Цьогоріч золотими та срібними медалями було нагороджено 20 тисяч українських абітурієнтів, це 8% від їхньої загальної кількості. У Тернопільській, Вінницькій областях кожен 14-й випускник закінчив навчання «на відмінно»; в Житомирській, Полтавській, Чернівецькій, Хмельницькій, Волинській — кожен 12-й; у Києві — кожен 9-й. Для порівняння, ще 2009 року медалі отримували лише 4% випускників.
На перший погляд, це позитивна тенденція. Учні нарешті почали вчитися сумлінніше, але директор Центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук радить не радіти завчасно: «Ми провели дослідження, в якому порівняли бали ЗНО, які отримали медалісти, бо хотіли з’ясувати, чи підтвердили вони свої знання. Ми не проти того, щоб випускник школи, який упродовж 11 років гарно добре навчався, займався розвитком, формуванням світогляду, отримав за це нагороду. Врешті-решт практика нагородження золотими та срібними медалями досить давня. Вона існувала в системі освіти ще царської Росії, де видавали медалі справді з чистого золота. Згодом така ідея перекочувала до СРСР, а потім — і до незалежної України. Щоправда, з 1991 року медалі почали робити зі сплавів металів. Зараз вартість цієї медалі номінально цілком відповідає її вартості як показника знань, адже середній бал ЗНО медалістів — 174 бали. Це еквівалентно «четвірці» за п’ятибальною шкалою».
Лише 9% медалістів потрапили в шкалу 190 — 200 балів і таким чином фактично підтвердили свої знання. 3% медалістів склали ЗНО гірше, ніж середньостатистичний випускник (нижче 149,5 бала). Є медалісти, які отримали незадовільний результат (менше 124 балів): з української мови та літератури такий один, з історії України — 9, з математики — 28. Щодо середнього результату за предметами, то найгірше медалістам вдавалися іноземні мови. Середній бал, який вони отримали з англійської — 166,3, німецької — 165,4, іспанської — 168,1, французької — 163,5.
Найгірша ситуація склалася в сільських школах. Серед медалістів із сільської місцевості не підтвердили свого знання вдвічі більше людей, ніж серед «міських» відмінників.
«Проблема в тому, що ці студенти отримують перевагу над іншими, — говорить Ігор Лікарчук. — Золота і срібна медаль передбачає високі бали атестата, найчастіше — це 11, 12, дуже рідко — 10 балів. Цьогоріч абітурієнти отримували за атестат 60 балів, що давало людям з хорошими атестатами суттєву перевагу».
Цікаво, що серед тих, хто отримав максимальну кількість балів за тест, медалісти далеко не всі. Зокрема серед п’яти осіб, які склали на 200 балів три тести, одна людина медалі не має. А серед осіб, які склали на максимум два тести, таких кілька десятків.
Найбільш відповідними атестату були бали ЗНО у випускників Києва, Львівської, Рівненської, Донецької та Сумської областей.
На думку Ігоря Лікарчука, дослідження результатів медалістів підтверджує той факт, що середній бал під час вступу враховувати не варто:
«Високий бал атестату не є гарантією високих знань, тому, якщо ми далі зберігатимемо практику врахування середнього балу під час вступної кампанії та надання преференцій власникові цих оцінок, це буде порушенням конституційного принципу рівного доступу до вищої освіти цих людей порівняно з іншими абітурієнтами. Також виникають запитання до закладів освіти, в яких людина отримала таку медаль. Цілком імовірно, що там мають місце корупційні дії, тому ці установи потребують спеціальних перевірок».
Новоприйнятий закон про вищу освіту зберігає норму, за якою бал атестата повинен враховуватися в суму балів при вступі, але не має займати понад 10% від загальної суми. Ігор Лікарчук переконаний, що для врахування будь-яких балів необхідно реформувати систему середньої освіти.
«Вчителі скаржаться: якщо прибрати цей бал, діти перестануть вчитися. Але я вважаю — для того, щоб діти вчилися, потрібні реформи системи середньої освіти. Не варто змушувати гуманітарія вчити математику в старших класах, йому досить і базових знань. Краще перекинути його сили на вивчення профільних предметів. Це матиме значно кращий ефект».
Результати дослідження вже з’явилися на сайті МОН. Експерти Центру оцінювання якості освіти сподіваються, що вони стануть приводом для керівництва задуматися над можливістю перевірок, а для вчителів — більш ретельно підходити до оцінки учнівських знань.
