Із 15 по 29 жовтня у понад п’ятдесяти країнах світу тривають тижні активних дій FARE під гаслом «Ми — футбольний народ». No To Racism — «Ні расизму» — основний месидж, який УЄФА та FARE різними шляхами намагаються донести до уболівальницького середовища. У рамках акції «Футбол проти расизму в Європі» у Києві відбулася конференція «Футбол без ненависті та дискримінації», організована ФФУ та Східно-Європейським Інститутом Розвитку. Певна річ, з огляду на недавні бурхливі дискусії щодо проявів расової нетерпимості на українських стадіонах, цей захід набув особливого звучання.
Трохи передісторії. FARE — донедавна в Україні відома лише у дуже вузьких колах організація, яка не має навіть офісу в Києві, на деякий час стала чи не основним ньюзмейкером. Наприкінці вересня з’ясувалося, що надані експертами FARE висновки про поведінку українських уболівальників на стадіоні «Арена Львів» під час матчу Україна — Сан-Марино стали підставою для жорстких санкцій щодо нашої держави з боку ФІФА. Апеляційний розгляд цієї справи ще триває, але звинувачені у расизмі та шоковані цим українці про FARE тепер знають багато. Обговорень і спекуляцій щодо діяльності FARE, її представника в Україні, доцільності звинувачень і адекватності покарання від ФІФА було більше, ніж достатньо. Особливе обурення, і не лише у вболівальницьких колах, викликала методичка FARE, в якій важливі для більшості українців символи, наприклад, червоно-чорний прапор, портрети Бандери та Шухевича, було віднесено до фашистських.
Попри всі дискусії, виразних пояснень щодо відверто дивних оцінок уболівальницьких настроїв з боку FARE в Україні поки що так і не знайшлося. Саме тому на згаданій конференції, що тривала у київському Будинку футболу, з таким нетерпінням чекали на Піаро Повара, виконавчого директора мережі FARE. Проте перед самим вильотом до Києва йому стало зле, і бути присутнім на заході він не зміг. Натомість надіслав листа, в якому запевнив, що жодних прихованих цілей, окрім боротьби з нетерпимістю, його організація не має, та висловив занепокоєння тим, що навколо діяльності FARE в українських ЗМІ відбуваються спекуляції. «Як виконавчий директор мережі FARE я маю чітко заявити, що наш звіт (про матч Україна — Сан-Марино. — Ред.) містив інформацію про беззаперечні расистські вигуки та жести, а також неонацистські символи на стадіоні, — пише у листі Піаро Повар. — Можна ставити питання про те, скільки осіб вчиняли подібні дії або як часто вони відбувалися. Справедливо буде зазначити, що підстави були достатніми для подання звіту до ФІФА. Не у наших інтересах було б вигадувати ситуації та представляти їх світовому регулятору. У нас немає причин цього робити».
Можна вірити пану Повару чи ні, але ситуація, що виникла через той сумнозвісний звіт FARE, викриває низку зовсім не футбольних проблем — і суто українських, і загальноєвропейських.
«Культура вболівання — це дзеркало культури прав людини в суспільстві, — говорить Мрідула Гош, голова правління Східно-Європейського Інституту Розвитку. — Те, що відбувається в суспільстві, дуже часто виходить на стадіони». Саме тому безапеляційні, без будь-яких внутрішніх дискусій відкидання звинувачень у расовій нетерпимості та дискримінації для прогресивної української громадськості як мінімум недалекоглядні. Немає гарантії, що поодинокі випадки сьогодні не стануть великою проблемою завтра. Країна, що відкрита для в’їзду і з Європи, і з Росії (а і там, і там різною мірою спостерігаються тенденції до зростання расової, етнічної, релігійної ненависті), що обтяжена безліччю внутрішніх проблем, не може собі дозволити безпечно відмахуватися від таких загроз. Наближуючись до Європи, українцям варто бути готовими до критики і переосмислення власного ставлення до прав людини: ображена гідність однієї людини важливіша за національні футбольні перемоги, комерційні вигоди і державні інтереси.
Інша річ, що, критикуючи, окремі європейські організації нерідко демонструють вибірковість і подвійні стандарти. В ефірі «Громадського радіо» футбольний коментатор Микола Васильков дивувався, чому FARE не реагувала, коли в Санкт-Петербурзі і Самарі російські вболівальники кидали бананами в бразильця Роберто Карлоса.
Павло Клименко, координатор освітніх програм мережі FARE в Східній Європі, запевнив «День», що п’ятдесят спеціально навчених експертів працюють у всіх європейських країнах і невдовзі санкції від ФІФА можуть чекати на інші футбольні федерації. Проте поки що під загрозою покарання опинилася лише Україна. Чому? Мабуть, не варто чекати на відверту відповідь ні від футбольних функціонерів, ні від громадських активістів. Очевидно, що в Європейському домі, як і в будь-якій великій сім’ї, роззяви залишаються голодними. Попри гучні обурення діями FARE і загальнонаціональний збір підписів, за словами Павла Клименка, жодної офіційної заяви від українців до офісу цієї організації не надходило. У ФФУ, очевидно, теж занадто довго шукали аргументи, щоб захистити погляди вболівальників. Але, треба визнати, таки знайшли. Під час конференції у Будинку футболу перший віце-президент ФФУ Сергій Стороженко продемонстрував копію відомої картини Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», де поряд із жовто-бликитним козаки тримають кілька червоно-чорних прапорів. Ну нарешті! Тепер сумнівів у «невинності» червоно-чорного не буде навіть у прихильників творчості Рєпіна! У ситуації з санкціями ФІФА стала ще більш явною давно відома річ: українцям слід вчитися нарешті відстоювати свої позиції, від безкінечних ура-патріотичних пасажів слід переходити до зваженої аргументації і конкретних справ.
І останнє. Попри свою відому ефективність, механізм діяльності інституцій громадянського суспільства, напрацьований в Європі десятиліттями, все частіше дає збій. Працюючи кон’юнктурно, громадські організації часто шукають навіть не кошти для розв’язання проблеми, а проблему під кошти. Якщо проблеми немає, її будь-що треба знайти або перебільшити. Один із учасників конференції, котрий займається питаннями расизму в Україні і раніше ніколи про FARE не чув, висловив «Дню» думку, що звіт по матчу Україна — Сан-Марино — це «чистої води піар», розрахований, очевидно, на донорів. Так це чи ні: більшість учасників конференції зійшлася на думці, що проблема расизму в Україні надумана і не стоїть настільки гостро, щоб потрапляти до порядку денного ФІФА.
«Україна — єдина країна з держав СНД, яка стала на демократичний шлях розвитку, — резюмує Леонід Бард, голова організації «Америка без нацизму і расизму» (Нью-Йорк). — Заклик, як кажуть, із глибини моєї душі: дайте Україні розвиватися цим шляхом! Такі організації, як FARE, роблять величезну роботу, потрібно протистояти расизму, дискримінації, неонацизму. Але кожна країна повинна мати власну індивідуальність. І ще: триває діалог між Україною і Європою, Україною і світом, ФФУ і FARE. І саме цей діалог є найважливішим моментом у досягненні тих цілей, до яких зараз іде Україна».
