Учора міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров фактично першим з високопоставлених чиновників зробив заяву про останні події в Україні. Виступаючи на прес-конференції, він заявив, що Москва готова виступити посередником в Україні між сторонами, що протистоять одна одній, лише якщо її про це попросять, але такого прохання немає. Слід зазначити, раніше представник України в СНД Іван Бунечко заявив, що Києву не потрібна міжнародна допомога для врегулювання ситуації.
З іншого боку, російська Дума теж готує заяву щодо подій в Україні. «Усі ми з тривогою стежимо за ситуацією в Україні і бачимо, що в результаті вуличних акцій і зіткнень обстановка розпалилася. З’явилися постраждалі і з боку мітингарів, і ще більше з боку представників правоохоронних органів», — цитують ЗМІ заяви спікера Думи Сергія Наришкіна. Більше того, російський спікер заявив, що йому «боляче спостерігати, як хвиля громадянського конфлікту захльостує братську Росії країну?!». Тут виникає багато запитань, чому про братську країну заговорили зараз, а мовчали практично три роки, коли українська влада просила Росію переглянути газову угоду, що душить Україну, до речі теж підписану за не зовсім зрозумілих обставин колишнім прем’єром 2009 року. «День» звернувся до українського і російського експертів з проханням прокоментувати ці заяви двох російських високопосадовців і роль Росії в нинішній кризі в Україні.
«...ЄС УЖЕ ТОЧНО НЕ МЕНШЕ, НІЖ РОСІЯ, ВИНЕН У ТОМУ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В УКРАЇНІ»
Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, незалежний журналіст, Москва:
— Насправді Лавров зробив ще одну чудову заяву. Він сказав, що те, що відбувається в Україні, не відповідає європейським нормам поведінки. Взагалі, навряд чи хто зробив більше ніж Росія, щоб те, що відбувається в Україні, не відповідало європейським нормам поведінки. Якби взагалі те, що відбувалося там, відповідало українським нормам поведінки, то це було б сприйнято Росією, як зовнішньополітична поразка.
Насправді зрозуміло, що це просто дипломатична риторика, тому що важко собі уявити, що Росія має якісь способи прямої дії на ситуацію. Навряд чи там буде якась військова допомога. Це — із сфери наукової фантастики. А що стосується можливості якогось максимально жорсткого силового сценарію, то тут українська влада чудово впорається і без Росії. Це така фігура мови. Гадаю, що Лавров був змушений щось говорити, тому що, взагалі, Росія ніяк не реагувала на ці події, які, якщо говорити відверто, багато в чому були нею інспіровані. У мене, наприклад, абсолютно немає сумніву, якби Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС, то природно, ані Євромайдану, ані зіткнень в Києві просто не було б. Зрозуміло, що в даному разі, це прямі наслідки того вибору і того способу, які були зроблені українською владою. І одним із найважливіших винуватців цього вибору є Росія. І в даному разі Росія свою роль в новітній історії України вже відіграла.
— А що ви можете сказати про заяву Наришкіна, який не може байдуже спостерігати за конфліктом, який захльостує братній народ? Адже Янукович після обрання просив переглянути невигідний газовий контракт, який душив економіку Росії, і тоді російська влада ніяк не реагувала?
— Звичайно ж, це такий політичний цинізм. І ці розмови про братні країни, скоріше, нагадують радянську риторику. Строго кажучи, навіть зараз незрозуміло, що буде з ціною на газ. Просто мабуть тепер російські політики вправлятимуться в такій цинічній риториці. Але зрозуміло, що якісь політичні ухвали не прийматимуть ні Наришкін, ні Лавров, а лише Путін. Але всі політичні ухвали, які він міг прийняти щодо України, він уже прийняв. Складно собі уявити, що він ще може зробити. Не думаю, що зараз Янукович проводитиме якісь таємні перемовини, запитуватимуть, як йому чинити в цій ситуації.
Абсолютно очевидно, що Росія несе свою частку відповідальності за те, що відбувається в Україні. І жодного конструктивного рішення для України в Росії зараз уже немає.
Через деструктивний сценарій, який зараз так чи інакше реалізується, дійсно, доброго і такого, що влаштовує всі сторони, компромісу просто наразі не спостерігається. А є загроза того, що Україна може стати взагалі, на жаль, диктаторською державою, якщо Янукович вирішить закручувати гайки і застосовувати силу без розбору. Якщо не буде сил в розрізненій, на мій погляд із Москви, українській опозиції цьому протистояти, то в цьому разі якраз Україна може стати ще більше схожою на Росію з погляду політичних звичок.
Якщо Росія побачить, що Янукович не справлятиметься з ситуацією, вона спробує зробити так, щоб повалити його. Насправді, я не здивуюся тому, що Росія почне грати в якусь геополітичну гру, зв’язану з тим, щоб поміняти українську владу, зрозуміло, не на Кличка, а на когось, хто здасться російській владі надійнішим з погляду того, щоб продовжував курс на перетворення України на певну геополітичну провінцію Росії.
— А з іншого боку, чи не винна Європа, яка не надала допомоги Україні й тим самим підштовхнула її в обійми Росії?
— Щодо Європи, то там є величезна проблема. Європа в останні три-чотири роки цілком виразно втратила взагалі політичну суб’єктність. На жаль, Європа настільки слабка й розрізнена політично, і попри запровадження посади верховного представника з питань зовнішньої політики, керівництво ЄС не відповідає жодним чином вимогам сучасної політики. Ну просто біда. Звичайно, на ЄС уже точно не менше, ніж на Росії лежить вина в тому, що відбувається в Україні. Євросоюз не лише у випадкові з Україною, але й у багатьох інших випадках демонструє досконалу політичну недієздатність. Зрозуміло, що те, про що просила Україна, по грошах було абсолютно під силу Євросоюзові. Таке враження, що ЄС не чекав або не надавав цьому значення, що Росія буде дуже жорстко вести боротьбу за збереження України в своїй геополітичній орбіті, і виявився абсолютно неготовим до того, щоб якось діяти, коли вже стало зрозуміло, що Росія буде всіма можливими способами прагнути не допустити підписання дуже рамкової угоди про асоціацію і, за великим рахунком, такої, котра абсолютно не означає вступу України в осяжному майбутньому до ЄС. Звичайно, Євросоюз винен.
«РОСІЯ Є НАЙБІЛЬШ ПОТУЖНИМ ЧИННИКОМ У КРИЗІ, ЩО РОЗГОРТАЄТЬСЯ В УКРАЇНІ»
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, професор Київського національного університету ім. Шевченка:
— Росія є найбільш потужним чинником у кризі, що розгортається в Україні. Росія сьогодні здійснює найбільш потужний вплив на розвиток конфлікту, який майже два місяці точиться між владою та опозицією. Цей конфлікт можна називати воєнно-політичною кризою, оскільки він перетік уже в силовий сценарій, у якому беруть участь дві протиборчі сторони. При цьому одна сторона являє собою владу і Росію, оскільки їхні інтереси в цьому контексті співпадають. Адже Москва конче зацікавлена у встановленні тут класичного авторитарного режиму на кшталт путінського в Росії або лукашенківського в Білорусі. Тому до певної міри це є віддзеркаленням російського сценарію, який активно впроваджують через «Український вибір», частину заангажованих на цей сценарій людей у владі в тому числі.
Адже саме на підставі спорідненості режимів може бути реалізація домовленостей, які було досягнуто в грудні минулого року, коли Президент Янукович їздив до Путіна. І тільки за таких умов з’являється можливість гармонізувати відносини між Україною і Росією та розпочати євразійську інтеграцію.
Звісно, демократична Україна абсолютно несумісна з російським політичним режимом, і саме це породжувало війни 2013 року і раніше. Можливо, іноді російський чинник має більш потужний вплив на цей конфлікт, ніж, власне, Банкова. Всі ці «диктаторські» закони, які було ухвалено, абсолютно писали під диктовку чи копірку Кремля. Тому навіть у цьому простежується російський сценарій.
— Про що свідчать заяви Росії щодо надання Україні допомоги і бажання стати посередником у конфлікті, і про яку тоді «братську» допомогу може бути мова?
— Пропозиція Лаврова допомогти не виключає військової допомоги. Може бути така «братська» допомога, яку 1979 року Радянський Союз надав афганському режиму під прапором миротворців. Може бути допомога спецназом для підкріплення внутрішніх військ. Але заява українського представника — самі впораємося — означає, що теперішня влада впевнена в достатності воєнних ресурсів для того, щоб подавити іншу протиборчу сторону силовим шляхом. Але це дуже серйозний сигнал, що Україні не потрібна допомога.
Щодо посередництва. Як Росія може бути посередником між владою в Україні й опозицією та Майданом? Адже вона явно виступає на боці влади і переслідує при цьому свої інтереси, суміжні з інтересами влади, хіба що за винятком розколу України.
— А що у відповідь може запропонувати Європа чи Америка, яку надати допомогу, аби розв’язати цей конфлікт?
— Було засідання міністрів закордонних справ країн-членів ЄС в Брюсселі. І що вони зробили? Висловили жаль, що так розвивається ситуація, і співчуття українським громадянам, заявили про неприпустимість порушення прав. І максимум, на що вони спромоглися, — засудили закони, які було ухвалено 16 січня. Ось і вся реакція, на яку ми можемо очікувати.
Щодо США — можливо, Захарченку не дадуть візи до Америки. І що йому з цього? Тут в принципі вплив на ці процеси Євросоюзу та США є абсолютно мінімальними. І на початку конфлікту з боку ЄС прозвучала пропозиція бути посередниками. Але зараз ми цього не бачимо — вони зняли її.
У США немає важелів впливу на цю ситуацію. А Європейський Союз — просто безсилий. Вони навіть не можуть уявити, що в такому випадку треба робити і чи варто це робити. Послати Квасневського, як це пропонують? Але ж він уже тут був.
Публікація законів, як їхнє ухвалення раніше, лише посилить градус температури. І тоді постане питання застосування зброї. Тому ескалація конфлікту триватиме. Оскільки є абсолютна впевненість у перемозі силовим шляхом, очевидно, все це перейде у стадію збройної ескалації. Потім це може бути дуже небезпечно для самої влади. Тому що сьогодні лише пікетують маєтки можновладців, а завтра їх будуть просто палити. Мій прогноз: конфлікт буде наростати доти, доки у влади не вичерпаються силові ресурси.
