Напередодні парламентських виборів міністрам усе-таки вдалося вирішити проблеми запорізьких металургійних підприємств, що загрожували обернутися зупиненням виробництва і масштабним скороченням персоналу (близько 5 тисяч осіб могли опинитись на вулиці). «Дніпроспецсталі» чиновники пообіцяли повернути затриманий державою ПДВ, а феросплавному заводу знизити тариф на електроенергію (наразі він становить приблизно 60% собівартості продукції) за умови, що ці підприємства не стануть оптимізувати чисельність свого персоналу (говорячи просто — звільняти працівників).
Пожежу міністри начебто загасили, але джерело спалаху, як і раніше, залишилось не усуненим. Експерти запевняють, що недуги вітчизняних метзаводів пов’язані не стільки з діями держави, скільки з прорахунками їх власників і керівників.
Генеральний директор Алчевського металургійного комбінату, Герой України Тарас Шевченко ще до кризи 2009 р. заявляв про те, що головною проблемою української металургійної індустрії є застарілі технології й обладнання, що роблять випуск продукції енерго- і матеріаловитратним. «Враховуючи експортну спрямованість галузі, з такими активами їй важко бути успішною в міжнародному бізнесі», — сказав Тарас Григорович на міжнародному форумі в Лондоні.
Запорізькі підприємства — не виняток. Їх прокатне обладнання експлуатується ще з довоєнних часів і вже не забезпечує потрібної закордонним споживачам високої якості продукції. З проблемами працює сталеплавильне виробництво: мартенівські, доменні, електросталеплавильні печі.
Отже, поступки металургам з боку уряду можуть дати лише тимчасовий ефект, але докорінно вирішити проблеми галузі явно не зможуть.
— Без модернізації існуючих технологій і виробничих потужностей довгострокових перспектив у запорізької і всієї української металургії я не бачу. Ми сильно відстали навіть від китайських металургів, не говорячи вже про німецькі, — говорить начальник бюро технічної експертизи ПАТ «Дніпроспецсталь» Станіслав Бєлік. За його словами, у жодного металургійного підприємства Запоріжжя сьогодні немає реальних переваг перед іноземними конкурентами. Витрата газу, електроенергії, вогнетривів та іншої виробничої сировини тут значно вища, ніж на закордонних заводах (а це лягає на собівартість) і якщо у вітчизняний ГМК найближчим часом не прийде стратегічний інвестор, він просто приречений на повільне вимирання.
Такі великі заводи, як у Запоріжжі, зможуть протриматися на плаву ще досить довго, але регіональній владі експерти радять уже зараз подумати про майбутню проблему працевлаштування маси працівників галузі, що вивільняється, — професійних сталеварів, прокатників, термістів.
За даними Запорізького обласного центру зайнятості, в їхній базі станом на 5 вересня поточного року налічувалося 550 вакансій у Запоріжжі, чого явно недостатньо для задоволення навіть уже наявного попиту на ринку праці. А кожне із запорізьких підприємств, що заявляли про намір «оптимізувати» чисельність персоналу, планувало скоротити не менше тисячі співробітників, яких теж необхідно буде якось працевлаштувати.
Колишніх сталеварів і прокатників можна, звичайно, перевчити на професії, запитані сьогодні на регіональному ринку праці (центри зайнятості, відповідно до законодавства, зобов’язані надавати бажаючим цю послугу). Але річ у тім, що найбільший попит серед запорізьких працедавців мають низько кваліфіковані робочі спеціальності (водій, маляр, праля, прибиральниця, електрогазозварник, слюсар-ремонтник, фрезерувальник тощо), частина з яких взагалі не вимагає набуття якихось особливих навичок і тривалої професійної підготовки. І зовсім не обов’язково, що скорочені зі своїх підприємств дипломовані інженери-металурги визнають пропоновані їм центром зайнятості спеціальності рівноцінною заміною колишній професії.
Що конкретно має намір робити в ситуації, що склалася, муніципальна влада і як планує створювати нові робочі місця в місті, поки що невідомо. Запорізький мер Олександр Син на зустрічі з керівництвом таких металургійних підприємств заявив, що як ніхто інший зацікавлений у стабільній роботі і зарплаті городян. Сподіватимемося, що ця заява градоначальника — посилання до реальних дій, а не просто чергове передвиборче популістське гасло.
