Канал «Інтер» вустами Савіка Шустера та його гостей вирішив дати оцінку факту помилування Президентом Юрія Луценка. Усе було як завжди, у звичайному режимі, зокрема й давно обридле прагнення ведучого ділити Україну на частини, «що по-різному мислять», на Захід, Схід, Південь і Центр, де неоднаково поставилися до ініціативи першої особи держави. Я часто дивлюся аналогічні ток-шоу на російському ТБ, але щось не пам’ятаю, щоб телеведучі ділили сусідню країну на центральну Росію, Урал і Сибір, на Північний Кавказ і Далекий Схід. А Україну нав’язливо розколюють, привчаючи громадян не сприймати її як цілісність.
Чи маю я право, стикаючись з подібною позицією Шустера впродовж багатьох років, убачати в його діяльності злий намір? Думаю, що так. Українцям день за днем навіюють: ви різні, вас нічого не об’єднує, у вас різні уявлення про добро й зло. А з цього випливають цілком певні геополітичні висновки. Їх можна не формулювати на юридичному рівні й не вимовляти вголос, але ж і так усе зрозуміло. Ось чому я не можу вважати Шустера не лише другом українського народу, а й навіть доброзичливим іноземцем. Робота на дезінтеграцію України однозначно переважує й те корисне, що ця людина все-таки робить. З маніакальною завзятістю проводиться думка, що «українці з різних регіонів не згодні один з одним з усіх питань». І це наочно демонструється специфічною «соціологією» господаря студії. Знову з’являються «України» різних сортів. Може, фальстарт президентської кампанії?
Шустер провів усне опитування представників різних політичних сил, як слід трактувати акт помилування Юрія Луценка. Міністр освіти та науки Д.Табачник убачив у тому, що сталося, прояв християнських цінностей, що переповнюють главу держави. Нардеп від «Батьківщині» С.Пашинський визнав помилування перемогою українських громадян і спробою президента вийти з міжнародної ізоляції. Нардеп від «УДАРу» В.Наливайченко оголосив помилування перемогою самого Юрія Луценка як чесного політика й людини. На думку Наливайченка, Луценко об’єднає опозицію. А хіба вона ще не об’єднана й без помилуваного розвалиться?
Керівник держкомітету регуляторної політики М.Бродський виступив із загальногуманістичних позицій, заявивши, що головне полягає в тому, що Луценко вийшов на свободу. Що ж, позиція зрозуміла. За Кучми Михайла Бродського кинули до житомирського СІЗО, й він добре знає, наскільки в’язниця осоружна людській природі. Але будучи державним чиновником, Бродський підкреслив, що є люди, які повинні на користь суспільства сидіти за гратами.
Нардеп від «Батьківщині» Микола Княжицький сказав, що акт помилування християнства ніяк не стосується, йдеться просто про спробу розпочати діалог із Заходом. Політолог Вадим Карасьов сформулював три причини гуманного акту: 1) тиск Заходу; 2) християнське свято Благовіщення; 3) безпека Луценка для влади на відміну від Тимошенко. Нардеп від «Свободи» пан Сиротюк висловив переконання в тому, що «Президент почав каятися». Та невже? Це в «Свободі» такий рівень політичного аналізу?
Шустер не міг обійтися без своєї улюбленої «соціології». 71% глядачів, які голосували в студії, визнали помилування Луценка результатом тиску Заходу, а 26% вважають, що екс-міністра МВС випустили для розколу опозиції.
Потім до мікрофону вийшов предводитель вітчизняної освіти та науки. Він відкинув версію про звільнення Луценка як спробу налагодити діалог із Заходом. Дмитро Табачник розповів, наскільки лицемірним, підлим і огидним є цей Захід, звинувативши його в нападі на соціально справедливу державу Муамара Каддафі, де всі були щасливі, ситі й задоволені. З особливою ніжністю повідав Дмитро Володимирович, як покійний диктатор піклувався про пересічних лівійців, особливо молодят. Але весь цей соціальний рай безжалісно зруйнували західні імперіалісти, яким немає й не може бути вибачення. Дивно лише, чому облагодіяні громадяни Каддафі не кинулися захищати свого добродійника, досить спокійно прореагувавши на його жахливий кінець. А що стосується мерзенності Заходу, то хто б сумнівався, адже всім відомо, що світовий центр політичної цнотливості міститься в Кремлі...
Невеличка пікіровка сталася між Бродським і Наливайченком. Перший доводив, що Луценко все-таки винен, мовляв, і квартиру дав своєму шоферові, й у стаж служби записав роки роботи в цивільних відомствах і так далі. Наливайченко досить дошкульно відповів оратору, запитавши, чому він не розкриває дані, кому належать квартири на елітних вулицях Києва. І не діждавшись реакції, відповів, що нинішні керівники МВС мають там по декілька квартир. Мабуть, колишній шеф СБУ відповідає за свої слова...
А Дмитро Табачник від викриття Заходу перейшов до викриття всіляких революцій як таких, розписуючи їхні жахи й не шкодуючи навіть більшовиків з їхнім жовтневим переворотом 1917 року, що для колишнього кадрового історика КПРС дещо дивно. Проте революції, як і війни, бувають різні. Якщо революція є єдиною можливістю звільнитися від диктатури й узурпаторів, від безправ’я й несправедливості, то така революція є благом.
Нардеп Пашинський, парируючи звинувачення на адресу Луценка, навів приклад з нинішніми державними закупівлями обсягом 400 млрд гривень, з яких 100 млрд у вигляді «відкатів» переходять на рахунки представників нинішньої влади. А Луценка звинувачують у розтраті 400 тисяч гривень на святкування Дня міліції. Якби з такими ж критеріями підійшли до нинішніх високопоставлених чиновників, то я не знаю, хто б з них залишився на волі. Олександра Кужель доповнила картину повідомленням про те, що сумнозвісні швидкісні поїзди «Хюндай» уже належать не державі, а приватній фірмі. А купували ж їх за кошти держбюджету. Вадим Карасьов вставив свої «п’ять копійок»: немає відчуття, що Луценка посадили справедливо, інші крадуть мільярди — і їх ніхто не чіпає.
На жаль, наші ток-шоу в найгіршому сенсі починають нагадувати московські, у нас поступово входить у моду перебивати один одного, кричати, ставити запитання з тією лише метою, щоб не дати на них відповісти, грубіянити опонентові, не слухати нікого, крім себе. А ще не так давно українські ток-шоу вигідно відрізнялися від російських: у нас говорили по черзі, дотримувалися якогось порядку, уловлювали аргументи іншої сторони...
І, звісно, не можна не зауважити, що «Шустер Live» дедалі менше претендує на журналістську незалежність. Вимальовується перспектива перейменування шоу на «Банкова Live», аж надто явно змінюється характер програми, що набуває провладних рис.
Олег Ляшко, якому можна говорити абсолютно все, — й до цього вже звикли — здійснив черговий демарш, вимагаючи від держави звернути увагу на керівника будівельної фірми «Консоль» пана Константинова. Фірма, за словами Ляшка, обікрала тисячі людей з усієї України, зібравши гроші на будівництво житла й нічого не давши натомість. І житла немає, й гроші пропали. Пікантність ситуації полягає в тому, що цей зодчий одночасно керує Верховною Радою Автономної республіки Крим.
Потім Шустер знову занурився в свою «соціологію», повідомивши, що 70% людей вважають, що опозиція має діяти в парламенті, а не на вулиці. Думаю, що якщо це запитання поставити на вулицях, то відповідь буде зовсім іншою.
Вийшовши до мікрофона, колишній шеф Секретаріату президента Ющенка Роман Безсмертний, який нині входить до складу новоутвореної аналітичної групи Юрія Луценка, попереджав про небезпеку підготовлюваного Партією регіонів референдуму. На його думку, це шлях до розколу України, багато регіонів не сприймуть узурпацію влади, перехід до суто мажоритарної системи виборів, до увічнення режиму регіоналів. Частково його підтримав Вадим Карасьов, який заявив, що 2000 року референдум можна було провести легко, а тепер народ підніметься, оскільки референдум — це шлях до автократії. Важко не погодитися, що, за його словами, ми вже 20 років ходимо по колу, будучи нездатними звільнитися від радянського минулого.
ПОСЛУЖЛИВИЙ ДУРЕНЬ НЕБЕЗПЕЧНІШИЙ ЗА ВОРОГА
На жаль, у студії Шустера з’явилася спадщина Євгенія Кисельова — сумнозвісний Олесь Бузина. Він почав хвалити гуманний вчинок В.Ф. Януковича, використовуючи зокрема й такі фрази: «Він же християнин, чорт забирай!» Сподіватимемося, що «князь пітьми» не позбавить нас Президента, всупереч побажанням Бузини. Але пасквілянт на цьому не заспокоївся, а видав епохальну думку: «Янукович двічі сидів і знає, що це таке!» Ну навіщо ж так про главу держави? Воістину, послужливий дурень небезпечніше за ворога. Шкода, що Шустер продовжує цю далеко не найкращу традицію Євгенія Кисельова. Йому теж знадобилися штатні скандалісти й українофоби. Представники опозиції спокійно сприйняли Бузину, але болісно відреагували на Ляшка, якого звинуватили в клоунаді. Мабуть, для нашої «патріотичної» опозиції клоунада більший гріх, ніж українофобія.
До речі, про патріотизм, Д.В. Табачник біля мікрофону розповів, що багато років перебував у дружбі з В.А. Ющенком, приятельками були і їхні дружини. Цікаво, чи стане Ющенко спростовувати цю інформацію, в контексті якої його «український патріотизм» почав виблискувати новими несподіваними гранями?
Нарешті, у зв’язку з харківським маршем опозиції в студії організували телеміст з міським головою Харкова Геннадієм Кернесом. Певна річ, він виплеснув усі свої недобрі почуття на опозиціонерів, плавно перейшовши до своїх величезних досягнень на ниві міського господарства, постійно апелюючи до «корінного харків’янина» В.Карасьова. І корінний не підвів, проспівавши натхненний гімн Кернесу, «міцному господарникові», за якого «Харків розцвів». Цікаво, харків’яни поділяють думку тандему Кернес — Карасьов?
Якщо у Шустера так усе піде й далі (акцентуйована «гра на одні ворота»), то «Інтер» почне поступово втрачати глядачів. Якби не мої обов’язки телеоглядача, сам би надовго забув про «Інтер» з Шустером. Час від часу там відгонить знайомою суто радянською демагогією. Востаннє навіть знайшли реліктового дідуся ветеранського вигляду, який бадьоро (від імені «мас») нападав на опозицію. Чекатимемо листів від доярок і сталеварів у давно знайомому стилі: «Я Пастернака не читав, але скажу...»
