Сирійські опозиційні активісти регулярно скаржаться на недостатній рівень міжнародної підтримки, яку їм надають. Незважаючи на те, що в результаті останньої зустрічі так званих «Друзів Сирії» (групи країн, представники яких періодично збираються, щоб обговорити сирійське питання поза Радою Організації Об’єднаних Націй) було виділено більше фінансової допомоги, рівень їх реальної прихильності своїй справі залишається під питанням.
Сполучені Штати, Європейський союз, Туреччина і багато арабських країн більше не вважають режим президента Сирії Башара Асада законним. Вони посилили санкції проти уряду, а також надають різноманітну підтримку опозиційним угрупуванням. Деякі держави постачали їм автомати, боєприпаси і гранатомети. Але постачання зброї припинилися, і прохання повстанців про зенітну зброю залишаються без відповіді.
Крім того, ні сусіди Сирії, ні західні країни не збираються здійснювати озброєну інтервенцію. Дійсно, незважаючи на висловлення солідарності, вони відмовилися створювати захисну зону для сирійських громадян уздовж кордонів сусідніх держав або запроваджувати безполітну зону для сирійської військової авіації. В результаті, сирійська опозиція упевнена, що її залишили битися з жорстоким режимом Асада сам на сам.
Але опозиція Сирії повинна визнати, що відсутність рішучих дій з боку міжнародного співтовариства викликана не лише тим, що Росія і Китай наклали вето на будь-які серйозні дії або що країни-члени НАТО не бажають вплутуватися в чергову війну в регіоні. Насправді, міжнародне співтовариство так само чекає, поки неорганізована сирійська опозиція перетвориться на єдиний ефективний рух, як і опозиція чекає міжнародної підтримки. Наслідком цього є формування єдиної платформи, на якій буде представлено всі відповідні групи, зокрема місцеві координаційні комітети, Революційний союз Сирії та військові ради Вільної сирійської армії.
Поза сумнівами залишається той факт, що повстанці досягли певного прогресу. Вони створили чотири регіональні військові ради, завдяки чому вдалося укріпити лідерство і посилити контроль над стратегічно важливими регіонами країни, особливо поблизу турецького кордону.
Проте сирійська опозиція наразі не змогла заявити про себе як про злагоджений механізм. Це дивно, враховуючи, що на міжнародних зборах за опозицію виступали впливові політики і партії.
Сирійська національна рада (СНР), наприклад, куди входить багато хто із цих політиків, отримала матеріальну допомогу від декількох країн. Але сфера її впливу недостатньо велика, щоб вона могла виступати як єдиний представник сирійської опозиції. Спроби збільшити СНР закінчилися невдачею через побоювання, які висловили деякі важливі групи, такі як Демократичний форум, із приводу вступу до організації, яка залежить від іноземних спонсорів.
Сирійській опозиції потрібно створити організацію парасолькового типу, яку приймуть всі сторони, у тому числі де факто цивільні й військові лідери, які стали вагомими персонами в окремих регіонах за останні півтора роки. Ці угрупування вже переслідують загальну мету — повалити режим Асада — і багато хто з них (окрім деяких екстремістських рухів) хоче побудувати мирну, всеосяжну, демократичну державу.
Впливові діячі опозиції — такі як колишній парламентарій і політичний ув’язнений Ріад Сейф і колишній лідер СНР Бурхан Гальюн — запропонували багатообіцяючі стратегії формування такої парасолькової організації. Наприклад, «група розумних людей», які не прагнуть обійняти політичну посаду, могли б контролювати створення тимчасової ради, яка включила б всі відповідні угрупування і коаліції, військові ради, ділові кола й релігійних лідерів.
Проте ці плани не вдалося реалізувати через відсутність культури співпраці. Враховуючи, що соціалізація сирійців відбувалася в умовах глибокого авторитарного режиму, навіть ті, хто бореться за демократію, не мають досвіду в мистецтві побудови коаліції. Також потенційні політики так і не змогли реально виміряти рівень своєї популярності в демократичній боротьбі. В результаті багато хто з них переоцінює свою реальну міру впливу і схильні швидше боротися за лідерство, ніж не співпрацювати. Лідерам сирійської опозиції не варто приховувати своїх політичних розбіжностей, щоб отримати підтримку світової спільноти. Їм досить просто створити єдину структуру, яку всі відповідні угрупування дійсно зможуть прийняти, як це зробила лівійська опозиція, заснувавши Національну перехідну раду.
Після цього їм слід встановити законну владу в Сирії, яка змогла б керувати звільненими регіонами, розподіляти гуманітарну допомогу і забезпечувати надання послуг громадянам. Такому перехідному органові було б простіше закликати міжнародне співтовариство надати необхідну допомогу, ніж повстанському угрупованню у вигнанні.
Сирійська революція — це, здебільшого, цивільне і політичне повстання проти диктатури — тієї, яка поступово руйнує режим Асада. Опозиція повинна почати закладати основу для нового порядку, заснованого на єдності та співпраці. Інакше, невеликі групи озброєних бойовиків — що підтримуються або навіть керуються ззовні — визначатимуть майбутнє Сирії.
Фолькер ПЕРТЕС — голова і директор Фонду науки і політики, Німецький інститут міжнародної політики і безпеки, Берлін.
