Швейцарія — це не країна банків, сиру і шоколаду. Швейцарія — це країна відвертості, інновацій і свободи думки. Все це стосується різних аспектів діяльності, починаючи від подвір’я в будинку і закінчуючи устроєм держави. І якщо ми хочемо перейняти їхній досвід, то передовсім потрібно заглибитися в суть речей, вдивитися в деталі. Кореспондент «Дня» зробив такий висновок зі своєї поїздки до Швейцарії, яка була організована Посольством Швейцарії в Україні за ініціативою президента Швейцарії. Такі прес-тури здійснюються раз на рік і створені для того, аби відкривати Швейцарію іноземним громадянам, журналістам і країнам. Створивши країну «з нуля», Швейцарія готова ділитися своїм досвідом, пропагуючи таким чином принципи демократії і цивільного права.
ФЕДЕРАЛІЗМ І ДЕМОКРАТІЯ
Швейцарці впевнені в тому, що система федералізму — це і є справжня демократія. Питання федералізму для України загострилося недавно, коли міські й обласні чиновники сходу України заговорили про це. Наприклад, ідею «економічного федералізму» висловив мер Донецька Олександр Лук’янченко. Цю ідею озвучив 9 квітня секретар Донецької міської ради Сергій Богачов. «Бюджетний федералізм — це механізм, який дає можливість збирати податки на певній території і спрямовувати їх на розвиток цієї місцевості. Повідомляється, що це автономна система отримання фінансів. Вона орієнтована на те, аби органи місцевого самоврядування вчилися нормально господарювати. Потрібно зазначити, що, якщо фінансів на розвиток регіону недостатньо, тоді держава зобов’язана провести вирівнювання доходів регіону. Безперечно, тут немає жодного протиріччя, це (податкова автономія, бюджетний федералізм) європейська тенденція», — заначив він.
Але в Швейцарії федералізм — не просто політична й економічна система, а традиція мислення, що історично склалася. Країна прийшла до цього на самому своєму початку і не відходила від принципів ніколи. Звичайно, є певна незалежність кантонів (адміністративна одиниця) один від одного. Але також є традиція допомоги, яку надають багаті кантони бідним. Якщо бюджет кантону перевищує певну суму, то цю частину він зобов’язаний віддати іншим, менш успішним кантонам. «Звичайно, декому це не подобається, але це традиція і їхній обов’язок. Це нормально. У кожного кантону є свої ресурси. Є кантони дуже багаті, бідні, так склалося історично. І ми зобов’язані допомагати один одному», — розповідає Еммануель Бортер, науковий співробітник Інституту федералізму з Фрібура.
В економічному плані кожен кантон прагне знаходити й інші способи отримання прибутків. «Але це завжди складно. І, швидше, це невеликі компанії», — додає Еммануель Бортер. Ті кантони, які межують з Німеччиною, Францією, співпрацюють з їхніми прикордонними територіями. Так єврорегіон «ТріРена», який об’єднує Німеччину, Францію і Швейцарію, вважається одним із найбільших у Європі. В Україні також почали з’являтися такі практики, але доки робити висновки про їхню діяльність складно, адже деяким єврорегіонам усього рік-два.
У кожного кантону, окрім дії основної федеральної конституції, є своя внутрішня конституція, яку вони можуть доповнювати. Всі вони можуть відрізнятися одна від одної. А питання і пункти, які стосуються конституції, розглядаються на загальному референдумі. «Народ — це остання і головна інстанція. Останнє слово належить йому», — говорить Маріно Лебер, представник Федерального відомства юстиції.
«У нас демократія. Всі питання ми виносимо на референдум, і саме це вирішує його подальшу долю — вносити пункт до конституції чи ні. Наприклад, нещодавно ми розглядали на референдумі число тижнів відпустки, була пропозиція зробити не чотири, а шість тижнів. Але швейцарці більшістю голосів проголосували за те, аби залишити чотири тижні відпустки. У такий спосіб вирішуються всі питання, і залежно від результату голосування поповнюється Конституція. Саме тому у нас, на відміну від США, де Конституція, можливо, на 2 сторінки, вона на 76 сторінок», — говорить Томас Мілік, доктор політологічних наук із Бернського університету.
Але, щоб говорити про вибори, референдуми і федералізм, потрібно перш за все говорити про тих, хто вибирає. Наскільки грамотні й освічені ті люди, які беруть участь у голосуванні. Адже саме їхня освіченість і обізнаність у темі й будує цю демократію. Чи впевнені ми в тому, що, наприклад, наші громадяни настільки обізнані в політичних і економічних процесах? Чи знають вони суть законів, що ухвалюються? Наприклад, у Швейцарії повний текст закону трьома мовами з’являється одразу після прийняття його в палаті. «У нас все відбувається дуже швидко і відкрито. Наприклад, за дебатами швейцарці можуть спостерігати вдома онлайн, просто сидячи на дивані або за столом, за чашкою чаю. Все доступно в інтернеті, на офіційному сайті. Крім того, протягом трьох хвилин повний текст закону трьома офіційними мовами з’являється на парламентському сайті в загальному доступі, і кожен може його прочитати», — говорить гід Парламенту.
«У нас дуже відкрита система, — додає Томас Мілік, — перед тим, як ухвалити якийсь закон загальним голосуванням громадян, вони його поштою отримують роздрукованим».
Також тут існує традиція, аналогічна нашому віче (діяло на території сучасної України до XVIII сторіччя), у такий спосіб волевиявлення відбувається лише в невеликих селах (напівкантонах): люди виходять на відкритий простір і голосують за допомогою рук.
На думку Сібіль Амбуля, представника Президента Швейцарії, в країні «дуже освічений народ. Попри те, що університетська освіта є лише у половини населення, старша школа і коледжі дають молодим швейцарцям все, що потрібно». Водночас у нас, за даними інтернет-порталу osvita.ua, «кількість дипломованих фахівців з вищою освітою, які здобули освіту у вищих навчальних закладах III-IV рівня акредитації, минулого року склала рекордний показник за роки незалежності — 543,7 тис. осіб, що в чотири рази більше ніж 1991 року». Але чи можемо ми похвалитися тим, що кожна, наприклад, друга людина на вулиці знає все в деталях про пенсійну реформу або про реформу освіти? Або ж усі наші знання обмежені «політичними дебатами» зі студій Шустера і Кисельова?
ІСТИНА — У ДЕТАЛЯХ
Під час зустрічі з українськими журналістами Надзвичайний і Повноважний Посол України в Швейцарії Ігор Дір зазначив: «Для того, щоб зрозуміти Швейцарію, потрібно вдивитися в деталі». Це висловлювання можна порівняти з роботою годинника — саме з годинником зазвичай порівнюють конфедерацію. Якщо одна з шестерінок не працює, годинник не показуватиме точний час. А в Швейцарії — все йде за годинником, а значить — система продумана і злагоджена, враховуючи навіть найдрібнішу деталь.
Непотрібно винаходити велосипед — це про систему голосування в нижній палаті парламенту Швейцарії. Питання голосує парламентар лише за себе і ще за когось в принципі не може. Рішення дуже просте — для того, щоб представник того або іншого кантону проголосував, він повинен використовувати дві руки одразу. Однією рукою — «так», «ні», «утримався», «присутній», другою — «підтвердження голосування». І якими палкими б не були дебати, ніколи не виникне питання, що за депутата N проголосував депутат NN, бо у NN не може бути чотири руки.
До речі, будівля парламенту Швейцарії зводилася у декілька етапів. Спочатку було побудовано праве крило (зараз там базується великий зал Національної Ради, нижня палата, і лобі-хол, де журналісти спілкуються з парламентарями після палких дебатів), потім цього почало не вистачати, і незабаром було добудовано ліве крило (для Ради Кантонів, верхня палата). Але, піднімаючись широкими сходами, ви цього не помітите. Будівля здається цілісною і неділимою. Вас одразу зустрінуть чотири вартові, які символізують чотири мови: німецьку, французьку, італійську і ретороманську. У центрі стоять три «мудреці» — уособлення офіційних мов: німецької, французької, італійської. А якщо ви подивитеся вгору, то над вашою головою виявляться герби всіх 23 кантонів. Також — картини, мозаїка, що описують історичні події і створення Швейцарії, сфери діяльності тощо. Гід парламенту з гордістю розповідає про те, як була створена країна і як вони цінують свій мультикультуралізм. І вся ця ілюстративність — статуї, картини — аби парламентарі пам’ятали про те, яка у них країна, і цінували її принципи. Варто зазначити, що спочатку Швейцарія не була багатою. Усе її економічно успішне сьогодення — результат старанної праці, злагодженості та взаєморозуміння.
Розповідаючи про злагодженість, слід відзначити систему громадського транспорту в країні. Це найпопулярніший спосіб пересування. Наприклад, Роберт Бахман, заступник регіонального координатора у Східній Європі і Центральній Азії Федерального департаменту Міністерства закордонних справ, витрачає на трансфер з Цюріха, де він живе, до Берна, де працює, годину часу, оскільки користується звичайним потягом. І так — 90 % парламентарів.
У столиці машин практично не зустріти, місто вільне від заторів і вихлопних газів. Тут містом пересуваються за допомогою трамваїв, велосипедів і метро, а машину використовують у вихідні, коли потрібно виїхати за місто (чесно кажучи, мати автомобіль у Швейцарії дороге задоволення).
Квитки — за годинником, потяги — за годинником. Тут не спізнюються, а якщо спізнюються хоча би на чотири хвилини, обов’язково вибачаються.
Варто відзначити, що те, що у нас називається «вдячністю» або «подарунком», тут вважається вже корупцією і має наслідки. Тут не можна подарувати людині годинник або цукерки — неважливо — все це прояви корупції. «У нас це відбувається нечасто, люди розуміють, що в такому разі вони втратять усе. І в першу чергу — роботу. Корупція — це не вигідно», — говорить Ніна Массугер, науковий співробітник Інституту федералізму, що у Фрібурі.
ПРОБЛЕМИ Й РІШЕННЯ
Звичайно, скрізь є свої проблеми, і швейцарці також скаржаться на свою країну. Наприклад, це історична нелюбов до ведмедів, збереження ландшафтного середовища тощо. А ось мовне питання в Швейцарії не загострюють, як це робиться в Україні. Тут з початку XIX століття проходили війни між різними спільнотами. Сьогодні це питання не порушується. Кожен швейцарець повинен знати усі три державні мови. Розмовляти ти можеш будь-якою з цих мов, але розуміти повинен усі. «У нас є одне національне телебачення і радіокомпанія. Але є декілька каналів, усіма державними мовами. Кожен канал відрізняється один від одного програмною сіткою і конкурує між собою. Вони незалежні від парламенту, і це інколи не подобається парламентарям. Але нічого не поробиш», — розповідає парламентський кореспондент Neue Z rcher Zeitung Маркус Хафлігер.
Швейцарія тримається на довірі, взаєморозумінні і відчутті власної гідності. За багато десятиліть швейцарці побудували таку країну, в якій хоче побувати кожен, державу з міцною системою економіки, політики і власною думкою про глобальні процеси. Люди цінують свій простір і відкриті до всього. Будинки жителів розкидані по Швейцарії, як зерно по підлозі. Всі вони якщо й мають паркани, то дуже низькі, які можна переступити — вони не бояться, що до них у дім залізуть злодії, бомжі чи наркомани. Стіни сучасних будівель прозорі, скло впирається у підлогу.
Наше завдання — будувати Україну в Україні, починаючи з найголовнішого — сприйняття себе як нації і держави.
І наостанок: коли ми прилетіли до Цюріха, на контролі у жінки, яка стояла в черзі, традиційно запитали: «З якою метою ви приїхали до Швейцарії?». На що українка відповіла: «До свого сина, він у мене працює в Google». З кожним роком усе більше українців виїжджають за кордон здійснювати свої мрії і працювати там, де їхня праця буде дійсно оцінена. Чи виїхали б вони, знаючи, що в їхній країні їхні мрії також можуть стати реальністю?
