Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Ленінопад»

Брак адекватної політики пам’яті в Україні провокує нову хвилю «війни пам’ятників»
26 вересня, 2013 - 12:12
СИМЕІЗ. КРИМ / ФОТО АНДРІЯ КРИМСЬКОГО

У нещодавньому телеінтерв’ю каналу ТВі Юрій Андрухович метафорично описав своєрідність символічного ландшафту різних регіонів України. Отже, на заході країни, до Збруча, пам’ятників Леніну немає; трохи далі, в центрі, вони ще стоять, але ці монументи тамтешні мешканці сприймають без ентузіазму. «З одного боку, ніби не вистачає волі їх руйнувати, зносити, а з іншого боку — вже ніби не вистачає лояльності до них, радянського патріотизму, щоб їх вшановувати», — зазначив письменник. Довершують картину східні області, де пам’ятники Іллічу стоять, так би мовити, у первозданному вигляді, оточені вінками і квітами. «Це може комусь здатися дрібницею, — сказав пан Юрій. — Мабуть, з якоїсь космічної точки зору, це дрібницею і є. Але нам не бажано закривати на це очі». Загалом із міркуваннями Андруховича можна погодитися (особливо щодо не дріб’язковості порушеного питання), проте не цілком.

ЗАМАХ НА ВОЖДЯ

Події, що відбуваються в монументально-символічному просторі України, підважують тезу письменника про нестачу волі зносити монументи Леніну в центральних, а також у північних регіонах. Швидше навпаки — нині саме в цих областях спостерігається справжній «ленінопад», який найчастіше пов’язують із діяльністю активістів націоналістичної партії ВО «Свобода». У лютому 2013 р. нардеп Ігор Мірошниченко, не зважаючи на попередження міліції про вчинення хуліганства, взяв безпосередню участь у поваленні пам’ятника Леніну в Охтирці на Сумщині. Згодом більшість депутатів міської ради Сум підтримала рішення мера Геннадія Мінаєва про демонтаж всіх монументів комуністичному вождеві, що, звісно, обурило його ідейних послідовників із КПУ. Так само офіційно «детронізували» Ілліча у Новоград-Волинському на Житомирщині, перенісши пам’ятник із центральної площі у сквер Слави. Демонтажні роботи профінансувала «Свобода». Із серпня 2011 р. немає статуї вождя пролетаріату й у Борисполі на Київщині, а віднедавна й в Узині, де, завдавши подвійного удару, повалили монумент і погруддя. У серпні 2013 р. пам’ятник Леніну обезголовили в Бердичеві на Житомирщині.

Не відстає від цих тенденцій і Полтавщина, де боротьба із засиллям монументального ленінізму — у різний спосіб — триває вже не один рік. Ще років десять тому якісь дотепники написали фарбою на постаменті пам’ятника Леніну в Лубнах побажання «Зніміть мене». А в квітні 2011-го невідомі звалили чотириметровий бронзовий монумент у Шишаках (утім, уже в червні КПУ за рахунок власних коштів і благодійних внесків встановили на його місці новий). Наступною «жертвою» вандалів у лютому 2013 р. став пам’ятник Леніну та Надії Крупській у с.Жовтневе (!) Решетилівського району, про що захоплено відрапортував у Facebook «свободівський» речник Олександр Аронець, який, щоправда, не визнав відповідальність партії за ці дії. Тим не менше, підозри у антиленінському вандалізмі падають саме на «Свободу», що виразно засвідчили нещодавні події на Полтавщині. У с.Петракіївка Хорольського району в ніч на 19 вересня 2013 р. група осіб зруйнувала черговий монумент Леніну. Стурбованість питанням на засіданні Верховної Ради висловив полтавський нардеп Сергій Гордієнко (КПУ), зазначивши, що серед підозрюваних — помічники-консультанти депутатів зі «Свободи».

Більше того, наголосив Гордієнко, ці молодчики також збиралися зруйнувати меморіал воїнам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, проте авто ймовірних вандалів вчасно перехопив наряд міліції, Державтоінспекції та Державної служби охорони. У затриманих вилучили розсувну драбину, мотузки, гаки, монтажний пояс, кувалду, молотки, зубила і сокиру, що начебто вказували на їхню причетність до акту вандалізму в Петракіївці. Це село в якості «мішені» націоналісти обрали невипадково, вважають у КПУ, адже там проживає бабуся Ігоря Мірошниченка. Та й сам він (замість того, щоб займатися законотворчою діяльністю в парламенті) помчав з Андрієм Міщенком проти ночі на Полтавщину визволяти своїх побратимів. Промовиста деталь: їх доправили у Хорольський райвідділ міліції, перед яким красується (увага!) позлочене погруддя сумнозвісного чекіста Фелікса Дзержинського.

ВІДПЛАТНІ АКЦІЇ

Відкинувши звинувачення Гордієнка на адресу «Свободи», нардеп Андрій Іллєнко схвалив дії руйнівників ідола й заразом емоційно змалював комуністам їхні подальші «перспективи»: «Ваші так звані «пам’ятники» катові і україноненависникові Леніну вже дуже скоро буде знесено по всій Україні. Коли в Києві буде нова міськрада — Леніна з Бессарабки знесемо першим рішенням. А вас, червоних виродків, буде засуджено на Нюрнберзі-2 за ваші злочини проти української нації, за ті мільйони жертв голодоморів і репресій». Подібні речі пообіцяв комуністам на Полтавщині й Андрій Міщенко, який також позитивного оцінив вчинок «невідомих патріотів» та наголосив, що «Свобода» таке робить відкрито й за присутності відеокамер, а не поночі. Отже, випадок у Хорольському районі — не її рук справа. Противники націоналістів, здається, так не вважають і стараннями «невідомих інтернаціоналістів» завдають удару у відповідь. Невдовзі після показового демонтажу пам’ятника Леніну в Охтирці, у Львівській, Івано-Франківській і Рівненській областях було пошкоджено монументи провідникам УПА й ОУН Романові Шухевичу та Степанові Бандері. Тим часом комуністи відновлювали своїх зруйнованих ідолів і подекуди, на Донбасі, навіть відкривали нові погруддя.

2013-го «війна пам’ятників» почала набирати таких обертів, що навіть МВС визнало її безпрецедентні масштаби в порівнянні з попередніми роками, коли подібне хоч і траплялося, але не так масово. Хвиля вандалізму, що нині котиться Україною, стала наслідком фактично відсутньої стратегії національної пам’яті на державному й місцевому рівнях. Не розрахувавшись із комуністичною спадщиною, у тому числі — в її символічному вимірі, українське суспільство з труднощами рухається вперед. Однак борсатись у сірому пострадянському баговинні згодні далеко не всі громадяни, частина з них удається до радикальних дій, не чекаючи, доки «еліта» дозріє до усвідомлення неприпустимості вшанування одіозних персонажів на зразок Леніна, Сталіна та Дзержинського й існування монументів на їх честь.

«Війна пам’ятників», звісно, нерідко використовується з політичною метою — для підвищення рейтингів і, як димова завіса, для відвернення уваги від соціально-економічних проблем, але це зовсім не дрібниця. Символічний простір, у якому живе людина, безпосереднім чином впливає на неї. Він, як влучно зауважив публіцист Ігор Лосєв, має потужне ідеологічно-ментальне випромінювання, визначаючи світогляд, цінності та поведінку, а відтак — сьогодення й майбутнє, куди неможливо йти з комуністичним баластом, найкраще місце якому — в заповіднику тоталітаризму чи, принаймні, музеї соціалістичного мистецтва.

Сергій ШЕБЕЛІСТ, Полтава
Газета: 
Рубрика: