Презентація українського перекладу книжки «Ставка Гітлера на Україні» стала результатом майже трирічних досліджень тандему авторів.
Мартін Богарт мав змогу першим із дослідників ставки ретельно вивчити мемуари, документи і фото, які зберігаються в архівах Європи та США. Але не обмежився однією паперовою роботою — в Україні йому допомагав із проведенням досліджень на місцевості Андрій Швачко. Глибокий аналіз зібраних матеріалів дозволив авторам створити навіть 3D-екскурсію територією «Вервольфу».
«Мартін Богарт в Україні вже 20 років займається дослідженням історії групи армії Вермахту «Південь» на території Україні, — пояснює Андрій Швачко. — Коли йому раніше рекомендували заїхати на «Вервольф», просто знизував плечима: «А що там робити? Хіба ж там є щось цікаве?». Та волею випадку 2011 року Мартін все ж таки на ставку потрапив — тоді там ще впевнено почували себе шашличні, корови й туристи з наметами... Побачивши крім того, лише кілька незрозумілих бетонних каменюк, лише впевнився в справедливості здогадок про безперспективність історичних досліджень на місці й повернувся в Бельгію. Але повернувся з надією, що більше інформації знайде в історичних книжках і архівних документах. На диво, розшук інформації в європейських бібліотеках майже нічого не дав — жодних грунтовних досліджень вінницького «Вервольфу».
Це й стало відправною точкою. Бельгійський і український дослідники, які на той час вже тісно товаришували, заглибились у архіви.
«На підставі щоденника ставки, який вела особистий секретар фюрера Кріста Шрьодер, проектно-будівельної та бухгалтерської документації, а також майже тисячі фото, які відзняв у «Вервольфі» особистий фотограф фюрера, ми змогли відновити детальний вигляд об’єкта», — каже Мартін Богарт.
«Аналізуючи фото будиночків і наземних бункерів, зроблених із різних ракурсів, та зіставляючи їх із планом місцевості нам вдалося виправити безліч помилок, яких припустилися ті, хто відновлював місцеположення того чи іншого об’єкта по пам’яті, — каже Мартін Богарт. — На відміну від попередників, нам вдалося зробити точну реконструкцію».
Урешті автори дійшли висновку, що більшість міфів, які оточують ставку — про семиповерхові підземні споруди та довжелезні ходи, таємничі скарби та зброєсховища, прямий броньований телефонний кабель до Берліна, візит на ставку Єви Браун, — не мають нічого спільного з історичною дійсністю. Одне з найпоширеніших припущень, на яке опираються всі інші фантастичні теорії, про підземний бункер ставки.
«Сумніви про наявність тут якихось підземних споруд були ще до початку досліджень, — каже Андрій Швачко. — Адже німецькі фортифікатори після Першої світової війни будували виключно надземні бункери-бомбосховища. Навіть головну ставку Гітлера «Вольфшанце» побудовано саме так. Але остаточно ясність у це питання внесли знайдені Мартіном бухгалтерські документи, де німці з педантичністю задокументували кількість витрачених на будівництво матеріалів. Співставивши ці звіти із залишками фундаментів і площею надземних об’єктів cтавки, ми отримали фактично повний збіг цифр. Вони різнилися лише на 10 — 15 квадратних метрів. Зрозуміло, що цього недостатньо для будівництва таємничого підземного, а за легендами, — ще й семиповерхового, бункера...»
