Із Вікторією Скляровою ми зустрілися біля станції метро «Університет», поруч із Майданом Свободи. Будучи учасницею ініціативної групи зі встановлення меморіальної дошки Юрію Шевельову в Харкові, вона люб’язно погодилася показати нам місця, пов’язані з ученим. Читачі «Дня» добре знають це ім’я, але в Україні воно відоме далеко не настільки, як хотілося б. Ще менше співвітчизників розуміють значення наукових праць Юрія Шевельова, хоча саме його називають «славістом № 1» у світі.
Щоправда, упродовж останнього тижня про вченого повідомляло чимало ЗМІ, але, знову-таки, через нездоровий, навіть ганебний інформаційний привід: влада Харкова рішенням депутатів міської ради скасувала власний дозвіл на встановлення меморіальної дошки Шевельову. Саму дошку, яку вже встигли встановити активісти, демонтували, перед тим розбивши...
Більшість «шевельовських» місць розташовані у Харкові навколо однієї з центральних вулиць — Сумської. У червні «День» розповідав про окремі точки екскурсійного маршруту, присвяченого Юрію Володимировичу, у матеріалі Олени Соколинської «Слідами Юрія Шевельова у Харкові». Саме тоді в середовищі активних харків’ян виникла ідея розробити подібну екскурсію.
БУДИНОК «САЛАМАНДРА» НАЙЧАСТІШЕ СЕРЕД ІНШИХ МІСЦЬ ХАРКОВА АСОЦІЮЮТЬ З ІМ’ЯМ ШЕВЕЛЬОВА. ТУТ ВІН МЕШКАВ ІЗ 1915 ПО 1943 РІК. НАШ ГІД «ШЕВЕЛЬОВСЬКИМИ» МІСЦЯМИ ВІКТОРІЯ СКЛЯРОВА ПОКАЗУЄ НА СТІНУ МІЖ ДВОМА ВЕЛИКИМИ ВІКНАМИ, ДЕ АКТИВІСТИ ВСТАНОВИЛИ МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ ВЧЕНОМУ. ЩОПРАВДА, ОЗНАК ТОГО, ЩО ВОНА БУЛА САМЕ ТУТ, ПРАКТИЧНО НЕ ЛИШИЛОСЯ
Наше ж знайомство з Харковом вченого розпочинається біля пам’ятника Тарасові Шевченку, що в парку його імені. Парк одним боком прилягає до Майдану Свободи, іншим — до вулиці Сумської. Навпроти пам’ятника, через дорогу, починається маленький провулок Гіршмана, а колись Сорокинський. Саме тут, у другому будинку праворуч, народився Юрій Шевельов. «Колись ця чотириповерхова будівля була двоповерховою», — розповідає пані Вікторія й цитує спогади Юрія Володимировича з його книжки «Я, мені, мене... (і довкруги)»: «Той будинок на Сорокинському провулку, 4, з мешканням на другому поверсі, я бачив пізніше сотні разів і добре його ззовні пам’ятаю: двоповерховий, з червоної цегли, без прикрас, за кілька кроків від Сумської вулиці, по другий бік якої був вхід до Університетського саду, де стояв пам’ятник Каразінові, а тепер — Шевченкові».
ПОРТРЕТ ЮРІЯ ШЕВЕЛЬОВА, НАМАЛЬОВАНИЙ ХУДОЖНИКОМ ВАЛЕРІЄМ БОНДАРЕМ, БУВ ПОКЛАДЕНИЙ В ОСНОВУ МЕМОРІАЛЬНОЇ ДОШКИ
Сам пам’ятник також опосередковано пов’язаний з ученим. За словами Вікторії Склярової, прообразами для героїв поезій Кобзаря, що оточують його постать, були актори театру «Березіль» Леся Курбаса, наприклад, на передньому плані з легкістю можна впізнати Наталю Ужвій в образі Тарасової Катерини. З «Березілем» товаришував Юрій Володимирович. Загалом його дружба з театром розпочалася ще в дитинстві. «Одним із друзів Шевельова був хлопчик на ім’я Володимир, син чи онук жінки, яка в минулому була піклувальницею декількох театрів. Її колеги працювали перевіряючими квитків на вході й безкоштовно впускали малих Володю та Юрка. Вони дивилися усі спектаклі, які тоді показували в Харкові, — говорить пані Вікторія. — Шевельов ще з дитинства вмів між рядками читати театральні вистави. Можливо, тому він сприйняв театр Леся Курбаса раніше за харків’ян».
БУДИНОК У ПРОВУЛКУ ГІРШМАНА, А КОЛИСЬ СОРОКИНСЬКОМУ, ДЕ НАРОДИВСЯ ЮРІЙ ШЕВЕЛЬОВ
Зовсім недалечко від парку Шевченка розташовано будівлю, де колись була школа Євгенії Дружкової — на той час один із найкращих навчальних закладів у Харкові. Саме туди віддали Юрія Шевельова на навчання. Щоб побачити цей невеликий двоповерховий будинок, спускаємося по вулиці Сумській, повертаємо ліворуч на Раднаркомівську і йдемо до перехрестя з вул. Чернишевського. Поки проходимо повз сквер Перемоги, пані Вікторія розповідає, що колись на цьому місці була чудова церква святих Жінок Мироносиць. Коли її підірвали, Юрій Шевельов стояв серед інших харків’ян, що мовчки спостерігали за тим, як нищили храм.
ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМ.Т.ШЕВЧЕНКА, А КОЛИСЬ — «БЕРЕЗІЛЬ» ЛЕСЯ КУРБАСА
«Мені довелося бути свідком зруйнування Мироносицької церкви, найближчої до нас. Ще перед тим її оточили парканом із дощок, а тепер мали висадити. Зібралося багато людей, панувало повне мовчання, тільки на виразах облич можна було прочитати біль і жах, — пише вчений у своїх спогадах. — У призначену годину почувся вибух, і висока, струнка дзвіниця захиталася, гойднулася кілька разів і осіла, зникла з поля зору. Поволі, так само мовчки, натовп розійшовся. Колись Освальд Шпенглер писав, що людина Заходу, Європи рветься догори, зводячи готичні собори і церковні дзвіниці, тоді як Азія розпросторюється по горизонталі. Радянські міста винищували все, що прагнуло вгору. Чи це була частина програми деєвропеїзації?»
У ЦІЙ БУДІВЛІ ЗНАХОДИЛАСЯ ШКОЛА ЄВГЕНІЇ ДРУЖКОВОЇ — НА ТОЙ ЧАС ОДИН ІЗ НАЙКРАЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ У ХАРКОВІ. ТУДИ МАМА ВІДДАЛА МАЛЕНЬКОГО ЮРКА НА НАВЧАННЯ. НАГАДАЄМО, ЗНАКОВУ СТАТТЮ ШЕВЕЛЬОВА «МОСКВА, МАРОСЄЙКА» БУЛО ВИДАНО В РАМКАХ ПРОЕКТУ «Дня» «БРОНЕБІЙНА ПУБЛІЦИСТИКА»
«З кожним роком Юрій Шевельов стає все більш актуальним, — резюмує цитату пані Вікторія. — Ми почали читати його твори в українському клубі «Слобідчина» близько трьох років тому. Тоді майже ніхто в Харкові не розумів цього кроку. Потім три найважливіші, на нашу думку, есеї видрукували окремою книжкою «Триптих про призначення України». Портрет ученого, намальований для цього видання художником Валерієм Бондарем, був покладений в основу меморіальної дошки». До речі, як розповідає пані Вікторія, саме з презентації «Триптиха...» розпочався збір коштів на її встановлення. Презентацію влаштували просто під час мовного майдану в Харкові за участю руху «Ми — європейці». Першими кошти на меморіальну дошку Юрію Швевельову пожертвували ті харків’яни, що вийшли захищати українську мову. Пізніше учасники ініціативної групи звернулися до парафіян українських церков, студентів.
У ЦЬОМУ ПРИМІЩЕННІ В ЧАСИ ШЕВЕЛЬОВА ЗНАХОДИЛАСЯ ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА ГІМНАЗІЯ № 3
Від колишньої школи Євгенії Дружкової йдемо на вулицю Гоголя, де у просторому, світлому приміщенні навпроти римо-католицького кафедрального собору Успіння Діви Марії знаходилася гімназія №3, а сьогодні — офісний центр. Тут 9-річний Юрій Шевельов продовжив своє навчання, оскільки вважалося, що ця гімназія добре готує до університету. Вчений згадує: «Директором третьої гімназії був Гусаковський, що справляв враження ревного урядовця Російської імперії. Головне тому, що ходив у мундирі. Коли мені прийшов час перейти до другої кляси, стався нечуваний переворот. Харків став частиною Української республіки, і в гімназії запровадили курс української мови. І тут на моє здивування курс цей став читати не хто інший, як Гусаковський. І виявилося, що за казенною уніформою він мав українську душу».
Гімназія № 3 розташована неподалік від будинку «Саламандра», що на вулиці Сумській, 17, в якому Юрій Шевельов мешкав зі своєю матір’ю з 1915 по 1943 роки. Відомо навіть, що їхнє помешкання знаходилося на четвертому поверсі у квартирі № 46. Саме на стіні цієї будівлі активісти Харкова розмістили меморіальну дошку вченого, та пробула вона там лише двадцять днів...
«Дві з п’яти кімнат у своєму помешканні родина Шевельова здавала в оренду: в них до 1918 року жили ще дві родини. А потім почалося так зване ущільнення. Будівлі у центрі міста віддавали трестам. У будинку «Саламандра» опинився трест «Хімвугілля». Для того, щоб залишитися жити у своєму помешканні, у малесенькій кімнаті для прислуги площею всього вісім метрів квадратних, мамі Юрія Шевельова, за походженням дворянській дівчині, довелося влаштуватися прибиральницею в цю організацію, — розповідає Вікторія Склярова. — Але в книжці «Я, мені, мене... (і довкруги)» вчений цитує слова мами: «Ніяка чесна робота не принизлива для людини«».
До речі, саме «квартирне питання» стало ключовим аргументом влади щодо заборони встановлення меморіальної дошки, мовляв, Шевельов поселився у кімнатах розстріляних євреїв. Чи справді така «погана квартира»? За словами пані Вікторії, цей наклеп аргументовано спростував Филип Дикань у своєму матеріалі «Юрій Шевельов: демонтаж пам’яті» на mediaport.ua. «Перш за все, Шевельов повернувся у власну квартиру, що належала його сім’ї з 1915 року, 25 жовтня. До того часу дві єврейські сім’ї — фармацевтів Бімбатів та енкаведиста, прізвище якої автор не пам’ятає, — вже виселилися. А це означає, панове, брехуни, що їх звідти евакуювали ще до окупації Харкова німцями».
ГІМНАЗІЯ № 6
Відвідуючи місця, пов’язані з постаттю Юрія Шевельова, неможливо оминути ще дві будівлі: Харківський державний академічний драматичний театр ім. Шевченка — а колись «Березіль» Леся Курбаса — та гімназію № 6, що на вулиці Римарська, 11, зовсім поруч із театром. Дітям цієї школи вчений віддав грошову частину своєї Шевченківської премії. У листі до трьох учнів гімназії Шевельов писав: «Вулиці й майдани Харкова розкажуть вам велику історію міста й історію України, вони ведуть до пізнання, до чесності в житті й можуть привести до величі».
Вулиці Харкова можуть також стати чудовим путівником українським періодом життя Юрія Шевельова. У листопаді харків’яни, які знали вченого або досліджують його життя й наукову діяльність — здебільшого вони є також учасниками ініціативної групи зі встановлення меморіальної дошки, — планують завершити роботу над екскурсійним маршрутом «Шевельовськими місцями». Ці люди є тим «п’ятим Харковом», про який мріяв учений (детальніше — у матеріалі «Від Сковороди до Сковороди через Шевченка й Леніна» від 8 червня 2012 р.). Та не лише вони. Вікторія Склярова розповідає, що її програма «П’ятий Харків» на радіо «Нова хвиля» часто перетворюється на майданчик для дискусій між жителями міста, особливо якщо вона присвячена темам, пов’язаним із культурою чи підписанням Угоди про асоціацію. На її думку, місто, про яке мріяв Юрій Володимирович, проявило себе й під час останнього випуску «Шустер Live», коли жителі області підтримали встановлення меморіальної дошки 50 на 50. Пані Вікторія переконана, що серед тих, хто голосував «за», — більшість харків’ян, для яких ім’я Шевельова вже не terra incognita; голосування ж депутатів свідчить, що місто захоплене людьми, які не мають нічого спільного з громадою. За її словами, якщо активістам не вдасться домогтися відновлення дошки на будинку «Саламандра», то аналогічна з’явиться у Львові, але вже з написом, що встановлення меморіальної дошки Юрію Шевельову було заборонено владою Харкова.
У ЦІЙ БУДІВЛІ НА ВУЛИЦІ СУМСЬКІЙ, 112 ВЧЕНИЙ МЕШКАВ ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ РОДИНИ З ПОЛЬЩІ
Ми завершували свою екскурсію у невеличкому дворику на вулиці Сумській, 112. Там Юрій Шевельов жив зовсім короткий період після повернення родини з Польщі. І стоячи перед будинком із червоної цегли, що навіть у занедбаному стані нагадував про красиву архітектуру старого міста, подумалося, що взаємини між будинками та вулицями і справді історично можуть віддзеркалювати взаємини між людьми.
ДО РЕЧІ
Громадські діячі Харкова збираються відновити дошку Шевельову
1 жовтня ініціативна група, що встановила в Харкові меморіальну дошку Юрію Шевельову, провела прес-конференцію та виступила із публічною обіцянкою докласти всіх зусиль, щоб відновити пам’ятку.
У заяві про відновлення дошки вченому громадські діячі звернулися до всіх небайдужих людей із запрошенням долучитися до науково-мистецької акції вшанування 105-тої річниці з дня народження видатного українця, що відбудеться в Харкові у грудні. Виступи провідних літераторів, мистецтвознавців, істориків, філологів, на думку організаторів, допоможуть об’єктивно висвітлити значення Юрія Шевельова для культури та науки та подолати «радянські стереотипи та забобони» щодо його життя й праці.
Сергій Жадан, який долучився до розробки тексту заяви, додатково зауважив у зверненні до співгромадян: «...доки питання про законність прийнятого міськрадою рішення розглядатиметься в судових інстанціях, закликаємо вас не піддаватися на політичні провокації, не долучатися до війни пам’ятників і не посилювати розкол у суспільстві через взаємні образи та несприйняття».
«Текст заяви писали разом близько десяти людей, які поставили свої підписи, — це й Ігор Муромцев, Ігор Михайлин, Дмитро Пилипець та інші діячі, — пояснює Вікторія Склярова, одна з найактивніших прихильників вшанування пам’яті вченого.
Вікторія переконана — щоб дошку було поновлено, необхідна додаткова сумлінна просвітницька робота серед харків’ян, яка може зайняти багато часу. Нині Вікторія Склярова власним коштом розповсюджує роботи Шевельова, розказує про благодійне товариство «Друзі Харкова», засноване вченим в Америці, веде жваві обговорення на різних інтернет-майданчиках, зокрема — на форумі Медіа-Порту. «Люди спочатку сперечаються, не можуть зрозуміти, а потім починають читати роботи Шевельова, дізнаються про його життя, багато невідомих фактів про окупаційний Харків та змінюють свою думку! Ті, хто сперечається, — це небайдужі мислячі люди, їм цікаво, вони хочуть знати істину. Якщо надати нову інформацію, переконати, — вони будуть на боці Шевельова та його прихильників. І такі зміни бувають дуже часто! — оптимістично налаштована ініціатор встановлення дошки. — Я вважаю, що книжки Шевельова можуть змінити світогляд та наміри представників нашої влади. Я впевнена, що Михайло Добкін нарешті прочитає книжку Юрія Володимировича, хоча б один есей про Харків, і тоді він, можливо, щось зрозуміє та діятиме інакше. Бо кожна людина вчиняє за своєю совістю та за власними найкращими намірами та розумінням справедливості».
Наразі, поки слідство не може встановити осіб, які розтрощили пам’ятну дошку вченому, громадські активісти за допомогою соціальних мереж по відео та фото знайшли ім’я та адресу людини — руйнівника, та збираються надати ці відомості правоохоронцям.
Альона СОКОЛИНСЬКА, Харків
