«Це успіх, це не те слово, який успіх! Так жодну країну ізраїльська публіка не зустрічала!» — це говорить Нелі Діновецькі, засновниця й директор ізраїльської компанії Aurora Productions, яка спеціалізується на організації масштабних культурних заходів. Щойно в місті Карміель, що на півночі Ізраїлю, закінчився однойменний найбільший фестиваль танців. І вперше за 26 років у ньому взяла участь Україна — Національний заслужений академічний український народний хор імені Г. Верьовки. Результат — тривалі овації й численні вигуки «Браво!».
Крім того, що цьогоріч Україна вперше стала учасницею фестивалю, вона також стала єдиною країною, що мала півторагодинний сольний виступ у рамках цієї події. Всі інші країни ділили кілька сцен і час між собою. «Те, що публіка так прийняла хор, пов’язано з професіоналізмом українських артистів», — розповідає пані Неля, яка й запросила сюди українських артистів у рамках Днів культури України в Ізраїлі, організованих за підтримки Посольства України в Ізраїлі й Міністерства культури України. Відразу після Карміеля хор вирушив на гастролі країною — також перші.
ПІД ЧАС ГАСТРОЛЕЙ УКРАЇНСЬКІ АРТИСТИ ЖИЛИ В АККО — МІСТІ З БАГАТОЮ ІСТОРІЄЮ. СВОГО ЧАСУ ТУТ БУВАЛИ МАРКО ПОЛО, ОЛЕКСАНДР ВЕЛИКИЙ, РИЧАРД ЛЕВОВЕ СЕРЦЕ І, ЗА ЛЕГЕНДОЮ, САМЕ ТУТ ГЕРАКЛ ЗАГОЮВАВ СВОЇ РАНИ... НИНІ — ЦЕ СПОКІЙНЕ ТУРИСТИЧНЕ МІСТО
«З кожним роком Україну сприймають все краще і краще. Раніше це все — українське — було в новинку для ізраїльтян, тому що раніше вони такого не бачили і не чули. Ну, крім вихідців з України, які, безумовно, все знали і приходили на ці концерти з ностальгією. На сьогоднішні виступи хору Г. Верьовки показали, що в кожному місті, де проходили Дні культури України в Ізраїлі, 90% глядачів були ізраїльтянами. Хоча раніше 90% були вихідцями з України і лише 10% — ізраїльтяни», — розповідає Нелі Діновецькі.
КІЛЬКА СЛІВ ПРО ПРОФЕСІОНАЛІЗМ
Карміель — це невелике місто з населенням у 50 тисяч. Відоме воно тим, що тут щороку в липні відбувається наймасштабніший фестиваль танців. Триває він три дні. В цей час місто перетворюється на єдиний фестивальний майданчик. У парку — намети учасників, на дорогах — люди в яскравих костюмах. Співають, підтанцьовують, гуляють. До під’їзду до міста — довгі автомобільні корки. Мешканців Карміеля у ці дні стає у п’ять разів більше — до 250 тисяч. Виступити сюди приїжджають колективи з десятків країн — як професійні, так і аматорські, представляючи як фольклорну, так і сучасну хореографію. Цього року участь взяли 53 країни, зокрема ансамбль ірландського танцю, артисти з Угорщини й Уганди, а також наш хор...
КОЖЕН ДЕНЬ — КОНЦЕРТ. ВТІМ, ГЛЯДАЧІ НАВІТЬ НЕ ЗДОГАДУЮТЬСЯ ПРО ЦЕ, АДЖЕ УКРАЇНСЬКІ АРТИСТИ КОЖЕН РАЗ ВИСТУПАЮТЬ ЯК ВПЕРШЕ — НАТХНЕННО, ПРОФЕСІЙНО І НА ВСІ СТО
«Наш ансамбль відомий в усьому світі, але тільки зараз ми вперше отримали офіційне запрошення на гастролі до Ізраїлю. Сюди приїхав невеликий склад колективу: вісім пар балету, 14 вокалістів і 11 музикантів», — розповідає Зиновій КОРІНЕЦЬ, заслужений діяч мистецтв України, директор-розпорядник та головний режисер Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Г.Г.Верьовки.
Утім, такий невеликий склад ніяк не вплинув на якість виступу. Більше того, хор імені Верьовки явно вигравав на фоні численних милих і цікавих, втім переважно аматорських колективів. Ще під час генеральної репетиції українські артисти зірвали щедрі овації, хоча виступили на сцені без костюмів і за скороченою програмою. А одна з учасниць місцевого танцювального колективу в розмові з «Днем» захоплено сказала, що наш ансамбль «дуже крутий й інші йому явно програють».
Із собою на гастролі артисти привезли близько 80 костюмів, а ще — новенькі цимбали, вагою 23 кілограми. Цимбаліст Віталій розповідає, що цей інструмент зробив його батько Микола спеціально для цієї поїздки. Цимбали мають нестандартні параметри, вони зазвучали вперше напередодні відльоту. Робили їх кілька місяців, хоча зазвичай потрібно не менше півроку. На жаль, вже коли колектив вертався в Україну, представники авіакомпанії МАУ наполягли здати цимбали у багажне відділення, не дозволивши забрати музичний інструмент у салон. Коли прилетіли до Києва, виявилося, що новенькі цимбали обсипані стружкою — їх добряче покидали і побили...
ЗА КІЛЬКА ХВИЛИН ДО ВИСТУПУ. МУЗИКАНТИ НАЛАШТОВУЮТЬ СВОЇ ІНСТРУМЕНТИ
У перший день фестивалю особливо бурхливі овації зірвали власне хор імені Г. Верьовки і професійний ансамбль з Уганди. Можливо, хтось скаже, що успіхом ці колективи завдячують своєрідній екзотиці: національні костюми, танці й співи — це завжди цікаво і незвично. Втім, як уже підкреслювали організатори, екзотика — це цікаво, але, передусім, варто говорити про рівень виступу, професіоналізм і вміння викладатися на всі сто. «Ізраїльський глядач почав розуміти, що окрім культури ізраїльської, їхньої культури, існують ще культури інших країн. І, безумовно, їм це дуже цікаво зовсім в іншому масштабі. Вони вже навчилися і побачили, що таке Дні культури в Україні, їм це цікаво, їм це подобається...» — розповідає Нелі Діновецькі.
«ДЛЯ БАГАТЬОХ ІЗРАЇЛЬ ТА УКРАЇНА — ЦЕ ДВІ БАТЬКІВЩИНИ»
У Ізраїлі нині спекотно. Дозрівають гранати. Море, тепле як парне молоко, та кондиціонери рятують лише на деякий час. Один із концертів хору — в місті Беер-Шева — скасували, бо температура повітря наближалася до позначки у плюс 60 градусів. Але спека — це, напевне, єдиний мінус для колективу на гастролях. Усе інше — організація, публіка, технічний персонал тощо — на найвищому рівні. Гастролі хору в Ізраїлі, як вже було сказано раніше, організувала Нелі Діновецькі разом зі своєю командою з Aurora Productions. Компанія на подібних заходах вже набила руку. П’ять років тому вони перші організували Дні культури України в Ізраїлі. До цього тут такого формату взагалі не існувало. Уже після цього до міністерства культури Ізраїлю почали звертатися інші країни з просьбою організувати й їхні Дні культури.
АРТИСТКА БАЛЕТУ — ВНОСИТЬ ОСТАННІ ШТРИХИ ДО СВОГО ОБРАЗУ
«Історично сталося так, що до Ізраїлю довгий час приїздили лише російські артисти, зірки. Їх знають хоча б вихідці з Росії, з країн СНД. А українських зірок знали тільки ті, хто приїхав сюди жити на початку 1990-х років. Діти, народжені тут, або які приїхали з батьками в ранньому віці, нікого не знали. І жодної інформації про артистів України в Ізраїлі не було. І ми почали привозити їх — як перші ластівки. І сьогодні, коли тут чують, що приїжджає Україна, — знають, що треба йти. Такі культурні акції — ще одна ниточка, яка з’єднує дві наші країни. Для багатьох Ізраїль та Україна — це дві Батьківщини. Я виросла в Україні й знаю, що таке українська культура. Жодних сумнівів, що це треба робити, взагалі не виникало», — розповідає пані Неля. На рахунку її компанії — щорічні Дні культури України в Ізраїлі, Фестиваль українського кіно, проект «Із України — з любов’ю»; акції, присвячені роковинам Голодомору та Бабиного Яру; приїзд українських артистів, митців до Ізраїлю на численні події... «І «Калина» приїжджала, й «Берегиня», й багато співачок і співаків, акторів, режисерів із України. Кого запрошувати, мені вибирати не потрібно — я їх усіх знаю, в мене все залишилося ще з того життя, і я підтримую тісний зв’язок з Міністерством культури України. Навіть якщо я не знаю колектив, тому що після 1990-го року з’явилося багато нових колективів, я просто заходжу у Facebook або прошу, щоб мені надіслали відео матеріали, — і все. І хочу зазначити, що в усіх наших проектах ту допомогу й підтримку, яку нам надає Посольство України в Ізраїлі, не отримує жодна інша країна від свого посольства. Це не тому, що я сама з України, й люблю свою Батьківщину, але це насправді так», — розповідає пані Нелі.
До речі, ізраїльтяни — дуже цікава й вдячна публіка. Під час виступу глядачі зосереджено та уважно слідкують за тим, що відбувається на сцені, — ніхто не киває в такт головою, не постукує ногою, не підспівує. На якусь мить навіть складається враження, що, може, їм не подобається щось. У глядацькій залі — ні звуку, ні руху. Але щойно стихають останні акорди, як зал буквально вибухає аплодисментами й численними «Браво!».
НЕ ЛИШЕ РОЗВАГИ, А Й... ІНВЕСТИЦІЇ
Подібні фестивалі та загалом події, що відкривають світові Україну, важливі не лише з погляду культурного обміну, а й тому, що мають значно ширші перспективи, зокрема економічні. Адже таким чином формується бренд країни, її для себе відкривають, між іншим, також і бізнесмени. «У Ізраїлі що знають про Україну? Знають Умань, бо туди їздять хасиди, Київ починають пізнавати й Одесу. Це я — про ізраїльтян, ми — вихідці з України — знаємо про всю Україну. Усе. Точка. Вони більше нічого не знають — що там і як. І для нас це дуже важливо, тому що, коли вони почнуть дізнаватися більше про Україну, вони дізнаватимуться про неї в різних аспектах: туризм, економіка. Я знаю, що дуже багато ізраїльтян, які почали пізнавати Україну, почали вкладати в неї гроші: відкривати там свої бізнес-проекти...»
МЕЧЕТЬ ЕЛЬ-ДЖАЗЗАР В АККО — ТРЕТЯ ЗА ВЕЛИЧИНОЮ НА ТЕРИТОРІЇ ІЗРАЇЛЮ, ПІСЛЯ АЛЬ-АКСА В ЄРУСАЛИМІ І МЕЧЕТІ В ХЕВРОНІ. ВОНА БУЛА СПОРУДЖЕНА 1781 РОКУ ЗА НАКАЗОМ ПРАВИТЕЛЯ АХМАД-ПАШІ ЕЛЬ-ДЖАЗЗАРА
Як розповідає Нелі Діновецькі, зараз ізраїльтяни сприймають Україну значно краще. Раніше, у 1990-х, згадує вона, її запитували навіть, чи є в нас... світло. На її думку, український культурний продукт цілком може стати сучасним брендом України за кордоном, головне — активно його просувати. І, підкреслює пані Діновецькі, не має значення, хто і як буде цим займатися і як. «Наприклад, Посольство України в Ізраїлі щороку дає путівки для дітей до «Артеку». Про це говорить уже вся країна. Для цього цілий рік діти змагаються, хто поїде представляти там Ізраїль. Нехай би було побільше таких дитячих заходів, спільних, куди ми відправлятимемо ізраїльських дітей, а українські діти приїжджатимуть сюди. Будь-якого напряму. Навіть якщо це організовує місцева влада, й рівень фестивалю не дуже хороший, це неважливо, важливо те, що завтра ще сотня людей в Ізраїлі буде знати, що є такий захід в Україні. Важливо тільки одне — щоб Україну впізнавали. Яким це шляхом буде відбуватися, — не має жодного значення», — підкреслює пані Нелі.
І нинішні гастролі Хору імені Г.Верьовки лише підтверджують її слова про високий рівень українського культурного продукту та його затребуваність за кордоном. Гастролі українських артистів відбулися практично з аншлагами. Публіка зустріла їх тепло. У свою чергу Хор імені Г. Верьовки вивчив Гімн Ізраїлю, яким закінчував кожен свій виступ. Виглядало це вражаюче й дуже зворушливо: на сцені хор співає Гімн — і в залі всі глядачі стоячи його співають. Символічне єднання артистів і глядачів, України та Ізраїлю...
P.S. У найближчих номерах «Дня» читайте суб’єктивні нотатки та враження автора про Ізраїль і гастролі Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Г.Верьовки.
«День» дякує Міністерству культури України за можливість відвідати фестиваль у місті Карміель і долучитися до гастрольного туру Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Г. Верьовки.
