Незважаючи на складну воєнно-політичну обстановку, Україна не забуває про реальну економіку й продовжує пошук шляхів її розвитку. Президент першого в Україні інноваційного парку BIONIC Hill Віктор Галасюк, виступаючи в понеділок на Київському інвестиційному саміті лідерів, закликав державу підтримати економіку радикальними реформами: дебюрократизацією, впровадженням інвестиційних стимулів, захистом власності, зокрема інтелектуальної, створенням спеціальних податкових і митних умов для пріоритетних галузей, індустріальних парків і технополісів. Він упевнений, що ставку в розвитку економіки Україні слід робити на високотехнологічні галузі, серед яких ІТ, наукові дослідження й розробки, виробництво продукції з високим рівнем доданої вартості в машинобудуванні й переробці продукції агрокомплексу.
Аналогічні думки висловлювалися того ж дня й на круглому столі «Національні проекти в новій економічній моделі України», проведеному Національним інститутом стратегічних досліджень. За словами першого заступника директора цього інституту, президента Центру антикризових досліджень Олександра Жаліла, національні проекти можуть виступити в ролі потужного мультиплікатора обмежених у нинішніх умовах ресурсів держави, а також точок концентрації зацікавленості іноземних інвесторів.
Щоправда, Жаліло зазначає, що перші підсумки реалізації національних проектів показали «наявність проблем і протиріч, виниклих у результаті прорахунків їхніх адміністраторів і недостатньо обгрунтованої моделі функціонування таких програм». Серед наявних недоліків він назвав абсолютне переважання державного фінансування, розпорошування коштів у зв’язку з великою кількістю таких проектів і їх дробленням на інвестиційні проекти, дублювання нацпроектами державних цільових програм, неузгодженість таких проектів з профільними міністерствами й органами місцевого самоврядування, відсутність маркетингових досліджень тих ринків, на яких ці проекти мають бути реалізовані.
Проте вчений переконаний, що все це не є передумовою для згортання національного проектування. За його даними, аналіз світового досвіду, особливостей і потреб національної економічної системи свідчить про необхідність подальшого розвитку такого інституту, формування адекватної до умов української економіки організаційно-економічної моделі управління національними проектами. Жаліло підкреслює, що інтеграція цієї моделі в нинішню систему державного стратегічного й бюджетного планування забезпечить залучення недержавних інвестиційних ресурсів на основі державно-приватного партнерства й дозволить заощадити бюджетні кошти й, головне, досягти практичних результатів.
Про них розповів глава Держінвестпроекту Сергій Євтушенко. «Ключовим мандатом» свого агентства він назвав створення й реалізацію національних проектів. За його словами, в початковий період їх реалізації вони обов’язково мають отримувати державну підтримку. Це означає, говорить Євтушенко, управління ризиками для майбутньої структуризації для майбутнього приватного інвестора, оскільки він дуже рідко може взяти на себе всі ризики, пов’язані з формуванням сприятливого регуляторного клімату, проведенням досліджень і первинних економічних обгрунтувань. Саме так роблять уряди в багатьох країнах світу, й це дозволяє, зазначає Євтушенко, справедливо ділитися ризиками з інвесторами.
Сьогодні в розробці агентства, розповідає Євтушенко, 14 проектів і їхніх техніко-економічних обгрунтувань, які можна здійснити. Але, звісно, з різною швидкістю. До реалізації готовий, за словами глави агентства, проект LNG — проект відповідного розпорядження уряду й дорожня карта, що передбачає дві фази будівництва, з квітня перебувають у Кабміні. Уже є компанії, готові бути інвесторами як для першої фази (плавучий термінал на 5 мільярдів кубометрів газу на рік), так і стаціонарної (10 мільярдів кубометрів). Але у зв’язку з тим, що питання проходження танкерів через турецькі затоки ще не вирішене, фінансування другої фази буде ускладнене. «Як ми розуміємо, — говорить Євтушенко, — це буде великим ризиком, і починати треба з першої фази. Але немає політичної волі, й ми не можемо зробити наступний крок».
Майже реалізованим глава агентства називає такий соціальний проект, як «Нове життя», що фінансується державою. В країні побудовано 11 перинатальних центрів, і ще три профінансовані частково. Там уже прийнято чотири тисячі складних пологів і, за даними МОЗ, завдяки цьому в Україні на 20% знизилася смертність новонароджених.
«А якщо ми ставимо перед собою завдання наростити рівень промислового виробництва, — продовжує Євтушенко, — то слід вирішити непросте завдання будівництва мережі індустріальних парків і втричі збільшити ВВП країни. Це завдання абсолютно реалістичне. Ми постараємося запропонувати інвесторові готові індустріальні майданчики, де є інженерні мережі й можна починати будівництво. Таким чином, ми скоротимо доступ інвестора до ринку на 18-24 місяці».
У той же час Євтушенко зазначає, що економіка України, якій постійно доводиться вести війни за інвестиції, не вирізняється конкурентоспроможністю. «Кожна хороша ідея у нас може потонути в бюрократії, — говорить він, — інвестиції у нас завжди під загрозою». З цією тезою, схоже, згодна президент Академії фінансового управління Тетяна Єфименко. Вона нагадує про безліч фінансових, фіскальних і законодавчих перешкод, які належить подолати в Україні інвесторові.
Колегу підтримує радник міністра фінансів Віктор Кривенко. Він по-хорошому заздрить Польщі, яка виграла в Туреччини можливість мати на своїй території автозавод фірми «Фольксваген», і підкреслює, що за всіма базовими рейтингами, на які в першу чергу звертають увагу інвестори, Україна посідає останнє місце серед країн-сусідів. На його думку, «весь світ, що успішно конкурує за інвестиції, стоїть на двох ногах: одна — це ліберальна економіка для малого й середнього бізнесу, друга — партнерство з галузями, де домінує великий бізнес».
«Польща, навіть будучи членом ЄС, зараз займається тим, щоб продовжити термін дія пільг у вільних економічних зонах до 2027 року, — розповідає радник міністра. — Усі країни конкурують за інвесторів, і ми мусимо чесно сказати собі: у нас немає інших конкурентних переваг, окрім логістики й ілюзії дешевої робочої сили». «Нам треба створювати точки зростання, технологічні й індустріальні», — продовжує він і згадує, що за останні чотири роки «покращення» лише у таких галузях, як машинобудування, полімерна продукція й фармацевтика Україна отримала плюс $9 мільярдів імпорту. «Це означає, що на таку ж суму у високотехнологічних галузях країни померли наші виробники», — підсумовує експерт.
Він ратує за індустріальні парки, які в усьому світі є перевіреним інструментом боротьби за інвестиції, й наполягає на тому, що в Україні мають бути створені умови для інвесторів, кращі, ніж у Німеччині. А якщо вони будуть такими ж, як там, то інвестиції, впевнений Кривенко, підуть не до нас, а до них. Тому він наполягає на тому, що Україна вже найближчим часом має створити «п’ять територій свободи» для розвитку високих технологій у Києві, Харкові, Львові, Дніпропетровську й Донецьку. У столиці, уточнює радник, це парк BIONIC Hill, куди держава успішно «підводить» приватного інвестора. «Важливо лише забезпечити, щоб задекларовані умови для нього дійсно були створені», — підкреслює Кривенко. За його даними, всупереч нинішнім ілюзіям, Україна навіть у секторі IT залишається сировинним придатком передових країн.
