«Ми не підемо до Митного союзу. Якби ми туди йшли, то мали б ратифікувати в парламенті таку угоду. А поки це лише намір. Ми подивимося, як він працює», — сказав днями спікер українського парламенту Володимир Рибак. Текст підписаного 31 травня меморандуму (опублікований прес-службою Кабміну) з Євразійською економічною комісією (ЄЕК) — це, звісно, шедевр бюрократичної казуїстики, який, проте, варто вивчити з політологічною «лупою».
«СПРАВА В ПЕРСОНАЛЬНИХ ДОМОВЛЕНОСТЯХ ЯНУКОВИЧА Й ПУТІНА»
Передусім документ не надає Україні статусу спостерігача, як стверджувалося аж до дня підписання. Ні в Митному союзі, ні в Євразійському економічному просторі ми не отримали такого статусу, бо формат цих об’єднань не передбачає такого статусу. Тому в документі говориться лише про «посилення взаємодії» з ЄЕК. Як казав свого часу Михайло Горбачов, «ми поглибили й розширили». От лише що отримали в результаті?
Документ, за всієї своєї риторичності й декларативності, все ж прописаний з певними «перекосами» в бік однобічних зобов’язань України. Характерно й те, що до документу неможливо внести зміни — процедура коригування меморандуму просто не передбачена. А от чинності він набирає одразу з дня підписання.
Поки, не ставши спостерігачем, Україна не дістає доступу до всіх документів, що обговорюються й ухвалюються на засіданнях ЄЕК, так само як і не має права бути присутньою на всіх засіданнях цієї організації. Причому навіть якщо на них обговорюватимуться питання, що стосуються України. Певна річ, голосу при ухваленні рішень вона також не отримує.
Україна задекларувала «наміри... утриматися від дій і заяв, спрямованих проти інтересів Митного союзу та Єдиного економічного простору». Саме цей пункт меморандуму робить своєрідний «підкоп» під листопадову угоду про асоціацію з ЄС. Таку угоду наші євразійські друзі взагалі розглядають як спрямовану проти їхніх інтересів. Чи свідомо українська влада погодилася з цим пунктом?
«Україна не нестиме відповідальності за дії, що можуть трактуватися як неугодні МС. По суті, ми стаємо спостерігачем і в МС, і в ЄС, хоч би як ці статуси називалися. Справа не у формулюваннях, а в персональних домовленостях Януковича й Путіна про доступ наближених до українського Президента фірм до газового експорту», — вважає політолог Віктор Небоженко.
Не здіймати паніку закликають й інші експерти, підкреслюючи декларативний характер документа й той факт, що «суворість формулювань врівноважується необов’язковістю їх виконання». Так, колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко категорично стверджує, що «підписана домовленість — по суті, ні про що. Статус спостерігача ми отримуємо лише з 2015 р., при лише створюваному Євразійському співтоваристві. Вступ до ЄС закріплений законодавчо в документах зовнішньої політики України й залишається стратегічною метою нашої держави. Зате обидві сторони зберегли обличчя перед своїми виборцями».
«МЕМОРАНДУМ НІЯК НЕ ВПЛИНЕ НА ПЕРЕГОВОРИ З ЄС»
Оцінюючи економічні аспекти, які може спричинити підписання меморандуму, українське експертне співтовариство розділилося на тих, хто вже зараз говорить про величезні вигоди євразійського курсу, й тих, хто підкреслює неповноту й відносність цього документа, закликаючи утриматися й від ейфорії, й від паніки. Так, колишній міністр економіки Віктор Суслов, відомий як прибічник євразійського курсу України, вказує на те, що Україна позначила свій курс на майбутнє членство в Митному союзі. «Україна вже рік живе в режимі зони вільної торгівлі з СНД. Але тепер, фактично, почала реалізовуватися формула «3+1», а потім ступінь інтеграції зростатиме, — впевнений він. — Обсяг вигод, які Україна отримає від зняття обмежень у рамках МС, становитиме 9 млрд доларів на рік. Обмеження будуть зняті за 95 позиціями — насамперед на російську сировину. Ліквідація митних перепон збільшить транзитні потоки. Високими є шанси на те, що відродиться українська нафтопереробка. Але найголовнішим є все-таки той факт, що зроблено заявку на подальший курс держави: бути в двох зонах вільної торгівлі одночасно не можна».
Інший колишній міністр економіки, Володимир Лановий, закликає подивитися на меморандум про співпрацю з МС максимально тверезо. Переваги України він бачить якраз в іншому — в умінні влади усидіти на тих самих «двох стільцях» інтеграції. «По суті, ми стали «розвідниками» в євразійських економічних структурах, і це дуже вигідне для нас становище. Меморандум ніяк не вплине на переговори з ЄС. Ми лише підсилюємо й закріплюємо ті відносини, що встановилися після підписання угоди про ЗВТ СНД. Угоду лобіює частина українських олігархів, але повного розвороту в бік СНД вітчизняний великий бізнес не хоче». Підкреслює Лановий і негатив від угоди з країнами МС. «Ми потрібні Митному союзу лише як транзитний придаток для постачання ресурсів, і не більше того. А от чи допустить Росія нас до своєї «труби» — питання риторичне. Тут слід думати про те, чи не втратимо ми якраз свою ГТС — а це цілком можливо як підсумок тіньових домовленостей на найвищому рівні».
Отже, справа знову, судячи з усього, зводиться «до труби». Недаремно підписання меморандуму збіглося з черговим витком чуток довкола оцінки української ГТС. А якими ж є інші «за й проти» ймовірного посилення співпраці на євразійському напрямку?
ЩО НАМ ЄВРАЗІЯ ГОТУЄ?
Експерти підкреслюють неминучу уніфікацію митних тарифів. У Росії він дорівнює 7,4%, тоді як в Україні — 5,8%, а щодо промислових товарів — навіть 4,7%. Піднявши цю суто протекціоністську ставку, Україна отримає подорожчання імпорту. За зрозумілим винятком товарів, вироблених або складених у Росії, Білорусі й Казахстані. Чи віддадуть перевагу українці російському складанню перед китайським? Можливо. Зате китайське подорожчає, й тим паче подорожчають усі товари, вироблені в Європі. Наприклад, автомобілі, побутова техніка, одяг і взуття.
Попервах експансія російських і білоруських продовольчих товарів до України може посилитися — але лише доти, доки не почнуться неминучі демпінгові війни. При цьому частина аналітиків зазначає, що розширення присутності м’яса, сирів і солодощів на українському ринку не таке вже й цікаве нашим сусідам. Вони й так присутні тут, але обсяг нашого ринку не такий уже й великий порівняно зі спільним ринком МС, а конкуренція з боку українських товарів значна. Якщо ж наші виробники почнуть знижувати ціни у боротьбі з конкурентами з країн Митного союзу, українці ще тривалий час можуть купувати вітчизняну продукцію, орієнтуючись на показник ціни. Хоча такої поведінки в МС не терпітимуть. Санкції явно матимуть місце.
У Євросоюзі, звісно, вимоги до якості ще вищі. І тому деякі інформовані експерти, прямо причетні до ухвалення рішень на європейському напрямку інтеграції, не згодні з негативною оцінкою нашого харчопрому й АПК. «Тотальна неконкурентоспроможність української продукції — глибока помилка. Передусім конкурентоспроможним є практично весь наш АПК. Так, Європа трохи побоюється нашої експансії в сільськогосподарській сфері. Але надлишку продукції на світових ринках якраз немає. Наведу лише один приклад: наразі закінчені переговори щодо допуску нашої курятини на ринок ЄС. І якщо європейці визнають наші системи контролю над якістю адекватними, вони вже здійснюватимуть не постійний контроль, а вибірковий. І це вигідно насамперед нам самим», — стверджує урядовий уповноважений у питаннях європейської інтеграції України Валерій П’ятницький.
Хоч би як там було, з нинішнім рівнем стандартів наша харчова промисловість явно не зможе існувати довго: закони ринку змусять харчовиків піти на дуже серйозні реформи.
Ще один можливий, хоча й необов’язковий, позитив від посилення співпраці з Митним союзом — здешевлення бензину, яким багаті на нафту Росія й Казахстан можуть «залити» нашу територію. Причому вони можуть навіть стати монополістами на українському бензиновому ринку — й тоді витрати вітчизняних автомобілістів залежатимуть від Москви й Астани. Та й навряд чи росіяни й казахи зацікавлені у відновленні нашої, ними ж багато в чому «вбитої», нафтопереробки — їм краще гнати сюди дешевий бензин класу нижчого за Євро-5. З другого боку, не виключено, що на вищі стандарти палива ми тепер переходитимемо одночасно з росіянами.
Зрозуміло, що модернізації нашої важкої індустрії, зменшення її енергоємності також чекати тепер не доводиться. У Росії й Казахстані цими питаннями ніхто не переймається. Ми залишимося на російській газовій голці, без будь-яких стимулів покращувати екологічні норми, зате підтримуючи експортний бізнес певних олігархічних груп і представників великого бізнесу. Не бачити нам і підвищення заробітної плати в промисловості — ми залишимося в євразійській зоні дешевої робочої сили. Дуже ймовірним є й приплив до нас мігрантів із середньоазіатських республік, яких поки більш-менш успішно «абсорбує» Росія.
І це вже не кажучи про те, що наші євразійські побратими навіть не ставлять питання про корупцію, суддівське свавілля, політичні репресії й загальну культуру влади в Україні. Бо самі такі, і таких же довкола себе збирають. Консервація наявної убогої й страшної у своїй безперспективності корупційної моделі неофеодальної держави в разі можливої подальшої інтеграції до МС та інших аналогічних об’єднань лише посилиться. Плюс варто чекати неминучого посилення культурної й ідеологічної експансії «Русского мира», особливо в разі, якщо українська влада зробить ще кілька глибоких реверансів перед Білокам’яною.
* * *
Згадані позитивні й негативні наслідки в українській економіці, політиці та соціальному кліматі не є неминучими. Для того, щоб вони проявилися й тим паче стали невідворотними, потрібен не лише час, а й бажання влади країн МС та України вести дійсно узгоджену економічну політику (про суто політичні спекуляції говорити тут не варто — вони завжди супроводжуватимуть відносини сторін). Поки не зрозуміло, наскільки глибоко українська влада хоче підсилювати інтеграцію на євразійському напрямку. Поки що підписану угоду можна, все ж таки, розцінювати як декларативний документ — хоча й вельми показовий, такий, що ілюструє розуміння державних інтересів як українською стороною, так і політиками країн МС.
