Останнім часом усе більше порушується питання залучення Росії як посередника врегулювання кризи в Україні. Якщо про це раніше говорив екс-прем’єр Микола Азаров і деякі німецькі політологи, які орієнтуються на Кремль, то днями з подібною ініціативою виступили представники німецького істеблішменту. У Брюсселі про це заговорив президент Європейського парламенту Мартін Шульц, що представляє ХДС, а в Берліні голова зовнішньополітичного комітету бундестагу Норберт Рьоттген. Зокрема пан Шульц заявив в ефірі німецького каналу Phoenix таке: «Я сподіваюсь, що Путін усвідомить: якщо він зі всією відповідальністю не використає свій вплив, то в результаті він виявиться тим, хто дав згоду на подальше кровопролиття».
Зі свого боку, пан Рьоттген звернув увагу на помилки Європейського Союзу в політиці щодо України. «ЄС не зміг виробити чіткої позицію і діяти відкрито, не провокуючи ситуації, щоб Росія могла переконатися в тому, що у неї нічого не хочуть відняти», цитує його Deutsche Welle. Наскільки відомо, ЄС запрошував Росію до ініціативи Східне партнерство, але Росія не виявила жодного інтересу. Більше того, тоді очільники ЄС чітко заявляли, що ця ініціатива не спрямована проти Росії. І остання не звертала на Східне партнерство уваги до останнього саміту у Вільнюсі, коли було зрозуміло, що Україна може підписати Угоду про асоціацію.
Загалом німецька східна політика зумовлює багато запитань у європейських сусідів. Нагадаємо, що саме через позицію Німеччини, зокрема й Ангели Меркель, Україні не надали ПДЧ на Бухарестському саміті 2008 року. Щоправда, тоді сам російський президент напередодні саміту НАТО відвідав Берлін і Париж, наполягаючи, щоб ті відмовили Україні і заодно Грузії в ПДЧ. І ми добре пам’ятаємо до чого це призвело — до вторгнення російських військ на територію Грузії і відторгнення 20 відсотків території.
І цього разу досить дивно виглядає те, що знову Німеччина виступає ініціатором залучення Росії до розв’язання українського конфлікту, до якого вона доклала чимало зусиль. Більше того, російське керівництво наполягало на тому, щоб президент Янукович застосував силу проти власного населення.
«День» звернувся до німецьких і українських експертів пояснити ініціативу німецьких посадовців із залучення Росії як посередника врегулювання української кризи.
«РОСІЯ НЕ МАЄ ПРАВА ВТРУЧАТИСЯ В ЄВРОПЕЙСЬКІ ТА УКРАЇНСЬКІ СПРАВИ»
Дітмар ШТЮДЕМАНН, екс-посол Німеччини в Україні:
— Насамперед мої привітання українському народу. Це була перемога, за яку було заплачено кров’ю. Однак це було рішуче бажання і воля українців жити самостійно і без тиску із середини та зовні їхньої країни, яке принесло дійсно історичні наслідки.
Я досі живо пам’ятаю Помаранчеву революцію, з яким ентузіазмом її святкували. Однак після неї драматичні помилки поставили країну на коліна. Я дуже сподіваюсь, що це буде добрим уроком. Люди проявили таку відвагу і солідарність, яка змогла чинити опір спокусі реваншу. Країна і її політичний клас зіткнулися з величезним завданням. Україна повинна відновити себе як держава права з демократичними інститутами, які гарантують контроль за владою і зміцнюють суспільство, яке захищає цілісність держави сприймаючи різноманітний історичний досвід.
Що ж до зауважень президента Європарламенту пана Шульца і голови зовнішньополітичного комітету бундестагу Рьоттгена. Це я розглядаю таким чином: було б непорозумінням вважати, що європейсько-німецько-українські відносини визначаються відносинами з Росією. Але Росія є важливим чинником в Європі і в Україні також, подобається це нам чи ні. Звісно, Росія не має права втручатися в європейські й українські справи. Але заради безпеки, стабільності і процвітання нам треба зробити все можливе, щоб залучати Росію. Найкращий спосіб досягти цього, це створення умов для відносин на основі рівності. Росії треба пройти ще довгий шлях, щоб сприйняти те, що гра з нульовою сумою і регіональне домінування більше не можуть бути політичними інструментами. У все більше і більше взаємозалежному світі добрі сусідські відносини, компроміс і спільні стратегії забезпечення стабільності та процвітання є основними елементами протистояння глобальним викликам. Це як раз суть того про, що ці обидва політики хотіли сказати.
«НІМЕЧЧИНА ГОТОВА В ОДИН МОМЕНТ ЗЛИТИ УКРАЇНУ РОСІЇ»
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, конфліктолог, професор Київського національного університету ім. Шевченка:
— Німці грають свою гру, яка полягає в подвійній зовнішній політиці Німеччини як в ЄС, так і в східній політиці. Німеччина як лідер ЄС намагається використовувати ЄС як уже інструмент власної німецької зовнішньої політики. Така тенденція складає виклик цілісності ЄС. Ми не бачимо чіткого консенсусу німецького політикуму щодо східної політики Німеччини загалом і Росії зокрема. Оці зволікання з прийняттям санкцій були пов’язані з тим, що частина німецького політикуму говорила, наскільки ці кроки будуть відповідати інтересам Росії. Утворився цілий політичний клас у Німеччині, який чітко зорієнтований на російський ринок і ресурси. І відтак питання цінностей у них відходить на другий план, а на перший — питання економічних і бізнес-інтересів Німеччини. В цьому сенсі вибудовується певна концепція такої нової східної політики Німеччини, яка полягає в створенні російсько-німецького тандему на східному напрямку.
Щоб уникнути розподільчих ліній і регіональної конфронтації, у Німеччині домінує концепція, аби не допускати конфронтації — створити певний кондомініум з Російською Федерацією над Східною Європою. Росія контролює Білорусь — це її сфера інтересів, а над Україною створимо кондомініум. Нехай це буде геополітична сфера впливу Росії, але в цій сфері Німеччина повинна мати свої економічні преференції. Це говорить про те, що Німеччина не здатна протистояти реваншистській політиці Росії. І Україна зараз потрапляє у дуже складну ситуацію — буферної зони, яку починають ділити.
Майдан зіпсував всю цю геополітичну розкладку. І тепер не знають, що робити з цим Майданом, оскільки той заявив, що в Україні замість пострадянського населення появилась модерна незалежна українська нація. Вони дуже бояться цього феномену, тому що він для них абсолютно не вписується в оці глобальні конструкції глобального управління світом.
Тому консенсус, який шукають німці з росіянами, полягає в тому, аби якомога швидше загасити цю проблему. Але тут ще одна проблема — Майдан порушив питання європейських цінностей. Українці показали, що вони готові не лише поділяти європейські цінності, а й за це платити кров’ю. І це був шок для німців, які забули, що за демократію треба платити кров’ю у певні періоди, якщо є загроза демократії.
Тому німці, по-перше, бояться взяти на себе відповідальність за повномасштабне врегулювання цього конфлікту. А по-друге, вони бояться наступити на інтереси Росії. Тому їх влаштовує такий кондомініум.
Німеччина готова в один момент злити Україну Росії. Одного разу вона на це вже погодилася 2008 року на Бухарестському саміті НАТО. Це означає, що Росія має свою сферу геополітичного впливу в Європі. Більше того, вона її розширює. Після України вона буде претендувати на Центральну Європу. І тоді ми побачимо 1938 рік. І в цю ситуацію може потрапити і Чехія, і Словаччина, і Польща. Фактично ми потрапили в ситуацію 1938 року. І тепер це — Мюнхен між Росією та Німеччиною.
