Майдан стоїть. Тиждень роботи Верховної Ради так і не став доленосним, а влада і опозиція продовжують спілкуватися між собою мовою ультиматумів. Події останніх місяців засвідчили: коли політики мовчать — починає говорити вулиця. Люди готові до дій, тож зараз усі побоюються розкручування нового витка протистояння.
Наскільки ймовірною є чергова ескалація конфлікту? Чому Януковичу вигідно погодитися на повернення Конституції 2004 року? Кого й чому дратує Майдан? Як вийти з кризи? «День» говорить із заступником голови Інституту соціології НАН України Євгеном ГОЛОВАХОЮ.
— Євгене Івановичу, згідно з останніми соціологічними дослідженнями Центру соціальних та маркетингових досліджень СОЦИС та Київського міжнародного інституту соціології, ставлення людей до Майдану розділилося: 47% — підтримують, 46% — ні. На вашу думку, наскільки ці дані відповідають дійсності?
— Десь так воно й є. Треба розуміти складність нашої країни, яка й справді є суттєво поділеною. Якщо ж ми не вирішимо наші проблеми якнайшвидше, то лише поглибимо цей розкол.
У всіх цивілізованих країнах, де виникає ситуація такого розколу, все вирішується за допомогою демократичної процедури виборів. Тому зараз треба насамперед домовлятися про дві речі. Перше — повернення до парламентсько-президентської республіки, щоб ми знову не обирали собі царя, а постать президента не була доленосною. Друге — це дострокові вибори президента й парламенту, які допоможуть зняти напруженість у суспільстві.
Нехай люди говорять про свої політичні вподобання не в опитуваннях, а на виборах. Якщо ми є зрілою, незалежною державою, то зможемо зреалізувати це на практиці. Коли ні — перед нами постане велика загроза розколу.
— Чи змінювалася динаміка настроїв українців у ставленні до Майдану від зародження протесту до нинішньої фази протистояння?
— Звісно. Наприклад, зараз трохи менше людей підтримують Майдан. Усі втомилися від протистояння, бо розуміють, що це тільки поглиблює прірву між двома різними за ідеологією та розумінням життя половинами суспільства.
Є частина людей, які спочатку співчували протестувальникам на Майдані, але зараз прагнуть, щоб все швидше закінчилося. Однак якщо ми й далі зволікатимемо з вирішенням питання, то все більше людей демонструватимуть непримиренність з тим, що відбувається. Це може призвести до дуже неприємних наслідків для країни в цілому.
— Кого і чому дратує Майдан?
— Люди хочуть стабільності. Багато з них бояться економічного колапсу, відсутності грошей, заробітних плат... Їх цікавить власне життя, а не яка-небудь ідеологія. І таких людей багато. Вони вже не витримують цього відчуття нестабільності, навіть якщо спочатку й підтримували Майдан. Люди прагнуть, щоб усе це скоріше закінчилося.
— Так, Майдан стоїть вже не один місяць, але влада й досі робить вигляд, що його не існує, а опозиція нічого не може з цим вдіяти. Зважаючи на це, чи можливий новий етап ескалації конфлікту найближчим часом?
— В умовах поглиблення протистояння, наростання негативних емоцій та взаємного нерозуміння можливо все, що завгодно. Відповідальна влада у відносно демократичній країні має все вирішувати цивілізованим шляхом виборів. Натомість нецивілізовані країни йдуть шляхом громадянського протистояння. Зараз Україна проходить своєрідний іспит на цивілізованість. Відповідальність за його результати лежить насамперед на владі, але багато в чому — й на опозиції та на всіх тих, хто цій владі протистоїть. Спільними зусиллями вони повинні знайти шлях для вирішення цієї ситуації.
— Видається, що сьогодні ситуація зайшла в глухий кут. Чи бачите світло в кінці тунелю?
— Так. Для цього мають відбутися серйозні переговори в трикутнику: «влада — парламентська опозиція — лідери Майдану». До перемовин слід долучити й міжнародних посередників, які мають великий досвід у досягненні компромісів. У такому форматі можна вирішити все, що завгодно. Звісно, в тому разі, якщо люди й справді хочуть домовитися. В іншому разі нас очікує агресія, протистояння і, не дай Боже, громадянська війна.
— Із одного боку, ви кажете, що ставлення людей до Майдану розділилося. З другого, соціологічні дані кажуть, що якби нині в Україні проходили президентські вибори, то в другому турі Віктор Янукович програв би кожному з лідерів опозиції. Як корелюються ці дані?
— Не треба ототожнювати рівень підтримки Януковича з інтересами людей, які вважають, що Майдан і все це протистояння треба закінчувати. Українці можуть не підтримувати Майдан і, водночас, не проголосувати за Януковича. Причому йдеться не лише про західну частину України, а й східну.
У другому турі на виборах президента Віктор Янукович програє саме тому, що на нього покладають відповідальність за всі сьогоднішні негаразди в країні. І це логічно. В умовах чинної Конституції, де Президент має царські повноваження, вся відповідальність лежить на ньому: результат провальних перемовин з Європою, жахливий стан економіки тощо. Тому Янукович програє.
— Чи є у Януковича варіанти перемогти на виборах?
— Є, — сфальсифікувати вибори, але у відповідь знову отримати Майдан. Це буде піррова перемога, яка закінчиться для України серією нових протистоянь.
Сьогодні влада має зрозуміти, що йдеться не про Януковича та про його другий термін, а про долю всієї держави. Тим більше, якщо Віктор Янукович погодиться на зміну Конституції, цей програш може виявитися для нього не таким уже й болісним. Замість повалення царя він отримає можливість відігратися на дострокових парламентських виборах, на яких Партія регіонів має всі шанси здобути більшість. За таких умов Віктор Янукович може навіть стати прем’єр-міністром України в умовах парламентсько-президентської республіки.
І ні для кого це крахом не закінчиться. Якщо ж Янукович і далі триматиметься за царський престол, постраждає країна.
— Але ж люди на Майдані вимагають повного перезавантаження влади, зміни правил гри. Якщо ж Янукович стане прем’єром, це може спровокувати нову хвилю протестів. Як гадаєте?
— Якщо людям не подобаються ці обличчя, то нехай висувають нові, створюють відповідні організації, партії... Але на це потрібен час. Сьогодні ж інших шляхів виходу з кризи, як повернення до Конституції 2004 року та дострокових виборів, я не бачу.
Громадянською війною, збройними конфліктами, кров’ю ми нічого не вирішимо. Тільки відкинемо країну на багато років назад і ще далі відійдемо від тієї Європи, частиною якої так прагнемо стати. Після війни до влади приходять польові командири, які вміють стріляти, але не мають абсолютно ніякого політичного досвіду управління державою. Ми пережили таке в період Громадянської війни і знаємо, чим воно закінчиться. Не можна допустити повторення помилок минулого.
