Про те, що в Майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» часто віддають перевагу музично-поетичному напряму, знає будь-який шанувальник (а їх сьогодні чимало в Києві!) цього ангажементного театру. Та і як тут не співати, не танцювати, не читати вірші, якщо сам простір «Сузір’я» стилістично нагадує театр-салон. До того ж працювати у виставах тут запрошують не просто акторів, які співають — виконавці точно, емоційно і доволі театрально вибудовують музично-поетичну історію. Та так, щоб за душу взяло, так би мовити, «розім’яло» почуття, які зачерствіли в буденній метушні.
Саме такими акторами є Ірина Калашникова та Сергій Мельник — вони розіграли не одну театрально-музичну історію на сцені «Сузір’я». До них приєднався і Станіслав Мельник, а також музичний колектив «Підборами по бруківці». І вийшов емігрантський мюзикл «Нізвідки з коханням» (постановка і сценографія — Олексія Кужельного, режисура — Ірини Калашникової, хореографія — Тамари Жаловської під музичним керівництвом Наталії Бегми).
Щемлива для кількох поколінь тема еміграції в країнах пострадянського простору близька кожному: сльози прощання, туга за батьківщиною, розставання, надія на щасливе майбутнє або... повернення. Здається, поетичні рядки і пісня найбільш ємко здатні передати відчуття, пережиті емігрантами та їхніми рідними.
Вистава «Нізвідки з коханням» поставлена за творами особливих авторів — Вертинського, Бродського, Галича... Вони створили такий собі образ епохи. І атмосфера їхніх творінь органічно увійшла у виставу «Сузір’я».
Хочеться відзначити: незважаючи на лейтмотив туги, який проходить крізь усю тканину вистави, в сценічному творі Олексія Кужельного та Ірини Калашникової витримано певний емоційний баланс — глядачі не лише сумують, але й із захопленням, хоча й не без ностальгії, слухають популярні пісні, доповнені театральною дією. А від сліз до радості, від гіркоти до ледве переборного бажання разом з акторами пуститись у танок, вибиваючи чечітку, — невловимі миті. І знову біль втрати — і... радість зустрічі. Артисти й музиканти фонтанують емоціями, змінюючи настрої, тон, ритм і, звичайно ж, костюми. Все це дозволяє глядачеві кожну композицію сприймати як окремий, структурно цілісний і завершений спектакль.
Водночас невід’ємною заслугою цього твору є його внутрішня драматургія — насичена тонкими образами і метафорами, вишуканими умовностями і театральними знахідками. Ось печально сиплеться сніг, під покривом якого таїться пам’ять, думки, почуття, час. В іншій композиції з різних куточків сцени учасники дії протягують, зв’язуючи, нитки, ніби намагаючись пов’язати долі. І величезна валіза не дає спокою, адже життя емігранта апріорі «валізне». А настрої «кабаре», веселість, замішана на почуттєвому надриві, нагадує про поламані душі і долі.
Незвичайною «родзинкою» вистави «Нізвідки з коханням» є її музичне рішення — часом кілька мелодій міксовані, причому їх об’єднання в одну композицію відбувається несподівано, інколи по-хуліганськи легко.
І, звісно, головною об’єднуючою ниткою рядків, пісень, образів, дій є кохання, яке не обмежене часом і простором, країнами, обставинами, політичними перипетіями! Кохання залишається найзаповітнішим і найдорогоціннішим подарунком. Навіть якщо воно нізвідки!
