«Свобода» — мало не єдина політсила, яка в ситуації перманентного протесту відчуває себе, як риба у воді. Так звані вуличні акції вже давно входять в стандартний пакет типового свободівця. Однак, окремі дії партії часто-густо не витримують критики з боку і щоразу дають черговий привід владі поговорити про начебто націоналістично ворожу форму нинішнього протесту і про нібито цілком реалістичну «перспективу» розколу країни. Навколо партії нині, як ніколи раніше, тягнеться шлейф не зовсім приємних асоціацій. Нещодавній смолоскипний марш, знесення пам’ятника Леніну, захоплення будівлі КМДА — тільки підклали дров у вогонь.
Депутат від «Свободи» Павло Кириленко до стандартного шаблону сприйняття його соратників по партії трохи не підходить. Він — україномовний націоналіст з Одеси, який з 1995 року очолює партійний осередок «Свободи» в регіоні. У спілкуванні більш ніж помірний, зовсім не радикальний і вкрай зважений у власних висловлюваннях. Нині Кириленко — комендант Жовтневого палацу, який революціонери вже охрестили Палацом свободи.
Отже, чому опозиція не представить єдину програму на президентських виборах 2015-го, наскільки вірогідним є розкол України, що обріс міфами, і чому «Свобода» поки лише спостерігає за процесом визначення єдиного кандидата, «День» спілкується з депутатом від «Свободи» Павлом КИРИЛЕНКОМ.
«ОПОЗИЦІЙНІ СИЛИ МАЮТЬ РІЗНЕ БАЧЕННЯ ЩОДО МАЙБУТНЬОГО УКРАЇНИ»
— Події останніх днів свідчать, що атмосфера недовіри в лавах самої опозиції чимраз збільшується. Є приклад конфлікту Яценюка — Гриценка, окремі заяви опозиціонерів щодо так званих «людей Банкової» в протестному русі. Як наслідок, сьогодні вже активно обговорюють тему розколу всередині опозиції, її дискредитації своїми ж руками, яка, безсумнівно, грає на руку владної команди. Чи розуміють це в опозиції?
— З такою проблемою ми зіткнулися ще на самому початку протестів, коли Майдан ділили на аполітичний і політичний, тому те, що нині про це говорять — нормальне явище. Як опозиція повинна цьому протидіяти? Головне — чітко роз’яснювати громадянам свою позицію, артикулювати власні дії та наміри. Нинішні закиди про розкол направлено на дискредитацію опозиції. Водночас, ті очільники, які ці настрої декларують, теж з’явилися не сьогодні, їхня позиція була відома й раніше. Вони вже мали можливість себе проявити і встигли продемонструвати, що нічого якісно нового, кращого, ніж опозиція, все одно запропонувати людям не можуть. Займатися критиканством — набагато легше, але зараз не той момент, щоб звинувачувати одне одного.
— Нині також дуже активно обговорюють тему єдиного кандидата від опозиції на вибори Президента. Але вона є радше тактичною, і за нею губляться питання про майбутні пертурбації. Мова йде про конкретні системні зміни в країні, які б полягали не лише у зміні персоналій, але й самої політичної системи. Чи готова зараз опозиція говорити про ці стратегічні трансформації?
— Якщо казати про системні зміни, то вони тісно пов’язані з ідеологією. Ми ніколи не приховували те, що насправді є різними політичними партіями і сповідуємо різну ідеологію. «Свобода» є націоналістичною, а «УДАР» та «Батьківщина» — ліберали. Однак, заради повалення цього антиукраїнського режиму, ми об’єдналися в єдину опозицію і сьогодні ведемо спільну боротьбу. Тільки тоді, коли ми цієї мети досягнемо, можна буде казати і про системні зміни. Але оскільки нині у кожної політичної сили є своя програма та ідеологія, то, відповідно, і бачення майбутнього країни у нас дещо відрізняється.
«СВОБОДА» ХОЧЕ ПЕРЕГЛЯНУТИ УМОВИ ПРИВАТИЗАЦІЇ ВЕЛИКИХ ПІДПРИЄМСТВ, ЯКІ 10—20 РОКІВ ТОМУ ВКРАЛИ В УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»
— Але будь-які реформи як для людей, так і для країни загалом будуть надзвичайно болісними і складними. При тому, складна економічна ситуація в державі свідчить про те, що коли опозиція і прийде до влади, то громадянам прийдеться нелегко. Чи спілкуєтеся відверто з людьми на ці теми, пояснюєте, що зміни будуть складними і щоб жити добре в майбутньому, їх доведеться перетерпіти?
— У нас є на це свій план. І зі своїми виборцями на ці теми ми спілкуємося завжди відверто. Ми, приміром, виступаємо за перегляд умов приватизації великих підприємств. Тому що їх у переважній більшості було фактично вкрадено у власного народу 10—20 років тому. Наша головна мета — це потужний середній економічний клас в державі. Він має складати не менше 60%. А щоб він піднявся — йому потрібно допомогти: ухвалити правильні закони, встановити чесні правила гри, створити програми, які б, власне, і надавали йому підтримку. Про це можна розповідати довго...
— Тобто нині створювати спільну програму з іншими політичними силами до виборів 2015-го, до чого опозицію закликають багато мітингувальників, ви не будете?
— Так. Тому що, приміром, деякі принципи, які сповідує «Свобода» можуть бути неприйнятними для інших політичних сил, і навпаки, ми можемо не сприймати бачення ситуації, які декларують інші партії.
«СУСПІЛЬСТВО ВТОМИЛОСЯ ВІД БЕЗХРЕБЕТНИХ ПОЛІТИКІВ ТА БЕЗІДЕОЛОГІЧНИХ ПАРТІЙ»
— Нині як влада, так і опозиція лякають людей імовірним розколом України. Наскільки реальним є такий сценарій розвитку ситуації, зважаючи на ваш досвід роботи в одному з таких регіонів?
— Технологія розколу України є досить добре профінансованою. Раніше вона мала певний вплив на людей регіону та на формування громадської думки. Але не нині. І це сталося задовго до початку Майдану (десь один-два роки тому). Сьогодні ж ця технологія фактично взагалі не працює і не має абсолютно ніякого впливу на свідомість людей.
Ідея розколу повністю себе вичерпала і збанкрутіла. Просто виходить так, що в тих технологів, які працюють на зрозумілі нам проросійські політичні сили, в багажу немає ніяких інших технологій, тому вони знову апробовують старі страшилки. Але вони не працюють. І це — демонстрація того, що ми неодмінно переможемо, а вони — програють.
— Тоді дивно, чому деякі опозиціонери часто самі ж артикулюють вигідну для влади думку про можливий розкол України?
— Ми завжди кажемо про те, що ніякого розколу бути не може. Нині українці як ніколи — єдині, де б вони не проживали — в Одесі, Харкові, Донецьку, Львові чи Івано-Франківську. Усіх нас об’єднала спільна ідея жити в нормальній країні та нарешті отримати ту владу, яка б не витирала ноги об людей, а поважала їх і служила національним інтересам України.
— Деякі дії вашої політичної сили є набагато промовистішими. Взяти хоча б факельну ходу, повалення пам’ятника Леніну, захоплення КМДА...
— Це стара технологія: знайти в будь-якій дії причину, щоб когось налякати. Коли є мета дискредитувати — будуть знаходити причини, дійдуть до дрібниць. А не критикувати, напевно, будуть тільки того, хто взагалі нічого не робить. Ми на це не зважаємо. Якщо «Свобода» не проведе смолоскипний марш — нас критикуватимуть за бездіяльність. Якщо ми його проведемо — нас звинувачуватимуть у надмірній активності й таке інше. Ми маємо свою мету і послідовно до неї прямуємо, а тому абсолютно не боїмося тих, хто нас за це критикує.
«КОЛИ ПРИЙДЕ ЧАС, «СВОБОДА» ЗАЯВИТЬ ПРО СВОЇ АМБІЦІЇ НА 2015 РІК»
— Бачте, соціологія каже про протилежне: багатьох українцям це не до вподоби, і замість того, щоб заручитися підтримкою нового електорату, «Свобода» лише втрачає старий.
— Ми не схильні довіряти соціології. Рейтинг «Свободи» останнім часом, за нашими даними, навпаки, зріс. Це можна пояснити тим, що людям насправді потрібна якась позиція, і вони готові йти лише за тим, хто демонструє, що готовий боротися. Сьогодні популярністю користуються ті політики, які є принциповими і послідовними, які не відхрещуються від своїх слів, дій і самих себе. І це абсолютно логічно, бо суспільство втомилося від безхребетних політиків та безідеологічних партій. Тож відступати від свого шляху ми не збираємося.
— Лідера вашої партії Тягнибока у передвиборчий пазл опозиційної драбини на вибори 2015-го ставлять на останнє місце. Складається враження, що Тягнибок також погодився на такий розклад і фактично відсторонився від суперечок про доцільність чи, навпаки, недоцільність висунути єдиного кандидата... Як у вашій партії ставляться до цієї констатації?
— Коли прийде час заявити про якісь свої амбіції, бачення ситуації на виборах 2015-го, то ми казатимемо про це. Тоді вже не буде складатися враження, що ми начебто відсторонилися від цього процесу. А за рахунок того, що «Свобода» має чи не найбільший політичний досвід, ми й не влазимо в ці розборки, так як чітко розуміємо, що ці теми поки не на часі. На порядку денному нині є набагато важливіші питання.
