Колись у повоєнні роки у нас був сусід Рудь, котрого всі називали хорошим господарем. Він трудився з раннього ранку до пізньої ночі, і його хата-мазанка, зроблена своїми руками, була найбільша, і город найбільший і найдоглянутіший, а рівчак завдовжки півкілометра, що прокопав від свого городу до Дніпра через плавні, був найширшим і найглибшим від усіх сусідів...
Рівчаки були потрібні, щоб возити човнами комиш, яким опалювали взимку хати. Щороку мій батько з братом прочищали наш рівчак лопатами.
А зараз дивлюсь по телебаченню на повені й не розумію: невже в нашому уряді немає жодного господаря? Всі мають вищу освіту, а господарської струнки нема! Може, це від того, що займались тільки навчанням, а по господарству батькам не допомагали, й у школі та інституті у нас теж трудової практики обмаль було? А розуміння й винахідливість розвиваються всебічно, якщо людина привчена багато чого робити своїми руками, а не тільки зубрити книжки...
Наші річки забруднені. Ще років зо десять тому я писала, що мій брат біля берега на Дніпрі в Херсоні виявив шар білого порошку. Мабуть, там осідали пестициди з усього Дніпра. А люди п’ють цю воду з крана і на дачах поливають городи просто з Дніпра. У наших річках не тільки дрібне сміття, а цілі автомашини та покришки від їхніх коліс...
Мабуть, хтось наживається на повенях, як на надзвичайних ситуаціях, а прості люди мають тільки збитки.
Та й у скільки це обходиться країні? Скільки за ці мільйони можна купити землечерпалок і плавкранів для зачищення наших річок та поглиблення їх? Скільки піде на зарплату кранівникам, щоб чистили наші річки з весни до пізньої осені, а криголами навесні розбивали лід, щоб не було раптового танення?
За радянських часів людей примушували садити верби вздовж річок для укріплення берегів, а також садили лісосмуги — заслін від буревію.
Зараз треба тільки організувати волонтерів на висадження дерев на берегах річок і на схилах, де трапляються зсуви. А зсуви на берегах морів та річок біля великих міст тому й бувають, що вирубують дерева, які забирали би ѓрунтові води, і менша кількість їх доходила би до схилів, і не руйнувала б їх разом із будівлями на них.
Я впевнена, що волонтерами стануть ті, хто потерпів від повені або зсуву, а молодь і здалеку приїде. Тільки організуйте.
Усі партії уміють організовувати людей на мітинги, то нехай будуть здатні організувати і на добрі діла.
Чому нині по телебаченню і в газетах не розповідають про Голландію, яка розташгована нижче від рівня моря? Мабуть, там кращий порядок. А нам показують, де гірше.
А наш Дунай потрібно поставити під міжнародний контроль, щоб прочищала і заглиблювала його міжнародна спільнота, а не кожна країна окремо, бо тоді заглиблювання буде нерівномірне і навіть кордон через це може зазнавати змін, бо проходить посередині річки. Ми вже мали конфлікт з Румунією, яка засипала свої береги, щоби збільшити площу. Саджати дерева й укріплювати береги повинна кожна країна окремо, але теж під контролем і зі штрафними санкціями.
А що у нас коїться під час дощу! Кажуть, що каналізація не може впоратися, і тому вода швидко набігає на вулицях по коліна, підтоплює будинки і машини.
Та схоже, що проблема не в каналізації, а в кількості колодязів з решітками для відведення води в каналізацію. Треба, щоб їх було досить, і під час дощу двірники в спецодязі прочищали їх від забруднення. За це вони мають отримувати додаткову платню, але це буде менше, ніж втрата мільйонів за ліквідацію підтоплень будинків і ремонту підтоплених автомашин.
Причина всіх наших повеней — не що інше, як елементарна безгосподарність.
Раніше в нас були міністерства морського та річкового транспорту, і порядку було більше. А потім їх об’єднали із сухопутним транспортом, і ситуація погіршилася, бо якщо на чолі об’єднання стоїть спеціаліст одного профілю, то він не може досконало знати діяльність іншого. Краще, коли міністр відповідає за свій профіль роботи, а не виконуватиме некомпетентних вказівок того, хто стоїть вище.
У нас міністрів призначають, а не обирають на конкурсній основі. А кожен міністр повинен не тільки теоретично знати суть роботи, а й працювати в цій галузі багато років в Україні. А в нас міністрів та губернаторів призначають згори, і народ мусить терпіти, доки вони ознайомляться зі справами в тій чи іншій галузі. А тих же, хто не впорався з роботою, не слід допускати щонайменше п’ять років до високих державних посад.
