Із наближенням саміту у Вільнюсі напруга зростає. З одного боку, збільшується зовнішній тиск Росії — Кремль уже активізував свою діяльність зі вставлянням палок у колеса українсько-європейських відносин. З другого боку, в самій Україні є хоч і не численні, але добре стимульовані сили, які працюють проти євроінтеграційного курсу держави.
У світлі останніх подій, пов’язаних зі святкуванням 1025-річного ювілею Хрещення Київської Русі, стало зрозуміло — технологія Кремля у вигляді «Русского мира» не дає тих результатів, на які сподіваються в російській столиці. На думку багатьох експертів, ефект спільного святкування Віктора Януковича й Володимира Путіна Хрещення та Днів Флоту України і ВМФ Росії не спрацював. З усього видно: український президент не збирається звертати з євроінтеграційної дороги.
Утім, експерти прогнозують, що вже найближчим часом Росія може піти на більш рішучі дії, аби перешкодити підписанню Угоди. Фахівці запевняють: «битва» за Україну йтиме одразу на кількох фронтах.
Найбільш болюча проблема — «справа Тимошенко». Це питання є одним із ключових серед вимог, які висунуті Україні з боку ЄС у так званому списку Фюле. Наразі експерти схиляються до думки, що екс-прем’єра, все-таки, відпустять на лікування за кордон. Проте не виключені й провокації, в яких зацікавлені противники євроінтеграціного курсу. Як варіант: за допомогою зацікавлених осіб може бути порушена ще одна кримінальна справа щодо Тимошенко (про це говорили у самій опозиції). Якщо влада піддасться на такий провокацію, її чекає чергова пастка.
Наступний фронт — економічний. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені. Москва заборонила ввіз шоколадної продукції української компанії «Рошен» на територію РФ. «Я так і думав. Це Порошенко спеціально для Росії і Казахстану отруєні цукерки і шоколад робить. Підступний український «шоколадний заєць», — іронічно прокоментував цю новину на своїй сторінці у Фейсбук Віктор Мироненко, керівник Центру українських досліджень Інституту Європи РАН.
Власником компанії «Рошен» є народний депутат Петро Порошенко, за сумісництвом — один із неприхованих прихильників підписання договорів про ЗВТ та Асоціацію з ЄС. А отже, демонстративне закриття російського ринку для товарів одного з найпублічніших проєвропейських українських бізнесменів є сигналом тривоги для влади і низки інших вітчизняних олігархів. Мовляв, якщо хочете в ЄС — про євразійський ринок можете забути. Однак із відповіддю РФ у «Рошені» не забарилися. Майже одразу в ЗМІ з’явилося повідомлення про те, що компанія починає випуск шоколадних цукерок на території Європейського Союзу. Як висновок — Кремль вкотре недооцінив представників українського бізнесу.
Останні вже сповна «наситилися» пострадянською системою ведення гри (первинне накопичення капіталів), тому зараз прагнуть дотримуватися нормальних бізнесових правил, які їм може дати лише ЄС. Та чи готова так звана українська політична еліта (зокрема, олігархи, які так чи інакше впливають на політичний курс України) до кінця відстояти європейський вибір України? На що може піти Росія, щоб все-таки зірвати підписання Угоди про асоціацію України з ЄС? Які ще проблеми можуть виникнути з наближенням саміту у Вільнюсі та чи може Вільнюс-2013 стати невикористаною можливістю Бухаресту-2008, коли Росія вплинула на окремих європейських лідерів і ПДЧ Україні так і не дали?
КОМЕНТАРI
«НІХТО В УКРАЇНІ НЕ ВПАДЕ НА КОЛІНА ПЕРЕД РОСІЙСЬКИМ ЕКОНОМІЧНИМ ТИСКОМ...»
Володимир ГОРБАЧ, політичний аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва:
— Діяльність, вже зараз намічена Росією через різноманітні торговельні війни з Україною, може бути розвинена і продовжена; на які самі українські товари вона може поширитися, залежить від фантазії російської влади і творчого підходу її керівників.
З того, що вже озвучено, можна тільки повторити — українські труби, скло, шоколад, цукерки... На мою думку, з боку Росії це своєрідні заходи попереджувального характеру, які говорять про те, що може бути і щось гірше. Але думаю, українську владу це не залякає. У даному випадку ціна питання значно більша.
Реакція так званої політичної еліти України буде негативна. Насправді ніхто не впаде на коліна. Російський економічний тиск лише призведе до швидшої втечі українських виробників з російського ринку. Він не пробудить в українських бізнесменів ніякої любові чи сентиментів до Росії. Реакція буде протилежною до тої, на яку сподіваються російські керівники.
До яких провокацій не такого відкритого а, власне, провокативного характеру можуть вдатися опоненти підписання Угоди про асоціацію — це складно передбачити. Можна припустити, що така діяльність відбуватиметься на рівні спецслужб. Звісно, найвразливішим місцем в українсько-європейських відносинах є справа Тимошенко, тому найбільшою провокацією з російського боку могло би бути сприяння зриву домовленостей щодо її звільнення. Тим паче, що в оточенні українського президента та у нинішній українській владі загалом є дуже багато людей, для яких думка про них з боку російського керівництва є надзвичайно важливою. Через таких агентів російського впливу в українській владі можна було б готувати різноманітні провокації, перш за все інформаційного характеру, і ті, які спрямовані на сприйняття самим президентом України. Останні, до речі, не обов’язково повинні бути публічними.
Якщо ж згадати саміт у Бухаресті 2008 року, то його сценарій для України навряд чи зможе повторитися на Вільнюському саміті восени. Чесно кажучи, зараз інша ситуація, і російський вплив у Європі за ці п’ять років значно послабшав. Погіршилися російсько-німецькі відносини, які були ключовими 2008 року. Немає тієї потужності економічного та енергетичного впливу росіян на європейський ринок. Євросоюз ці всі небезпеки і загрози враховує та реформує свій внутрішній ринок, стає більш незалежним, демонополізує, перш за все, свій ринок газу. І тому впливи росіян, впливи Росії на європейську політику є меншими, ніж раніше.
Крім того, якщо в Бухаресті йшлося про членство в НАТО, то зараз йдеться про економічні відносини, про зону вільної торгівлі Європейського Союзу і України. У вирішенні цього питання європейські держави набагато більше зацікавлені, ніж приєднанням України до ПДЧ НАТО.
«НА ЕТАПІ ПІДПИСАННЯ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС РОСІЯ НЕ МАЄ ВАЖЕЛІВ ВПЛИВУ НА ЄВРОПЕЙСЬКІ КРАЇНИ»
Валерій ЧАЛИЙ, заступник генерального директора Центру Разумкова:
— Будь-який зовнішній тиск не може змінити внутрішньої ситуації в країні, якщо є чітка лінія поведінка влади, суспільства і немає чітких запитів всередині країни на такі зовнішні впливи. Тому я вважаю, що сьогодні навряд чи будь-який тиск із боку Росії може призвести до зупинки можливості підписання Угоди про асоціацію. Після приїзду Володимира Путіна в Україну очевидно, що відносини двох президентів дещо прохолодні, у тому числі з лінією, якої все ще притримується президент Янукович — на євроінтеграцію. Натомість ми знаємо офіційну позицію Кремля, намагання все-таки втягнути Україну в євразійський проект: сьогодні в Митний, а в майбутньому — у Євразійський союз. Проте ці спроби поки не дали бажаного результату.
Таким чином ми вже сьогодні маємо змогу побачити певні елементи досить потужної, на мій погляд, російської кампанії, яка розпочинається зараз і буде тривати навіть після підписання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС. Першими елементами такої кампанії будуть дії економічного характеру. Ми вже є свідками проявів так званих торговельних війн. Очевидно, що, наприклад, санкції чи заборона ввезення продукції «Рошен» не випадково відбулася саме зараз. Тобто такі дії як самої Росії, так і з боку її партнерів по Митному союзу (Білорусі, Казахстану) — при тиску Росії — будуть тільки продовжуватися і набирати обертів.
Другий момент — це взагалі економічна політика щодо України. Зокрема, можливість виділення певних ресурсів — кредитних, фінансових — в умовах складної економічної ситуації. Це, можливо, точкові удари по бізнес-оточенню Віктора Януковича, яке має свій бізнес і в Росії та залежить від взаємодії з російськими компаніями. Це питання впливу через російські банки в Україні. Але це все — законні дії, які просто будуть політично вмотивовані саме в економічному секторі.
Я також не виключаю, що після цих дій спостерігатимемо більш активну позицію по так званій м’якій силі, тобто використання чинників так званого «Русского мира» в Україні. Не випадково, мабуть, Володимир Путін відвідав саме конференцію, організовану Віктором Медведчуком, де були представники саме проросійського лобі в Україні. Тому наступні дії будуть по висхідній і матимуть на меті справді не допустити якщо не підписання Угоди, то принаймні її ратифікації і введення в дію Україною. Варто зауважити, що продовжуватиметься такий натиск не один місяць і протриває аж до президентських виборів в Україні.
Щодо повторення ситуації Бухаресту-2008, то я вважаю, що на етапі підписання Угоди про асоціацію Росія зараз немає ніяких важелів впливу на європейські країни. Набагато реалістичнішим, на превеликий жаль, виглядає сценарій, що саме Україна, не виконавши певні умови для підписання Угоди про асоціацію у Вільнюсі у листопаді цього року, може дати країнам Європейського Союзу конкретні приводи для зміни позицій щодо України. Якщо ж цього не буде, то російський вплив не матиме абсолютно ніяких результатів. Тобто для мене, принаймні, зрозуміло, що в Україні на різних позиціях є люди, які можуть створити проблему виконання висунутих ЄС умов. Тому тут я бачу набагато більше ризиків, ніж у зовнішньому впливі з боку Росії.
Українські бізнесмени теж навряд чи поступляться своїми інтересами. Якщо взяти компанію «Рошен», то всім відомо, що вона має відношення до Петра Порошенка. Петро Порошенко — колишній міністр закордонних справ, екс-міністр економіки, сьогодні — ймовірний кандидат на посаду мера Києва. Тобто цей удар було вибрано дуже точно — по політику. По політику, який так чи інакше має реагувати. Тут ситуацію вже ніяк не замовчиш, і тому мені здається, що в Росії сьогодні є насамперед бажання зробити якнайбільший розголос відповідної проблеми, насамперед у інформаційному просторі. Натяки ж Росії щодо того, що може бути далі, є досить конкретними і адресовані безпосередньо до бізнес-партнерів Віктора Януковича.
Тому, з одного боку, український бізнес не тримає, що називається «яйця в одному кошику». Як правило, з одного боку великий бізнес хоче мати доступ до зовнішніх ринків і очевидно, що зацікавлений в підписанні Угоди з ЄС. Він навіть елементарно хоче виглядати більш пристойно на Заході, в Європейському Союзі. А з другого — зрозуміло, що є економічні інтереси і в російському напрямі. Але, гадаю, все ж переважить побоювання бути поглинутим більш великим російським бізнесом. Тому все-таки їхня мотивація і пріоритет — у напрямі підписання Угоди про асоціацію, а потім — побудови в нових умовах відносин із Російською Федерацією та іншими країнами Митного союзу. Тобто ніхто не хоче розривати ці відносини, ніхто не хоче втрачати ці ринки, але сьогодні, мені здається, цей економічний тиск не змусить українських бізнесменів змінити свою євроінтеграційну лінію. Адже якщо цю лінію буде змінено — вони ризикують бути виштовханими зі світового ринку. Навіть всередині України ці ризики будуть цілком очевидні в середньостроковій перспективі.
«ПОДІЇ НАВКОЛО «РОШЕН» Є ПОКАЗОВОЮ «ПОРКОЮ» ТА СПОСОБОМ ТИСКУ, НАСАМПЕРЕД, НА ПОЗИЦІЮ ОЛІГАРХІВ»
Світлана МАШАРОВСЬКА, політолог:
— По-перше, вже з наближенням саміту у Вільнюсі, спостерігатимемо за черговою медійною кампанією. Можливі також проплачені «масові» демонстрації, хресні ходи з приводу ювенальної юстиції та інші комічні вистави. По-друге, перед нами знову замаячить привід референдуму, що вже певний час вештається політпростором України. З огляду на це внутрішньою проблемою може стати черговий розкол суспільства та актуалізація антиєвропейських міфів. У цьому контексті проти нас також грає низький відсоток українців, що бачили Європу на власні очі та здатні відрізнити реальність від пропагандистських кліше.
Тобто Росією у цій боротьбі всі інструменти тиску, що можуть бути задіяні, будуть задіяні. Економічні, політичні, релігійні та культурні. Окрім вже проголошеної торгової війни наші сусіди, вірогідно, акцентуватимуть увагу чиновників ЄС на питанні Юлії Тимошенко. Яке наразі є дійсно ахіллесовою п’ятою українського євроінтеграційного поступу. Зіграє свою роль й структура УПЦ МП, що знову почне у проповідях закликати до єдності релігійної, духовної і наддержавної.
Не думаю, що сценарій саміту в Бухаресті п’ять років тому повториться. З 2008 року відносини Володимира Путіна та Ангели Меркель дещо трансформувалися, і говорити про повну монолітність позиції не доводиться. Тим паче європейські лідери та вищі функціонери ЄС достатньо зацікавлені у зближенні з Україною і мають отримати надвагомі доводи для того, щоб змінити свою позицію. Іншими словами, незважаючи на всі потуги РФ, переграти Україну на шляху до асоціації зможе тільки... Україна.
Події, що відбуваються навколо «Рошену» є показовою «поркою» та способом тиску, насамперед, на позицію олігархів. З боку Росії це сигнал, що мав вплинути, зокрема на позицію різних політичних груп та на інформполітику телеканалів напередодні осінньої кампанії довкола саміту у Вільнюсі. Керівництво РФ вдалося до таких дій і через те, що вітчизняний істеблішмент демонстрував значну прихильність до європейського вектору. На питання ж у тому, чи стане калькуляція можливих прибутків від виходу на європейський ринок відчутнішим резоном, ніж перспектива втрати експорту до Росії, поки немає однозначної відповіді.
«УКРАЇНСЬКА БІЗНЕС-СПІЛЬНОТА ВИТРИМАЄ. АДЖЕ ЙДЕТЬСЯ ПРО ІНТЕГРАЦІЮ УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРОСТІР»
Анатолій КІНАХ, президент УСПП:
— Я впевнений, що бізнес-спільнота витримає. Адже мова йде про стратегічний напрямок — інтеграцію України в європейський світовий економічний і політичний простір. І для України, на моє глибоке переконання, євроінтеграція — це не короткострокова кон’юнктура, а стратегія, яка повинна створити стимули для нас та підвищити нашу відповідальність за створення на українській землі сучасних європейських міжнародних стандартів. І це мета, яка повністю відповідає інтересам системного бізнесу. Саме це і допоможе вистояти. Адже мова йде про стандарти інвестиційні, податкові, конкуренції, захист правовласника, інвестора і корпоративну безпеку. Тому, необхідно, щоб Україна і бізнес це чітко розуміли. А щодо поточної ситуації, то, однозначно, Україна вже чотири роки є членом Світової організації торгівлі, а Росія, з вересня 2012 року приєдналася до СОТ. Тому всі питання, які стосуються західно-національних ринків, мають вирішуватися сучасними стандартами в рамках процедур СОТ без політичного та економічного тиску. Тому ми повинні підтримувати цей напрямок, вчитися захищати свої національні економічні інтереси сучасними методами, без емоцій, без звинувачень, але робити все, щоб по цьому периметру сформувати рівноправні умови партнерства і посилатися в цьому на міжнародні стандарти. І це якраз завдання і уряду, і бізнесу. Виходячи з нинішньої ситуації, український бізнес повинен, по-перше, захищати свої інтереси на ринках Митного союзу, бо це 40% зовнішньої торгівлі України. По-друге, займатися диверсифікацією своїх зовнішніх поставок. Для кондитерських виробів слід орієнтуватися на освоєння потужних позицій в Південно-Східній Азії та на Середньому Сході. Є дуже непогані напрямки, які стосуються африканських країн. Тут якраз мова йде про державно-приватне партнерство, про реалізацію сучасної експортної політики з тим, щоб український бізнес не був заручником з точки зору постачань своєї продукції від окремого регіону. І це особливо важливо, бо конкуренція тільки посилюватиметься. Економіка стає більш відкритою, і необхідно робити все, щоб український бізнес і політичними, і дипломатичними, і економічними методами зміцнював свою позицію.
Підготували Юлія ЛУЧИК, Микола СІРУК, Наталія БІЛОУСОВА, «День»
