Минуло трохи більше року після парламентських виборів у Грузії, коли правляча партія «Єдиний національний рух» (ЄНР), здавалося б, монолітна і непорушна, як КПРС у часи своєї могутності, зазнала нищівної поразки від щойно створеної коаліції з поетичною назвою «Грузинська мрія». Я був тоді у Тбілісі і можу сказати як свідок: перемога «мрійників» викликала такий емоційний спалах, таку народну ейфорію, подібну до якої я бачив там лише один раз — 13 травня 1981 року, коли тбіліське «Динамо» в німецькому Дюссельдорфі виграло Кубок кубків. У суспільстві панували великі очікування змін — політичних, економічних, соціальних, які були вкладені в одне слово — «мрія». У президента М. Саакашвілі, почесного голови партії, залишався ще рік на своїй посаді, але було очевидно, що він не збирається зникати з політичної арени (саме арени, бо «гладіаторських боїв» у майбутньому не оминути). У віці, в якому зараз Саакашвілі, багато політиків лише виходять на старт, а за його плечима вже два президентські терміни і солідний стаж допрезидентської діяльності. Саме заради того, щоб чинний президент і далі залишився біля керма, 2010 року було переписано Конституцію країни, згідно з якою переважна більшість владних повноважень переходить до прем’єр-міністра. Ніхто не сумнівався, для кого відбулася така докорінна зміна Основного закону держави, але сталося не так, як гадалося. Всі карти сплутав Бідзіна Іванішвілі, донедавна тихий і скромний мільярдер, якого мало хто бачив, але про безліч доброчинних справ якого знав кожен грузин. Рівно за рік до виходу з тіні йому вдалося буквально зруйнувати могутню партійну і бюрократичну піраміду Саакашвілі, яку він з такою старанністю будував за активної підтримки своїх західних друзів. Не допомогли ні провокації, ні фальсифікації, ні шантаж, ні залякування — стомлена від непередбачуваних і далеко не завжди мудрих і корисних дій лідера значна частина виборців віддала свої голоси створеній під крилом олігарха-філантропа коаліції з різних опозиційних партій, які кілька років безуспішно виступали проти ЄНР та її засновника.
Виникає запитання: чим молодий і енергійний М. Саакашвілі, котрий зі своїми однодумцями-ровесниками буквально за кілька років зумів оживити занепалу грузинську економіку, створити ефективну структуру управління державою, сформувати якісно нову поліцію, що не бере хабарів і користується довірою громадян, здійснити низку успішних новобудов тощо, підняти міжнародний авторитет Грузії як «маяка демократії» на пострадянському просторі, не догодив своїм співвітчизникам? Це не риторичне запитання, яке і досі ставлять люди, навіть професіонали, котрі бачать саме зовнішні атрибути саакашвілівських реформ і не знають або не хочуть знати, якою ціною все те досягнуто. Пам’ятаєте, донедавна навіть українські урядовці зачаровувалися «грузинським дивом», для вивчення якого туди неодноразово їздили делегації різних рівнів, а потім, захлинаючись від захоплення, розповідали про побачене і почуте в парламенті, в пресі, закликали своїх чиновників удосконалювати професійні навички і вміння на кшталт грузинських колег. І справді, прикладів для наслідування було чимало, це незаперечний факт, але... заплатив за них грузинський народ непомірну ціну. І полягала вона, передовсім, у приниженні людської гідності власних громадян, у встановленні так званої нульової толерантності, коли за найменше порушення закону, ба навіть за непідтверджену підозру в порушенні, їх кидали за ґрати і засуджували на значний термін. Півкраїни ходило у пробаціонерах (у статусі умовно засуджених), а що коїлося в грузинських тюрмах, нажахало навіть людей із залізними нервами, нагадавши їм про сумнозвісне Гуантанамо. А ще президент Саакашвілі люто ненавидів інтелігенцію, про яку сказав, що «її треба змити в унітаз». Він вигнав редакції всіх журналів та газет із їхнього великого приміщення, яке досі сиротливо і порожньо стоїть у центрі Тбілісі, а де ті вигнанці сьогодні животіють, не підкаже навіть довідкове бюро. Отже, демократія «по-Саакашвілі» була вельми своєрідною і дуже далекою від тої, яку б хотіли бачити як самі грузини, так і західні партнери. Останні витратили чимало фінансів та інтелектуальних ресурсів для формування з Саакашвілі витонченого образу молодого і харизматичного реформатора, а сьогодні, наскільки я розумію, їм важко визнати, що досягти мети так і не вдалося. Точніше, образ вони створили, але він виявився не справжнім, багато в чому бутафорним і химерним. Бідзіна Іванішвілі, котрий спочатку сам був симпатиком молодих націоналів та їхнього ватажка і навіть фінансував багато проектів, які вони успішно собі приписували, нарешті не витерпів зростаючої диктатури в країні і кинув їй виклик. Треба сказати, що М. Саакашвілі ще до офіційного оголошення результатів визнав поразку своєї партії, створивши цим прецедент мирного переходу влади до переможця. Відтоді Грузія жила в очікуванні президентських виборів, бо всі розуміли, що без злагодженості між владними гілками важко розраховувати на значний прогрес у будь-якому напрямку.
І ось президентські вибори відбулися. Всі сходяться на думці про те, що без Б. Іванішвілі потужної підтримки кандидатура Георгія Маргвелашвілі, персони майже невідомої у великій політиці, була б абсолютно провальною. Це означає, що пересічний грузинський виборець досі вірить у месіанську роль Б. Іванішвілі, котрий, в свою чергу, навпаки хоче позбутися владного тягаря, хреста того самого месії, перейти у громадянський сектор і звідти впливати на прийняття важливих державних рішень. Наскільки це можливо без офіційних повноважень, не знає ніхто, що, в свою чергу, викликає занепокоєння як політичних кіл, так і представників різних верств населення. Все частіше лунають голоси про те, що в разі самовідсторонення Б. Іванішвілі від прем’єрської посади неодмінно слід провести позачергові парламентські вибори, адже народ голосував виключно за нього, а не за ті партії, які завдяки збігу обставин потрапили до вищого законодавчого органу. Разом з тим такий поворот подій не влаштовує ані коаліціантів, ані націоналів, котрі з виходом їхнього представника Давида Бакрадзе на друге місце в президентських виборах забезпечили собі статус офіційної опозиції. Основним результатом виборів стала не стільки перемога Г. Маргвелашвілі (у цьому ніхто й не сумнівався), а саме виборювання другого місця кандидатом від партії ЄНР. Це означає, що головним опонентом «Грузинської мрії», доля якої після ймовірної відставки Б. Іванішвілі видається вельми туманною, знову буде дітище Саакашвілі. Ця інтрига зберігається, і лише подальші дії новообраного президента і чинного прем’єра зможуть її розв’язати. Незважаючи на те, що, згідно з новою Конституцією, президент Грузії хоч і має значно менші повноваження, ніж мав М. Саакашвілі, його як політичну постать не варто недооцінювати. Президент залишається головнокомандувачем збройних сил. Він відповідає за зовнішню політику держави і має право розпустити парламент. Якщо врахувати і той факт, що його делеговано правлячою коаліцією і він користується її незаперечною підтримкою, не варто очікувати і якихось непорозумінь чи ускладнень у відносинах між ним, урядом та парламентом, як це спостерігалося протягом останнього року, коли мали справу з реальним двовладдям: президент і його партія перебували в опозиції і чинили відкритий чи прихований опір реалізації багатьох рішень законодавчих і виконавчих структур.
Не слід замовчувати й того, що протягом останнього року в країні спостерігалася значна роздратованість прихильників «Грузинської мрії» тим, що за порадою США та ЄС Б. Іванішвілі пішов на так звану коабітацію (співіснування) з ЄНР, залишив багатьох його членів на різних керівних посадах, почав активну співпрацю з його фракцією в парламенті замість того, щоб оголосити всю партію злочинною організацією і влаштувати справжній суд. До речі, напередодні виборів такі обіцянки справді лунали, і, можливо, Б. Іванішвілі був би не проти їхнього виконання, але він прекрасно розуміє, що помста, протистояння, зведення рахунків з політичними опонентами — не кращий спосіб зміцнення демократії і громадянського миру. Щоправда, в грузинській пресі давно гуляє відкрите звинувачення Саакашвілі в його прямій участі у вбивстві колишнього прем’єр-міністра Грузії Зураба Жванії. Якщо ця версія знайде юридичне підтвердження, тоді, незважаючи на те, що соратник Саакашвілі і останній глава його уряду, а також генеральний секретар ЄНР Вано Мерабішвілі перебуває у в’язниці, не можна виключити можливості і арешту тепер уже колишнього президента. Якщо Саакашвілі обмине гнів Феміди, то, безперечно, спробує знайти застосування для своїх знань і досвіду як в політиці, так і поза нею. Наскільки це можливо в нинішній Грузії, де неприязнь до нього і його політичної сили є надто очевидною, важко сказати. Все залежатиме від позицій новообраного президента і Б. Іванішвілі, котрі, втім, будуть змушені врахувати думку власних виборців. Намір Іванішвілі подати у відставку і перейти у громадський сектор, як гадають поінформовані джерела, крок не зовсім добровільний, скоріш за все, вимушений: він не хоче брати на себе відповідальності за невиконання тих фундаментальних обіцянок, за що народ його визнав своїм лідером. Обіцянки ж полягали ось у чому: відновлення справедливості, тобто реабілітація незаконно засуджених і скривджених (це частково виконано), повернення бізнесу тим, у кого його відібрали рейдерським способом (таких випадків тисячі, і прокуратури не можуть вмістити скарги), зниження цін на тарифи ЖКГ, пальне та газ, створення нових робочих місць, ліквідація безробіття, подолання бідності, а найголовніше — налагодження відносин з Росією, вирішення проблем біженців і втрачених територій. Тепер, коли Грузія має нового президента, слід чекати рішення Б. Іванішвілі: чи він справді йде у відставку, і якщо це правда — хто його замінить, наскільки міцною буде парламентська більшість, і чи продовжиться ненависна для суспільства коабітація «мрійників» з «націоналами». На всі ці питання може дати відповідь лише час, який, схоже, починає працювати не зовсім на користь прем’єр-міністра Б. Іванішвілі.
«Не опускайте рук, будь-який відступ є тимчасовим...»
Звернення Саакашвілі після завершення процесу голосування:
— Президентські вибори в Грузії відбулися. Грузія обрала нового президента, і я хочу подякувати всім виборцям, хто брав участь у цих виборах, оскільки всі вибори, незважаючи на їх результати, щоразу служать подальшому розвитку демократії в нашій країні і, зрештою, головною є демократія, на якій ґрунтується наша політична система і чим ми дуже пишаємось.
Виборець Грузії сказав своє слово, і я хочу сказати всім, хто невдоволений цими результатами: ми повинні поважати думку більшості, тому що більшість вирішує такі питання за умови демократії. Наскільки б ми не були незгодні чи згодні, або проти цього рішення — такі правила демократії.
Водночас, звісно, я розумію, що дуже багато людей у Грузії розчаровані, ми завжди повинні слухати думку меншості, зокрема, й більшість повинна слухати.
Показана виборцями низька активність на цих виборах — 46,6% — є важливим сигналом того, що з нашим народом постійно треба вести діалог.
Не приховаю, що я вважаю, що події, які розвиваються в Грузії упродовж останнього року, зокрема, й сьогодні, і результати, які випливають від цих подій, є серйозним відступом назад для Грузії, для її просування вперед, для її перспектив.
Але водночас я глибоко впевнений, що в тих умовах, коли Грузія безповоротно просувається до свого природного середовища — до Європи; в тих умовах, коли виборець у Грузії твердо підтримує цей курс; у тих умовах, коли за останні роки виросло нове покоління наших співвітчизників, з’явилась нова група, дуже велика група молоді, яка йде в ногу з новими реаліями, і в цілому ми як суспільство, люди різного віку отримали новий досвід; зрештою, в Грузії сили пітьми і регресу не зможуть перемогти, не зможуть стати тут на ноги, будь-яка пітьма тимчасова, і ми продовжимо йти вперед.
Ми всі повинні поважати результати виборів, і ще раз хочу сказати народу, кому ці результати не подобаються і думку яких я добре розумію: не опускайте рук, будь-який відступ є тимчасовим. Я впевнений, спираючись на ті традиції, які ми створили упродовж останніх десяти років і які вже ніхто не зможе викоренити, у Грузії, зрештою, є дуже хороше майбутнє, ми подолаємо всі труднощі, ми компенсуємо втрачений час і продовжимо свій хід до кращого майбутнього.
«Хочу подякувати вам за чудову спробу врятувати Грузію»
«Михайлу Саакашвілі, президенту Грузії, який залишає посаду.
Хочу подякувати вам за прекрасну спробу врятувати Грузію, за невтомне бажання перетворити її на сучасну європейську країну. За спробу модифікувати глибоко радянське суспільство. За те, що провели реформи, які не мають прецеденту у світовій практиці. За те, що зробили нашу країну популярним туристичним напрямом. За те, що безстрашно боролися з тими, хто проник у всі сфери мафією і корупцією.
Дякую за те, що грузинські міста почали перетворюватися з бараків на чисті, доглянуті й комфортні оселі. Дякую, що подали пострадянським країнам, і не лише їм, приклад, як можна жити гідно, динамічно розвиватися, при цьому не стояти на поклоні у наступників монгольських традицій.
Дякую за те, що в боротьбі з однією з найкровожерливіших імперій в історії людства не побоялися бути самотнім у полі воїном...
Дякую за те, що у вашій особі світ мав, напевно, останнього ідейного борця.
Дякую за те, що подарували нам, іммігрантам, право пишатися нашою Батьківщиною далеко за її межами. Дякую за невтомні спроби розповісти світу про трагедію Абхазії.
Дякую за те, що головною метою свого життя ви зробили питання повернення окупованих частин нашої Батьківщини.
Дякую за ті допущені помилки, які насправді стали безцінним досвідом, тому що не були критичними.
Дякую за те, що вас ніколи не дратував грузинський народ і ви завжди з гідністю тримали удар, а часом спокійно приймали істеричні випади на вашу адресу, — це говорить про вашу щиру любов до нього.
Дякую за те, що не були снобом.
Давид ДЖАПАРІДЗЕ, власник відомого грузинського форуму «Дарбазі», який раніше ніколи не дозволяв собі схвальних висловів на адресу державних осіб. «Ви йдете. Сьогодні я можу собі це дозволити». (Із сайта «Грузія он-лайн»).
КОМЕНТАРІ
«РЕФОРМИ ЗГОРИ» ЗМІНИЛИ ДЕРЖАВУ, ПРАВО, ЕКОНОМІКУ, АЛЕ НЕ ДОСТАТНЬО ЗМІНИЛИ САМЕ СУСПІЛЬСТВО
Зараз багато говорять про кінець епохи Саакашвілі. Судячи з результатів останніх парламентських та президентських виборів, це схоже на правду. Однак, визнання того часу, коли Саакашвілі керував Грузією, цілою епохою — дорогого варте... Епоха — це в історичному вимірі щось самостійне і самодостатнє, самозначиме. Ця епоха справді змінила Грузію. Проте «реформи згори» змінили державу, право, економіку, але не достатньо змінили саме суспільство. Воно не стало правовим, громадянським. Зміна влади й політичного режиму — це реакція традиційного (органічого) грузинського суспільства на реформи згори. Суспільство, пов’язане здебільшого родинними та різними неформальними зв’язками (клановими, земляцькими та просто дружніми) відреагувало на реформи як на зовнішній тиск. Більшість грузинів сприймають результат реформ із задоволенням (або непомітно для себе) ними користуются, але при цьому не сприймають способу, в який вони впроваджувалися. Тому головний урок грузинського досвіду, на мою думку, полягає у тому, що модернізаційні реформи у нашому регіоні не варто впроваджувати згори. Без глибокого діалогу з суспільством не варто сподіватися на те, що воно сприйме ці реформи як належне. А діалог потребує часу і неабияких додаткових зусиль. А епоху Саакашвілі будуть оцінювати майбутні покоління та історики...
Володимир ГОРБАЧ, провідний аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, експерт з питань зовнішньої та внутрішньої політики України
«НЕ ЗВАЖАЮЧИ НА ЗРОБЛЕНЕ ЗА ОСТАННЄ ДЕСЯТИЛІТТЯ, ДЕРЖАВА І СУСПІЛЬСТВО ЩЕ ДОВОЛІ СИРІ...»
«Маргвелашвілі явно менш імпульсивний за Саакашвілі. Грузія втрачає харизматичного президента. Невідомо, що далі робитиме Іванішвілі. Таке враження, що він залюбки покинув би прем’єрство. Повернувся б у бізнес або й подався б до другої батьківщини — Франції. Політика для нього — чужа справа. Що далі робитиме Міхо? Залишиться в Грузії, залишиться в грузинській політиці, поїде до Штатів? Грузія на розпутті, вона осиротіла... Не зважаючи на зроблене за останнє десятиліття, держава і суспільство ще доволі сирі, щоб саморегулюватися та не скотитися назад. Поруч агресор. США і Європа запроторили грузинів до другої, а може й третьої черги геополітичних пріоритетів. У мене серйозні побоювання за наших близьких і любих братів з Кавказу».
Михайло БЕСАРАБ, політичний аналітик
Початок теми: «Саакашвілі пішов»
