Чотири дні на малій сцені Першого українського театру для дітей та юнацтва кипів казан театральної кухні: читання сучасної української й зарубіжної драматургії, конференції й обговорення, майстер-класи драматургів і критиків, а у фіналі — оголошення результатів Конкурсу актуальної сучасної української п’єси.
Львівський фестиваль сучасної драматургії «Драма.UA» із формату кузні молодих українських драматургів перетворився на місце зустрічі драматургів із колегами по перу, режисерів — із сучасною п’єсою, а театральних критиків — із першими і другими. Форум давав змогу не лише почути нове драматургічне слово, а й зіставити нову українську драму з європейським театральним досвідом. Так, окрім конкурсних вітчизняних п’єс, лунали тексти зарубіжних авторів.
Нині драматургія існує в контексті політичної, економічної, загальнокультурної й багатьох інших ситуацій. Що ж відбувається із п’єсою, яка виходить за межі своєї території? Майданчик «Драми.UA» став тестером, що дає можливість розв’язати це та інші питання.
Варто зізнатися, що німецька сучасна драматургія, якій присвятили перший фестивальний день, була представлена найширше. Однією з окрас форуму стала вистава Київського національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки «Скажена кров» за п’єсою Єнса Гільє у співавторстві з Нукарном Ерпулатом. Що може пов’язувати гостро поставлену в п’єсі й актуальну для Німеччини проблему турецьких емігрантів з українською дійсністю? Здавалося б, цей драматургічний твір тематично закритий для нашого театру. Куратор драматургічної майстерні фестивалю Павло Ар’є до того ж додав, що в сучасному театрі, як німецькому, так і українському, досить неохоче говорять на назрілі соціальні теми, а за необхідності розпочинати їх ретельно добирають слова, оминаючи гострі кути. Проте режисер вистави Алла Рибікова не лише наважилася натиснути на «мозоль», а й виявила його «хворобливість» для нашої дійсності. Так, у турецько-німецькій вчительці, яка вимушена була взяти до рук зброю, намагаючись докричатися до озлоблених школярів, утілилася загальнолюдська проблема «добра з кулаками». Аморальність школярів-емігрантів, котрі зневажають усілякі закони й людські стосунки, у виставі «Скажена кров», яку зіграли студенти Майстерні Михайла Рєзниковича (Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого), стала символом утраченого покоління, що загубило зв’язок із минулим і не впевнене у своєму майбутньому.
Під час конференції Єнс Гільє зізнався, що зацікавленість його твором у зарубіжному театрі, а тим більше факт реалізації п’єси на українській сцені, стали для нього приємною несподіванкою. «Головним для мене було те, що за допомогою цього тексту можна відкинути безліч стереотипів сприйняття цього питання. Ми хотіли викликати глядача-читача на відверту розмову, закликати кожного бачити довкола себе людей, чути їх, намагатися зрозуміти».
Дві інші п’єси, презентовані в рамках дня німецької драми (у форматі театрального читання), так само виявили можливість повнокровного життя в контексті українського театру. В основі п’єси Фалька Ріхтера «Електронне місто» — історія кохання, яку вміщено в проблему глобалізації сучасного світу. А Маріус фон Маєнбург у своєму творі «Камінь» повертається до теми Другої світової війни і, концентруючись на конфліктах новітньої німецької історії, порушує загальнозначущі проблеми: моральні, правові, такі, для яких конкретна описана в п’єсі ситуація — тільки нагода для розмови.
Сучасна польська п’єса виявила низку проблем, пов’язаних із можливістю реалізації її на українській сцені. Навіть у форматі театральних читань «Нескінченної історії» Артура Палиги і «На кінці ланцюга» Матеуша Пакули позначився відрив українського театру від польського. В обговоренні цих творів поставало питання про інструментарій сучасного українського театру, про засоби виразності, акторську й режисерську школу, які не готові до реалізації такої драматургії. Адже ні для кого не таємниця, що авангардний театр поки що не став мейнстримом для українського мистецтва, а це означає, що наразі немає міцної платформи для розвитку.
Британську драму на фестивалі було представлено творами «з історією». Принаймні імена Мартіна МакДонаха та Сари Кейн уже знайомі українському глядачеві. П’єси цих авторів пролунали як зразок, камертон сучасної драматургії. Крім цього, за читання «Каліки з Інішмана» МакДонаха взялися професійні київські актори, що поєднали творчі зусилля під керівництвом режисера Павла Юрова.
У фіналі фесту було підбито підсумки Конкурсу сучасної української драми. Журі у складі театрознавця Юлії-Ганни Франко, її молодої колеги Марії Ясинської та драматурга Павла Ар’є віддали пальму першості п’єсі «Дівчина на виданні» буковинського драматурга Віри Маковей. Судді відзначили поетичність мови автора й етнічні мотиви, украплені в текст. Друге місце посіла киянка Тетяна Киценко з «Балом бетменів». Третє місце розділили Євген Марковський із Херсона («Революція зачекає?») та Олесь Барліг із Запоріжжя («Дерева спізнюються на автобус»). Театральний фестиваль «Драма.UA», який організувала Художня майстерня «Драбина» у співпраці з Британською Радою в Україні та Goethe-Institut за підтримки програми Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» і Львівської міської ради, закінчився діалогом. Між сучасністю і театром, між драматургами і режисерами, між критиками і драматургами. Можливо, у чомусь згоди досягти не вдалося, але найголовніше, що вдалося почути одне одного.
