15 липня у Львові почався чотирьохденний тренінг з наставництва для людей, які бажають побудувати стосунки із дітьми-сиротами, щоб допомогти пристосуватися останнім до майбутнього життя поза інтернатом. Організаторами виступили Комісія УГКЦ у справах родини у співпраці з Відділом у справах дітей департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, «Центром опіки сиріт» Львівської архиєпархії УГКЦ, Благодійним фондом «Малятко» та ГО «Одна надія» (м. Київ).
Про структуру та про значення проекту «Дню» розповіла координатор проекту наставництва для дітей-сиріт Катерина Ванькович. Зокрема, вона зауважила, що автором проекту є київська громадська організація «Одна надія», яка проводить такий захід уже третій рік. «Тож ми перейняли цю ініціативу від них, у Львові цей проект почали реалізовувати у жовтні 2012 року. На сьогодні відбулося уже шість тренінгів, випускниками яких стали 20 осіб. Після закінчення проекту майбутні наставники отримали сертифікат, і уже з вересня, із початком нового навчального року, вони зможуть розпочати свою роботу», — розповідає пані Катерина. На тренінгах доповідають люди, які пройшли певний вишкіл у цій організації. Заняття включають теоретичні і практичні частини, є рольові та чимало інших інтерактивних вправ. Щоб стати наставником для дітей-сиріт, окрім сертифіката, треба зібрати низку документів: заяву встановленого зразка, однорічний договір, який проект підписує з учасниками, довідку про несудимість, довідку із наркологічного диспансеру та медичну.
На запитання, яким є «портрет» охочих стати наставниками, Катерина Ванькович відповідає: «До нас приходять люди різного віку: від 18 до 60 років. Головне — учасники повинні мати бажання виховувати та присвячувати власний час дітям. Окрім того, є координатор, який працює в інтернаті та вивчає потреби дітей. Їм пояснюють, хто такий наставник, розповідають про проект. Діти зі свого боку також повинні дати згоду на те, щоб до них приходив той чи інший наставник, заповнюючи анкету. Координатору в інтернаті також допомагають психолог та соціальний педагог. У результаті підбору, зважаючи на певні потреби конкретної сироти, дитина отримує власного наставника». «Наша ініціатива є своєрідною профілактикою асоціального життя дітей-сиріт, адже, живучи відособлено у дитячому закладі, вони не призвичаєні до того, як винайняти житло, як влаштуватися на роботу чи як витрачати гроші. Проект є шансом, щоб шляхом процесу соціалізації змінити долю дітей-сиріт на краще», — вважає пані Катерина.
