На думку юриста з аграрних питань Миколи Орлова, приблизно 90 відсотків проблем, які сьогодні є в агровиробництві, мають історію, й, не розуміючи цього, важко говорити про розуміння стратегій майбутнього. «Поточну ситуацію та майбутнє агросектору неможливо розглядати без урахування останніх ста років. За цей час землю спочатку забрали в її власників, потім віддали, потім знов забрали. У багатьох випадках земля не належить виробникам, тобто, крім усіх проблем, пов’язаних з виробництвом, є ще одна велика проблема, яку часто недооцінюють, — це проблема відносин бізнесу та власників землі.
На лекції «Аграрні стратегії: тенденції розвитку та (правова) специфіка українського агробізнесу» в Києво-Могилянській бізнес-школі Микола Орлов виділив чотири гострі моменти. Найгостріша з них — «Агробізнес і люди». Йдеться, зокрема, про співіснування аграріїв із одноосібниками. «На місцях ми спостерігаємо тенденцію, яку не в останню чергу було спровоковано світовою фінансовою кризою: молодь починає вертатися в села з усвідомленням, що вона може заробляти більше на власній землі, отже, починає забирати цю землю у своє користування», — наголошує на проблемі Орлов. У відповідь, говорить експерт, першою реакцією агро бізнесу є бажання юридичними, психологічними та іншими методами перешкоджати селянам. «Між земельними ділянками є дороги, що дають до них доступ. Дороги — державна власність. Якщо земельний пай є одним масивом, то дороги обробляються агрохолдингом. Площа паю разом з дорогами на 10—15 відсотків більше. Якщо людина оброблятиме свою земельну ділянку в середині поля, то агрохолдинг повинен забезпечити дорогу, тобто залишити її необробленою, таким чином, площі, які дають прибуток, зменшуються. Бізнесменам це не подобається», — пояснює проблему юрист Асоціації фермерів і приватних землевласників Василь ГОРБАЧОВ.
Експерт наголошує, що саме через спроби бізнесменів монополізувати свою справу виникають проблеми в молодих спеціалістів-аграріїв, які не мають роботи. «Землі сільськогосподарського призначення обробляють агрохолдинги, що залучають велику техніку, тому не потребують великої кількості людей. Отже, робочих місць на селі не створюють, і молодим спеціалістам, які повертаються в село або хочуть повернутися, роботи немає. Самостійно займатися господарством дуже важко, фактично неможливо, бо земля перебуває в оренді великих агрохолдингів. Заробити гроші на землі можна, але зараз держава не сприяє цьому», — розповідає фахівець.
«Потрібно виробляти політику співіснування з одноосібниками: мінятися землями, щоб сформувати цілісні масиви, домовлятися щодо використання або невикористання певних культур, хімічних добрив, підвищувати майновий та структурний рівень землевласності. Виробник має розмовляти однією мовою з селянами, щоб вони розуміли, що від них вимагається», — пропонує Орлов.
Для цього необхідні правові знання з обох сторін, бо право відкриває широкі можливості в регулюванні відносин. «Слід регулювати відносини, чітко розмежовуючи своє і чуже. Також треба зробити профілактику порушень і привести людей до розуміння, що право має змогу покарати, тобто притягнути до цивільної, майнової та кримінальної відповідальності», — наголошує експерт. Але на цей правовий механізм є певні обмеження, які мають людський фактор: обидві сторони повинні розуміти свої права та обов’язки, бо, якщо сторона не розуміє, що від неї вимагається, очікувати виконань доволі проблематично. А ще — право потребує здорового глузду, «воно не є замінником мислення і не панацеєю від усіх проблем». «Якщо агробізнес сам напрацює правила гри й погодить їх з державою, то з боку державного регулювання буде менше непередбачуваних, божевільних впроваджень. Якщо бізнес сидітиме в мушлі й казатиме, щоб його не чіпали, то він буде «приємно» здивований черговим державним регулюванням. Потрібно домовлятися з державою й пропонувати свої варіанти», — зазначив Орлов.