам, рідним і близьким Миколи Валька та всім левчанам.
Вічна пам’ять.
Ольга РЕШЕТИЛОВА, «День»:
— Днями з’явилася прикра інформація, що на Чернігівщині з карти зникло сім сіл. Там уже ніхто не живе. Два роки тому Микола Валько звернувся до української громадськості з проханням врятувати від такої долі його рідні Левки (теж на Чернігівщині, у Прилуцькому районі) — підтримати створення ландшафтного парку в селі, де на той час залишилося всього сорок пенсіонерів. Так «День» і познайомився з Миколою Григоровичем, опублікувавши його лист-заклик. І його підтримали — у Прилуках, у Києві, у Львові... Йому писали з усієї України, надсилали саджанці, перераховували, хай невеликі, кошти. Його щирість, запал, ентузіазм ЖИВА людина не могла не підтримати. Кожній такій реакції він радів, як дитина. І Левки ожили! Разом із левківськими пенсіонерами перейнялися оптимізмом прилуцькі підприємці, про село писали журналісти, приїжджали допомагати студенти. Микола Григорович по праву пишався собою і левчанами. Але найважливішим для нього, мабуть, було те, що ці досягнення бачила онука Аня.
Микола Валько був лідером. Він умів об’єднати людей і для роботи, і для святкування. На старий Новий рік він організував гурт щедрувальників, які обійшли кожну хату в Левках, а потім щедрував телефоном своїм знайомим. Він вітав нашу редакцію з усіма святами і не забував звітувати про зроблене. І завжди зауважував, що пильнує, щоб у нього не почалася «зіркова хвороба» від уваги ЗМІ.
Якось у інтерв’ю «Дню» Микола Валько зізнався, що дуже мало зробив для людей і хоче встигнути більше. За два роки нашого знайомства Микола Григорович зробив незрівнянно багато. Більше, ніж чиновники, які від нього відмахувалися, і більше, ніж скептики, які вважали його наївним диваком. Він повернув життя своєму селу.
...Миколи Григоровича не стало. В Левках залишилося 35 жителів. За кілька тижнів зазеленіє парк, туди на практику приїдуть студенти. У відреставрованому клубі зберуться левчани, а до відродженої древньої криниці прийдуть люди. Левки житимуть. Свою енергію їм залишив Микола Валько.
Лариса ІВШИНА, головний редактор «Дня»:
— Дуже сумно. Хороша, світла, діяльна була людина! Від щирого серця — співчуття родині й левчанам, яких пан Микола зробив символом оптимізму для всієї країни. Вічна пам’ять!
