З’ясуйте значення слів — і ви звільните людство від половини суперечок.
Р. ДЕКАРТ
Так звані антифашистські мітинги ще раз яскраво засвідчили, що ідейні нащадки совєцької імперії (комуністи і дехто з Партії регіонів) у боротьбі з українством рішуче взяли на озброєння методи і традиції сталінської системи агітації та пропаганди. Зокрема, Компартія України у своїй боротьбі з українським націоналізмом послідовно і настирливо експлуатує поняття «фашизм» у його перекрученому значенні. Так, 2008 року Г.Крючков і Д.Табачник випустили у світ наскрізь провокаційну книжку «Фашизм в Украине: угроза или реальность?», а пізніше фракція комуністів у Верховній Раді зробила спробу внести на розгляд законопроект «Про подолання проявів фашизму в Україні». У цих та багатьох аналогічних діях комуністи України використовують нав’язане ними суспільству ще з тридцятих років минулого століття свідоме перекручення таких понять, як фашизм, націонал-соціалізм (нацизм) та націоналізм, використовуючи їх як синоніми.
Ось що пише з цього приводу у вступному слові до книжки Миколи Сціборського «Націократія» професор Валентин Мороз: «Знаємо добре, як трактували слово фашизм «теоретики» з відділу агітації й пропаганди... Комуністичні газети називали соціал-демократів «соціал-фашистами», радикалів — «радикал-фашистами», католицькі кола — «клерикал-фашистами» тощо. (Просто і ясно: хто вкрав у мене корову — той фашист). Була це своєрідна термінологічна шизофренія. По правді кажучи, вона не вивітрилася ще й дотепер. Як справжній соціолог-науковець, М.Сціборський скрізь називає речі оригінальними іменами. Фашизм у нього — це система Муссоліні; система ж Гітлера — це націонал-соціалізм».
Отже, як бачимо, слово «фашизм» радянська пропаганда свідомо зробила загальновживаним (російською — «нарицательным»).
У своїй затятій боротьбі з українським націоналізмом імпершовіністи Росії і України вперто намагаються привчити свідомість людей до думки про тотожність понять націоналізм і фашизм. Ці слова, відірвані від своєї суті, стали для радянської пропаганди універсальною антитезою поняттю «інтернаціоналізм», за яким вони ховали і ховають агресивну сутність російського імпершовінізму. Так, щоб пояснити радянським людям свої загарбницькі, агресивні дії щодо Польщі 1939 року і Фінляндії 1940 року, керівництво СРСР проголосило їх фашистськими державами. Гітлерівський націонал-соціалізм теж назвали фашизмом, чим, мабуть, засмутили батька італійського фашизму Б.Муссоліні. Можна зрозуміти кремлівських ідеологів: вони мусили якось відокремити радянський псевдосоціалізм від націонал-соціалізму німецького.
«...Так звані антифашистські мітинги можуть бути складовою частиною заходів щодо підготовки до президентських виборів 2015 року, коли під антифашистськими закликами реалізовуватиметься технологія розколу України і забезпечення перемоги провладного кандидата. 2004 року під час виборів Президента України антифашистська шизофренія охопила Донеччину, а 2015 року її можуть поширити на всю Україну»
Цікаво, що саме Й.Сталін зробив визначальний внесок у заплутування цих понять. Так, виступаючи 6 листопада 1941 року на засіданні Московської Ради депутатів трудящих на честь 24-ї річниці Жовтневої революції, він заявив: «Немецких захватчиков, т.е. гитлеровцев, у нас обычно называют фашистами. Гитлеровцы, оказывается, считают это неправильным и упорно продолжают называть себя «национал-социалистами»...Что может быть общего между социализмом и гитлеровскими озверелыми захватчиками, грабящими и угнетающими народы Европы? Можно ли считать гитлеровцев националистами? Нет, нельзя. На самом деле гитлеровцы являються теперь не националистами, а империалистами...»
Як бачимо, Сталін розуміє термінологічну та змістовну аналогію між радянським соціалізмом і німецьким націонал-соціалізмом та всіма силами намагається її приховати.
У своєму листі до президента США Ф.Рузвельта 21 квітня 1943 року Й.Сталін наполегливо нав’язує слово «фашисти» не тільки німцям, а вже і полякам:
«Враждебная Советскому Союзу клеветническая кампания, начатая немецкими фашистами по поводу ими же убитых польских офицеров в районе Смоленска, на оккупированной германскими войсками территории, была сразу же подхвачена правительством г.Сикорского....
Гитлеровские власти, совершив чудовищное преступление над польскими офицерами, разыгрывают следственную комедию, в инсценировке которой они используют некоторые подобранные ими же самими польские профашистские элементы...»
А у листі від 16 лютого 1944 року Й.Сталін прямо звинувачує у фашизмі польський уряд: «При этом ясно, что Польское правительство, в котором главную роль играют враждебные Советскому Союзу профашистские империалистические элементы вроде Соснковского и в котором почти нет демократических элементов, не может иметь почвы в самой Польше...»
Тут ми бачимо ще й приклад витонченого фарисейства, коли людина, чий підпис стоїть під наказом про розстріл польських офіцерів, на чиїй совісті мільйони людських життів, видає себе за демократа.
Про технологію ідеологічної провокації, розробленої кремлівським агітпропом з метою підміни понять, пише в книжці «Лихо століття» відомий французький історик та філософ Ален Безансон: «Один із великих успіхів радянського режиму полягав у тому, що він поширив і мало-помалу накинув власну ідеологічну класифікацію сучасних політичних режимів. Ленін зводив їх до протиставлення соціалізму і капіталізму. До тридцятих років Сталін зберігав цю дихотомію. Та пізніше класифікацію змінили: соціалізм (тобто радянський режим), буржуазні демократії (ліберальні і соціал-демократичні) і, нарешті, фашизм. Під назвою «фашизм» розуміли одночасно нацизм Гітлера, фашизм Муссоліні, різні авторитарні режими, що панували в Іспанії, Португалії, Австрії, Угорщині та інших країнах і, врешті-решт, крайні праві сили ліберальних режимів. Специфічність нацизму було стерто. До того ж його штучно пов’язували з правими силами, на які він кидав свою чорну тінь. Він ставав абсолютно правим, натомість радянський режим ставав абсолютно лівим». Ось де коріння підступної ідеологічної та історичної фальсифікації, якою користуються московські ідеологи і в наш час, коли мова йде, зокрема, про український націоналізм!
До честі європейської політичної думки, слід відзначити, що вона зуміла вийти з-під впливу поширеної Москвою «шизофренії». Як пише далі А.Безансон, «сучасна європейська історична думка погоджується з єдино вірною класифікацією: два суто тоталітарні режими — комунізм і нацизм, ліберальні режими, авторитарні режими (Італія, Іспанія, Угорщина, Латинська Америка тощо) — у цій класифікації відновлюються класичні категорії диктатури і тиранії, відомі ще з часів Аристотеля».
Отже, принципово важливо підкреслити еволюцію сучасної європейської історичної і політичної думки, що має впливати також на політичну думку і в Україні. Практичною ознакою цієї еволюції є прийняття Європейським Парламентом і Парламентською асамблеєю Організації з безпеки і співпраці в Європі ряду надзвичайно важливих резолюцій. Передусім це Резолюція Європейського Парламенту від 2 квітня 2009 р. щодо європейської свідомості та тоталітаризму, а також Резолюція Парламентської асамблеї ОБСЄ «Возз’єднання розділеної Європи», в якій вона прирівняла сталінізм до нацизму та закликала до засудження тоталітарних режимів на міжнародному рівні.
Розуміючи очевидну підміну понять, що сталася зі словом «фашизм», але не бажаючи з ним розлучатися, керівництво РФ ще за часів президента Б.Єльцина доручило Російській академії наук дати йому нарешті, зрозуміле наукове визначення. На думку фахівців РАН, «Фашизм передусім є ідеологією і політичним рухом. Основними ознаками фашизму є культ особи, вождизм, крайній націоналізм і шовінізм, посягання на національну рівноправність».
Цілком очевидно, що жодна з наведених вище ознак не має стосунку до українського націоналізму, який завжди був оборонцем своєї землі, свободи і мови від зовнішніх зазіхань. Отже, ніяких «посягань на національну рівноправність» просто не може бути. Водночас російські академіки не помітили, що їхній опус повністю відповідає тому, чим була Росія царська, Росія радянська та Росія сучасна. Розуміючи підступність ідеологічних маніпуляцій навколо поняття «фашизм», необхідно робити все можливе, щоб звільнити українське суспільство від нав’язуваної йому термінології.
Саме тому було б неприпустимою наївністю вважати так звані антифашистські мітинги такою собі дурничкою, недолугою реакцією Партії регіонів на мітинг опозиції. Насправді цей мітинг є одним із зовнішніх проявів роботи, керованої з Москви разом з їх численними прихильниками з Партії регіонів. Цей мітинг, як і постійні заходи комуністів та регіоналів, пов’язані з нагадуванням про минулу Світову війну, призначений мобілізувати свідомість поколінь, які пережили цю війну і привчені до перекрученого поняття «фашизм». Мітинг має за мету вбити в голови молодих неофітів підступно сфальшовані поняття. А ще так звані антифашистські мітинги можуть бути складовою частиною заходів щодо підготовки до президентських виборів 2015 року, коли під антифашистськими закликами реалізовуватиметься технологія розколу України і забезпечення перемоги провладного кандидата. 2004 року під час виборів Президента України антифашистська шизофренія охопила Донеччину, а 2015 року її можуть поширити на всю Україну.
