Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Чи боєздатна українська «медіа-армія?»

Володимир РІЗУН: «Ніхто не може сказати, скільки Україні потрібно фахівців iз журналістики, тому що це не досліджується. Відповідно, немає нормального розподілу державного замовлення»
5 серпня, 2013 - 10:00
ВОЛОДИМИР РІЗУН: «АНАЛІТИЧНА ЖУРНАЛІСТИКА ПОВИННА ЗАГЛИБЛЮВАТИСЯ В СУТЬ ПОДІЇ, ШУКАТИ ПРИЧИНИ. АЛЕ ВСЕ ОДНО МАЄ БУТИ ЖУРНАЛІСТИКА ДАНИХ, ТРЕБА ОПЕРУВАТИ ФАКТАМИ, А НЕ ПРОСТО СВОЇМ БАЧЕННЯМ І РОЗУМІННЯМ»

Зменшення випускників шкіл за останній рік (порівняно з 2012 роком — на 6%) не позначилося на прагненні абітурієнтів навчатися на журналістів. Навіть навпаки, на деяких журфаках конкурс досягає астрономічних 30—40 осіб на місце. Приміром, конкурсний добір до Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка був одним із найчисельніших протягом цьогорічної вступної кампанії. За напрямом «Реклама і зв’язки з громадськістю» на місце претендували 42 абітурієнти, а на «Видавничу справу та редагування» — на десятеро абітурієнтів менше.

І це при тому, що професія «репортер» за версією рейтингу ресурсу CareerCast.com вважається однією з найважчих, зокрема для американців. Адже в цій професії дається взнаки поєднання стресу з низькою платнею, жорсткі дедлайни, необхідність працювати в будь-яких умовах для отримання інформації. «Абітурієнти просто не зорієнтовані в реаліях медіа-сфери, вони повинні здобувати відповідну освіту в університетах, щоби навчитися цього, тому вони обирають те, що ближче до душі», — пояснює причини зацікавлень професією директор Інституту журналістики професор Володимир РІЗУН.

На думку фахівця, який уже близько 30 років готує фахових мовців-журналістів, сьогодні в журналістиці відбувається «криза професії». Вона пов’язана з падінням рівня професіоналізму та професійної культури. Причина в тому, що в медіа-галузь прийшло дуже багато людей, які мають опосередковане ставлення до журналістики. Вони часто сприймають цю професію на рівні громадської діяльності: «Це такий публіцист, на передовій з прапором, в радянському розумінні цього слова. Можливо, на хвилі громадської активності вони занизили професійний рівень журналістики», — зауважує вчений. І нагадує, що в «цій професії не можна забувати про певні технології та стандарти і треба намагатися відтворювати події більш-менш об’єктивно».

«Ніхто не каже, що аналітична журналістика не повинна заглиблюватися в суть події, навпаки, вона має шукати причини, — продовжує професор Різун. — Але все одно має бути журналістика даних, треба оперувати фактами, а не просто своїм баченням і розумінням. Інша причина кризи професії — топ-менеджмент».

Разом з тим школи журналістики в Україні не тільки не згасають, а й широко розростаються. Фахівців в галузі журналістики та інформації готують, крім традиційних альма-матер, заклади інженерного й авіаційного профілю. Також цьогоріч в Інституті філології КНУ ім. Т. Шевченка відкрили нове відділення — медіа-лінгвістика, яке також передбачає підготовку фахівців у сфері журналістики. Загалом, ЗМІ декларують кількісний діапазон подібних кафедр від 50 до 82, а цифра самих випускників, за даними ОБСЄ, досягає 10 300 щорічно. Щоправда, директор Інституту журналістики скептично ставиться до таких розрахунків і наводить власну статистику, відповідно до якої в Україні існує 39 навчальних закладів, які готують журналістів, а також ліцензований обсяг на рівні бакалаврських програм у межах 7032 здобувачів дипломів.

Утім, навіть за скромного підрахунку випускників — це армія. До слова, весняний призов 2013 року реально співмірний із журфаківським дембелем. Кваліфіковані журналісти України за один рік кількісно можуть компенсувати не менше як треть усієї медіа-корпарації Бі-Бі-Cі, замінити п’ять редакційних колективів радіокомпанії Deutsche Welle або шість колективів газети The New York Times. До речі, новоспеченими журналістами можна 44 рази «омолодити» всіх працівників на телеканалі «Інтер». Але подібним трансформаціям, як і переходу кількісних змін у якісні, протистоїть українська система вищої освіти, в якій немає чіткого планування.

«Ніхто не може сказати, скільки потрібно фахівців того чи іншого профілю, принаймні журналістів, тому що ніхто не досліджує цих питань, і, відповідно, немає нормального розподілу державного замовлення», — зауважує директор Володимир Різун. Для прикладу він навів Данію, в якій на перший курс набирається стільки абітурієнтів, скільки потребують роботодавці. Відтак, уже від початку навчення студент закріплений за конкретною редакцією, і він знає, де працюватиме та які дисципліни для цього потрібно освоїти. Відповідно, там практично немає непрацевлаштованих випускників журфаків. Натомість, в Україні культура медіа-бізнесу, за словами професора Різуна, тільки зароджується.

Традиційно ефективність університетів оцінюється за кількістю випускників, що працюють за фахом. Опитування рекрутингової компанії HeadHunter, проведене 2011 року, показало, що 37,4% опитуваних респондентів в Україні працевлаштовуються не за фахом, 25,7% — у сфері, близької до отриманої професії, і тільки 36,6% — безпосередньо за фахом. Заступник начальника відділу держцентру зайнятості Валентина Плачинда заявила, що «щорічно в службу зайнятості звертається від 5 до 7% випускників навчальних закладів. Це означає, що після закінчення навчання роботу не отримали 93 тисячі випускників». До речі, таку ж чисельність мають сухопутні війська України. Армію кваліфікованих безробітних поповнює стрімке скорочення робочих місць. Частина яких — із медіа-сфери.

ЗМІ повідомляють, що український ринок праці на сьогодні переповнений насамперед випускниками вишів з економічними дипломами й фахівцями в галузі менеджменту — саме їм наразі найскладніше знайти роботу. Та все ж, якщо порівнювати між дипломованими «акулами пера» і не менш кваліфікованими «акулами бізнесу», то ситуація на ринку праці, нехай навіть косметично, привабливіше виглядає для керівників господарської діяльності. Відповідно до міжнародних показників, Україна за останній рік піднялася на 15 позицій і перемістилася зі 152-го на 137-ме місце в рейтингу сприятливості бізнесового середовища Doing Business-2013, який щорічно складає Світовий банк і Міжнародна фінансова корпорація. Натомість стан ринку праці в медіа-сфері для молодих людей не настільки обнадійливий. До того ж експерти наголошують на несприятливих умовах роботи: безкарність злочинів проти свободи преси, зокрема рекордний 2012-й з 324 випадками порушень прав журналістів.

Про те, навіщо так багато молоді йде навчатися на журфаки та якого професіонального рівня країна щорічно отримує тисячі випускників медіа-галузі, — розмова, вочевидь, не завершена.

Костянтин ГОНЧАРОВ, Літня школа журналістики «Дня»
Газета: