В Україні розпочався кінофестиваль «Інше кіно». Зокрема, в Києві кожного тижня в декількох кінотеатрах демонструють новий фільм, відзначений призами на найбільших європейських форумах калібру Берліна або Канн або ж такий, що здобув значний успіх в країні виробництва.
Завтра стартують покази психологічної драми «Любов» видатного австро-німецького режисера Міхаеля Ханеке. Картина ця, відзначена «Золотою пальмовою гілкою» останніх Канн, стала помітною подією у європейському кіно.
Київські кінотеатри продемонструють фільм в так званих малих або відеозалах. Іншими словами — привезуть диск із Москви і показуватимуть з відеопроектора на маленькому екрані в маленькому залі.
В той же час у самій Москві «Любов» демонструється вже другий тиждень як мінімум у двох десятках кінотеатрів на великих екранах, з нормальною якістю звуку і зображення.
У тому, що стосується кіноекрану, розмір має значення. Гадаю, читачі погодяться, що з показами цієї дуже очікуваної стрічки виходить дивний географічний дисбаланс.
Свій подив я адресував компанії «Інше кіно» (що входить до складу групи компаній «Кармен»), яка і займається настільки диспропорційним прокатом. Конкретно — написав листа керівникові «Кармен» Ігорю Лебедєву, а також зробив кілька дзвінків до московського та київського офісів «Іншого кіно». Найголовніший бос мене проігнорував, а від небожителів нижчого рангу зрозумілих пояснень так і не пролунало. Головний аргумент — комерційна доцільність. Мовляв, немає в Україні споживачів інтелектуального продукту; так, наприклад, в Києві по декілька місяців нового «Людину-павука» крутять — нібито в Москві його крутять менше, нібито від декількох широкоекранних показів не «Людини-павука» «Інше кіно» негайно збанкрутує.
В процесі цих марних розмов прозвучала також дивна фраза: «За наклеп доведеться відповідати». А в чому ж наклеп, панове? У тому, що компанія, яка називає себе «лідером кінотеатральної дистрибуціїї арт-кіно в СНД з 1993 року» не може організувати якісний прокат за межами Московської кільцевої автодороги?
Можна скільки завгодно розповідати про кількість кіноекранів тут і там. Про прибутки. Про збитки. Про тонкощі дистрибуції. Будувати найвитонченіші виправдання, сплітаючи цифри з напівправдою, прикриваючи зарозумілість співчутливими інтонаціями. Це слова, а результати, тобто справи, такі: «Інше кіно» одним розчерком пера перетворило кіноглядачів 46-мільйонної країни на людей другого сорту. На малоосвічене, ледаче і байдуже населення, яке (якщо порівняти прокат із візуальним бенкетом) задовольниться недоїдками з московського столу. Цілком усвідомлюю надмірну патетичність останньої фрази, але подібне повторюється вже багато років поспіль і дуже, дуже набридло. Кожного разу, коли в межах колишнього СРСР з’являється гарний авторський фільм, до нас він доходить винятково в оскопленому вигляді, в крихітних залах. «На тобі, боже, що нам негоже». Особисто я — кіноман і кінокритик — якось закривав на це очі. Але ситуація з «Коханням» — остання крапля.
Напевно, в «Іншому кіно» працюють люди, що вважають себе обізнаними в кіномистецтві, носіями особливої місії із просування рідкісних шедеврів. На жаль: насправді за блискучим іміджем — до болю знайома фізіономія імперського снобізму. Повторюся: можна говорити багато правильних слів, проте з фактом не посперечаєшся. Як вони з таким підходом збираються працювати в Україні — важко зрозуміти.
Ми ж, українські глядачі, маємо тільки один вихід: змусити поважати себе.
Особисто я збираюся зробити для цього все можливе.
P. S. Рекламую не прокатчика, а фільм. «Любов» — видатна картина, тому переглянути її варто в будь-якому разі. Зокрема, в столиці її покажуть кінотеатри «Київ», «Кінопанорама», «Жовтень», «Флоренція», «Ленінград», «Чапаєв», «Магнат». Розмову про компанію «Інше кіно» ми ще продовжимо.
