Україна повинна удосконалити нормативно-правову базу залучення в оборонно-промисловий комплекс приватного капіталу. Таке завдання у щорічному посланні до парламенту Президент Віктор Янукович визначив як одне з ключових для реалізації потенціалу ОПК, розповідаючи про необхідність оновлення стратегій розвитку провідних галузей до 2025 року.
Пускати приватний капітал в «оборонку» Україна почала ще багато років тому. «Десь 2000 року корпорації «Таско», структурі зі змішаною формою власності, яка об’єднала понад 20 науково-дослідних інститутів, конструкторських бюро і підприємств, у вигляді винятку дозволили зайнятися інвестиціями у виробництво, реставрацію, модернізацію та утилізацію артилерійсько-стрілецької зброї, боєприпасів та їхніх елементів. Компанія Immersion Hi Tech Ltd реалізувала в Україні кілька спільних проектів, таких, як створення динамічного захисту для танків «Ніж» і доробок нового комплексу активного захисту «Заслін», — згадує директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак. Зараз, розповідає експерт, в оборонних програмах в Україні беруть участь вже близько 30 приватних підприємств. Найвідоміші — «Мотор Січ», «КрАЗ». Можна назвати ще такі фірми, як холдингова компанія «Укрспецтехніка», яка розробила радіолокаційну станцію «Малахіт». Вона та інше приватне підприємство, ВАТ «Аеротехніка», створили за версією модернізації РЛС П-18 (кожне підприємство — свою), які було також прийнято на озброєння у ЗСУ. Львівський концерн «Матс Маркет» розробив тренажери для МіГ-29. Але, як наголошує експерт, в Україні приватні компанії беруть участь в них за своєю ініціативою і спочатку орієнтуються на експорт. «Виходить, що коли систему апробують у чужій армії, тоді нею цікавиться українська сторона. Той же тренажер для МіГів продали Азербайджану разом із партією літаків МіГ-29», — пояснює він.
Зрозуміло, торгівлю озброєнням вважають прибутковим бізнесом. Але навіть у США, з його постійно величезним оборонним бюджетом, для виробників є певні ризики, на зразок раптового скорочення цих витрат, відмова від тих чи інших програм тощо. Доходило навіть до того, що анулювання програми будівництва бомбардувальника змушувало генпідрядника негайно звільняти тисячі робітників і спішно наймати нових при поновленні його виробництва. Що вже говорити про Україну.
Тож у нинішніх українських умовах приватним компаніям, щоб не витратити зусилля даремно, вигідніше виробляти продукцію подвійного призначення. Та ж ситуація і в сусідній Росії, влада якої теж вирішила активніше допускати приватників в оборонку. «Візьмемо, наприклад, гіперзвук. Це, перш за все, бойові швидкісні ракети, які збити практично неможливо. Але це і можливість створення в майбутньому пасажирських літаків принципово нового покоління», — зазначив заступник голови уряду РФ і голова Військово-промислової комісії Дмитро Рогозін.
Залучення бізнесу в розвиток українського ОПК — один із методів вирішення кадрової проблеми, адже недержавні компанії можуть дозволити собі платити більш високі зарплати тощо. Хоча б тому, що фонд оплати праці державного підприємства залежить від рішення чиновників, і ті зарплату урізають, незважаючи на невдоволення керівництва такого підприємства, яке розуміє, що це створює йому додаткові труднощі.
«Для повноцінної роботи приватного капіталу в оборонній сфері необхідно, щоб інвестували на етапі дослідно-конструкторських розробок. І тут Україні потрібно врегулювати питання з правом на інтелектуальну власність. Потрібні також чіткі правила гри, які різко не зміняться з часом. Адже саме прогалина в цьому відношенні змусила свого часу піти з вітчизняного ринку Immersion, яка була піонером в Україні», — переконаний Валентин Бадрак.
Бізнесмени повинні отримувати надійну інформацію про умови участі, про те, що буде, якщо за свої кошти вони розроблять дослідні зразки тощо. Тут може бути ефективним єдиний банк даних з інформацією про потреби ОПК у залученні приватних інвестицій, за створення якого в Росії висловився президент країни. За словами Володимира Путіна, від приватних інвесторів часто доводиться чути, що вони не знають, що буде затребувано в оборонних секторах економіки, і не можуть розрахувати, чи окупляться вкладені кошти. Експерти відзначають, що роботі приватного капіталу в ОПК заважає відсутність контролю над інвестиціями і життєвим циклом готової продукції.
Зрозуміло, що через секретність з певними технологіями працювати можуть тільки держструктури, що перебувають під дуже жорстким режимним контролем. Але приватників поступово допускають до все більш відповідальної роботи навіть у тих країнах, де раніше це було неможливо. Так, три роки тому про початок залучення інвестицій у свій ОПК заявила влада Китаю. Інвесторів з материкового Китаю вирішили допустити до розробки і виробництва озброєння, а також у реструктуризацію державних оборонних підприємств. Раніше приватники займалися лише поставками комплектуючих та деяких матеріалів для оборонної промисловості, але до великих проектів не долучалися.
З урахуванням того, що більша частина продукції українського ОПК іде на експорт, надмірна закритість «оборонки» викликає деякий подив. «У США 90% озброєння роблять приватні компанії. Держава займається тільки ядерними програмами і найбільш чутливими проектами з високим рівнем таємності», — нагадує Валентин Бадрак. На його думку, за державою повинні залишитися дві функції: проведення тендерів при розподілі держоборонзамовлення і видача ліцензій на експорт озброєнь.
