В Україні оновили порядок передачі теплокомуненерго у концесію та оренду. Відповідні зміни депутати проголосували в законі №640-VII ще 10 жовтня 2013 року, але чинності вони набули тільки із 1 січня 2014 року. За новим порядком комунальні об’єкти централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення забороняється передавати в оренду чи концесію без проведення конкурсу. Список учасників цих конкурсів розширили юридичними особами нерезидентами. То влада шукає способів залучити інвесторів у дуже проблемний сектор? Схоже на те, але...
...Розчищаючи дорогу інвесторам, іншою рукою КМУ укладає вже проторений шлях. Урядова постанова №951 від 30 грудня 2013 року дає чітку вказівку НКРЕ з 1 січня 2014 року переглянути тарифи на теплову енергію та гаряче водопостачання з урахуванням нових цін на газ, а центральним і місцевим органам влади — забезпечити зниження вартості газу та теплопостачання для населення.
То для чого тоді вся ця театральна «постановка» з допуском іноземних інвесторів на ринок теплокомуненерго та прозорими конкурсами? Для кого розчищають ринок?
На думку опитаних фахівців, від оновлення закону прозорішою передача теплокомуненерго у користування не стане з однієї простої причини: країна не готова законодавчо до впровадження цього механізму.
«Концесія — це чітке дотримання законодавства, відсутність хабарів та корупції. Адже йдеться про довгостроковий договір, який укладається на 20 — 30 років. І зміна правил у цей період може нести великі втрати для концесіонерів та об’єктів, які здаються в концесію», — розповідає «Дню» директор «Інституту міста» Олександр СЕРГІЄНКО. У Росії, продовжує він, більшість концесійних договорів там просто не виконується. «Як правило, приходить концесіонер, «сідає» на трубу, підвищує тарифи і потім з цих доходів бере кошти на модернізацію виробництва», — розповідає про досвід сусідів Сергієнко. Однак це не значить, що від концесії слід відмовитися, поспішно додає він. Просто треба не гнати коней, а запроваджувати її поступово. Адже саме концесія, а не оренда, дозволить оновити інфраструктуру та основні фонди та повернути вкладені кошти за тривалий термін, що мінімально позначиться на вартості тарифів. Зараз, говорить Сергієнко, певні теплокомуненерго орендуються. Але, продовжує він, орендарі роблять це у варварський спосіб: нічого не вкладають, а лише викачують ресурси, використовують старі запаси міцності ще з радянських часів.
Віце-президент «Асоціації міст України» Мирослав Пітцик уважає, що в орендних відносинах сьогодні перебуває тільки 1% усіх теплокомуненерго країни, а решта — в комунальній власності. «Ніхто не хотів брати ці підприємства, окрім діючих політків», — каже він. Утім, успішних прикладів концесії чи оренди, на його думку, навіть, попри це, сьогодні в Україні немає. Тому бажаючих поборотися за те, аби «відкачати» вмираючі активи, буде не багато. А от міські влади, навпаки, вважає він, аби «здихатися» такого тягаря, готові віддати його й за безцінь. Адже держава, стримуючи ріст тарифів, не компенсує завданих збитків комунальним підприємства «Бізнес же прийде в комунальну власність тільки тоді, коли тарифи будуть не зрегульовані. Тобто концесіонер зможе впливати на них, аби отримувати прибутки. Сьогодні в «комуналці» тарифи занижені на 40%, тому концесіонер сюди не прийде» — пояснює «Дню» Пітцик.
«У країні таких підприємств тисячі. І всі можна виставляти на концесію, аби була така воля. Бо більшість із них збиткові. Цікавими інвесторам будуть насамперед обласні теплокомуненерго та підприємства в містах-мільйонниках», — прогнозує Сергієнко. Серед зацікавлених купити ці активи, на його думку, «найбільший інтерес проявлятимуть структури, наближені до влади». Так було і під час великої приватизації у 90-ті. «Умови конкурсу, як і тоді, зараз виписуватимуться так, аби переможець був відомий наперед. Нічого принципово нового немає, бо конкурсні умови легко обійти. Іноземні інвестори не довіряють Україні через корупцію та дуже нестабільне законодавство, непросту фінансову та бізнес ситуацію, тому вони не прийдуть. Хоча саме їх поява дуже бажана», — продовжує він.
«Знаходитимуться бізнес-групи, як правило місцеві, які в той чи той спосіб намагатимуться брати ці активи в оренду чи концесію з однією метою: працювати для себе прибутково на збиткових підприємствах». Іншими словами, каже він, стартує новий перерозподіл впливу за подальше управління залишками об’єктів теплокомуненерго комунальної власності», — прогнозує колишній міністр ЖКГ Олексій КУЧЕРЕНКО. Саме тому він не вірить у рятівну силу оновленого закону про концесії та оренду теплокомуненерго.
«Певні олігархічні групи наближені до влади чи ті, які здобудуть такий статус, отримають карт-бланш на закріплення в цьому секторі з подальшим прицілом на його розвиток», — озвучує своє бачення причин появи закону і подальших дій директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло ГОНЧАР. За його словами, насамперед йдеться про ті групи, які мають енергетичні потужності. «Якщо аналізувати загалом по країні, то це група Ахметова, яка має електричні та теплогенераційні потужності. Вона і стане фаворитом цього процесу. Варіант входження на внутрішній ринок серйозних європейських гравців, як було в Центральній Європі, дорівнює нулю. Є й інший варіант — нам на цих гравців пальцем вкаже російська сторона», — говорить Гончар.
Мирослав Пітцик також підтримує думку про можливість перерозподілу ринку комунальних теплокомуненерго, аби обрані ФПГ «застовпили» цікаві підприємства. «Коли сьогодні не потрібні гроші, то можна вкладати їх у збиткові, але перспективні проекти, з надією, що колись отримаєш їх у власність. Комунальні підприємства — це політика. Можна знижувати тарифи, аби мати політичну владу, або завищувати чи просто ігнорувати. Тому такий варіант цілком можливий», — каже він.
«Оновлення закону особливо не вплине на ситуацію в галузі, бо до механізму концесії у ЖКГ ми не доросли», — розповідає «Дню» експерт з питань управління територіями Юрій ГАНУЩАК. Простий приклад — Луганськ, каже він. Там намагалися впровадити концесію в теплокомуненерго. Взяли за безцінь підприємство, вижали основні фонди і при цьому намагалися все інше майно прибрати до рук, переоформивши документи, деталізує експерт. «Усе закінчилося скасуванням рішення сесії, бо система подачі тепла стала непридатною для роботи», пояснив Ганущак. За його словами, на відродження втраченої теплогенераційної міцності, місцевим бюджетам треба, мінімум 10% від суми бюджету з розвитку. Такий показник має лише кілька міст в Україні, деталізує експерт. Про малі міста він узагалі воліє мовчати. В модернізацію теплокомуненерго, за підрахунками Ганущака, щороку треба давати приблизно 10 мільярдів гривень, а галузь отримує лише 500 мільйонів гривень.
Утім, не всі песимісти в концесійному питанні. «В АРК по воді — 17 управлінців, які взяли в оренду ці підприємства. З деякими працюємо 7—8 років. У концесію взяли два підприємства і вони постачають півострову близько 5 тисяч кубометрів води за рік. По теплу два великі підприємства орендує майже 85—95% нашого комунального майна вже 10 років», — розповідає «Дню» заступник голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим Азіз АБДУЛЛАЄВ. На його думку, в концесію можна і треба віддавати теплокомуненерго, але лише детально виписавши що, коли і як має робити управлінець.
