Інцидент з українськими рибалками і російськими прикордонниками, який трапився в середині липня, оголив болючу проблему — необхідність розмежування морських кордонів між Україною та Росією. Хоча 2003 року Київ і Москва підписали договір про визначення державного кордону, але там не йшлося про розмежування акваторії Азовського моря і Керченської протоки.
«День» вже розповідав історію рибалки Олександра Федоровича, який єдиний вижив після зіткнення човна з катером російських прикордонників (див. матеріал «Хто допоможе українському моряку, що вижив?» . Нагадаємо внаслідок цього інциденту загинуло четверо з п’яти українців, які знаходилися на човні в Азовському морі, яке нібито за певними домовленостями може спільно використовуватися Україною й Росією.
«Ми знаходилися приблизно за 30—35 км від українського берега. Всі знають, що як такого кордону не існує. Він — у спільному користуванні України та Росії. Раніше говорили, що територія іншої країни починається за 4 км від берега, так само і з нашого боку», — розповів «Дню» пан Федорович. Зараз він знаходиться у місті Єйськ (Краснодарський край) за підпискою про невиїзд. «Та й навіщо, якщо тут чотири трупи. Їх треба ж на когось «повісити», — із розпачем говорить рибалка.
Нагадаємо, що днями проти українця було порушено кримінальну справу. Російські слідчі інкримінують йому незаконний вилов риби. За словами Федоровича, риба «знайшлася» через два дні після цього трагічного інциденту. «Вони десь знайшли сітки, тухлу рибу й визначили, що це тягне на 60 тис. рублів, без штрафу — приблизно 300 тис. руб. Уявіть — за що й кому я буду платити, якщо суд мені призначить штраф? Однак мене можуть і посадити, адже, згідно з цією статтею, мене можуть позбавити волі до двох років», — розповідає пан Олександр.
Щоб з’ясувати обставини цієї заплутаної й резонансної справи, «День» звернувся до слідчого Дмитра Первушкіна, який розслідує її. Однак від коментарів той відмовився, сказавши, що не уповноважений, і переадресував нас до прес-служби Чорноморсько-Азовського прикордонного управління берегової охорони. Утім, прес-служба цього відомства не відповідала на дзвінки.
У Генеральному консульстві України в Ростові-на-Дону нам повідомили, що справу передано до прокуратури міста Новоросійськ. Протягом 10 днів стане відомо, що буде далі, розповідає консул Василь СЕРДЕГА. За його словами, Україна наполягає на тому, що справу відкрито безпідставно. «Вона суперечить чинним нормативним актам, які підписані між Україною та Російською Федерацією. Зокрема, це угода про спільне використання Азовського моря та Керченської протоки. Також це суперечить і нормативним актам РФ. Якщо нині немає розмежування Азовського моря, то хоч які були дії громадян, вчинені на території, яка має обмежування, — вони не підлягають покаранню по законодавству Росії», — прокоментував ситуацію пан Сердега. Він також розповів, що Україна й досі не має коментарів від російської сторони, «хоча ми неодноразово направляли і ноти, і зверталися до слідчих органів». Пояснення у росіян одне: триває слідство...
У Генконсульстві також запевнили, що активно співпрацюють із адвокатом рибалки Федоровича — Вікторією ПРОСВІРІНОЮ. «Я вважаю, що у нього є шанси, аби справа була вирішена на його користь. Оскільки, на наш погляд, в матеріалах недостатньо доказів його вини, — розповідає «Дню» пані Вікторія. — Олександру інкримінують незаконний вилов водних біологічних ресурсів (риби) в акваторії Азовського моря, Таганрозькій затоці. Слідчий вважає, що матеріалу, який він зібрав, достатньо, щоб визнати його винним. Але тут можливі два варіанти розвитку подій: або прокуратура направить справу до суду, або її повернуть для проведення додаткового розслідування. Це стане відомо протягом 10 днів».
****
«День» попросив заступника генерального директора Центру ім. Разумкова Валерія ЧАЛОГО прокоментувати цю конфліктну ситуацію, зокрема те, чи пришвидшить вона делімітацію морського кордону в акваторії Азовського моря і Керченської протоки?
— Цей випадок ставить дуже багато питань. Перше — є кордони чи немає, але взаємодія прикордонників, ставлення до сусідньої держави мають бути відповідними. Причому необхідно, щоб це було не тільки на рівні декларацій, а й на рівні дій конкретних служб.
Друге питання — сьогодні фактично не діють механізми, які би спрямували розгляд цієї справи у законне русло. Українські правоохоронні структури практично відсторонені від можливості дати свій аналіз ситуації, хоча справа й відкрита, але російська сторона дуже повільно йде на співробітництво.
І третє питання (більш серйозне) — чи в правильному напрямі йшов переговорний процес і формати, параметри делімітації морських просторів. Сьогодні ті підкомітети й експерти, які займаються цим питанням, мають дуже уважно подивитися на ситуацію, зробити певні висновки і, можливо, корекцію у своїх позиціях. В будь-якому разі, питання кордонів, врегулювання морських просторів між Україною та Росією треба вирішити остаточно. З іншого боку, очевидно, що такі випадки не йдуть на користь сьогоднішній співпраці.
Гадаю, що зараз настав час перенести це питання на вищий рівень обговорення — до двосторонніх російсько-українських структур, які би публічно дали оцінку ситуації. Робота українського консула, дипломатів — важливий елемент. Але цей випадок вийшов за рамки суто дипломатичних відносин.
А відносно того, що заважає сторонам визначити морські кордони в акваторії Азовського моря і Керченської протоки? Росія якраз готова це робити, але на своїх умовах і зі своїми підходами. Так, питання кордонів існує, але в цьому разі воно не головне. Головне, як відбувається взаємодія у прикордонних регіонах між Україною та Росією. Наскільки конструктивними є дії прикордонників, правоохоронних структур з обох сторін, наскільки ефективними є механізми двосторонньої співпраці, адже вони створювалися в тому числі й для врегулювання таких ситуацій. Мені здається, вони сьогодні недостатньо дієві.
У нас є діюча угода про принципи розподілу в Азові, Керченській протоці, позиція Росії була — за спільне використання цих територій. Зараз ми бачимо, як це ускладнює ситуацію. Якщо говорити про Чорноморський басейн, то мова йде про економічні інтереси, видобуток енергоносіїв і таке інше. Ця ситуація сьогодні показує, що можливо той принцип, на якому Росія серйозно наполягала, сьогодні не спрощує ситуацію, а створює проблему. Назад навряд чи можна повернутися, але треба це врахувати.
З одного боку, Україна має бути зацікавлена в оформленні прозорого для взаємодії та надійного кордону між двома країнами. Але з іншого, необхідно налагоджувати й чіткі механізми прикордонного співробітництва.
Ці всі питання треба брати до уваги. Але перше, що треба зробити українській стороні сьогодні, так це використати існуючу міжнародно-правову базу й ті угоди, які в нас є, й повернути громадянина України додому. Треба захистити його інтереси, а потім вже сідати за обговорення проблемних питань, які завжди існували. Гадаю, що це якраз той випадок, коли ситуація надзвичайна.
