До Дня Незалежності, який відзначатимемо вже післязавтра, Україна вперше підходить фактично у стані війни з великим північним сусідом. Спочатку Росія анексувала Крим, а потім розв’язала агресію на сході України під виглядом гібридної війни. Проте, незважаючи на великі втрати, яких зазнає українська армія на Донбасі з терористами, багато хто в самій Україні та за її межами вважають, що в нашій країні зароджується нове українське суспільство, будується нова незалежна держава. І поштовх до цього дали криваві лютневі події на Майдані.
Співголова польсько-російської групи зі складних питань Адам Ротфельд, відповідаючи на запитання «чи може Україна вирватися з пазурів Путіна?», так охарактеризував у інтерв’ю Gazeta Wyborcza те, що відбувається в нашій країні:
— Багато що вказує на те, що в результаті останніх подій Україна здолала пункт, після якого вже не буде повернення: вона припинила бути частиною «русского мира» в політичному сенсі цього виразу. Вона перетворюється на державу, яка може мати з Росією нормальні коректні стосунки. Зараз ці контакти ворожі, але в майбутньому вони можуть еволюціонувати — від поганих — до більш прийнятних і навіть хороших.
З’явилося нове явище: українське суспільство віднайшло відчуття власної ідентичності, власних цілей та амбіцій. Воно буде готове заплатити високу ціну за власний вільний вибір шляхів сучасного розвитку. Однак ці зміни вимагають часу. Жодних видовищних рішень не буде, нічого не відбудеться відразу.
Ротфельд також відзначив велику заслугу Польщі в тому, що «зараз усім європейським лідерам (від Голландії до Португалії або Австрії) зрозуміло, що те, що відбувається в Україні, стосується всієї Європи». При цьому він послався на думку Голови Європейської ради Хермана ван Ромпея, який іде у відставку і який написав у книзі, звіті про свою роботу, що коли він п’ять років тому прийшов на свою посаду, стосунки між Україною та Євросоюзом «непокоїли лише Польщу».
За словами дипломата, Польща не образилася, що її представника не запросили на нещодавню берлінську зустріч чотирьох міністрів. «У нас є безліч інших способів та форм демонстрації своєї політичної зрілості й інтелектуальних компетенцій в підготовці ініціатив, що ведуть до зміцнення українського суверенітету. Наші пропозиції будуть ефективні лише тоді, коли вони зустрінуть розуміння наших союзників по НАТО й усього Європейського Союзу. Україні потрібна Європа, а Європі — Україна», — відзначив Ротфельд.
«День» звернувся до старшого аналітика Центру Східноєвропейських досліджень, Вільнюс, Маріуса ЛАУРІНАВІЧЮСА з проханням поділитися своїми думками з приводу 23-ї річниці від Дня незалежності України й розповісти, яку роль може відіграти Європа, щоб зупинити російську агресію на сході нашої держави.
«УКРАЇНА ЯК ДРУЖНЯ ДЕРЖАВА, ПОВ’ЯЗАНА БАГАТЬМА ЗВ’ЯЗКАМИ, ДЛЯ РОСІЇ ВЖЕ ВТРАЧЕНА НА ДОВГІ РОКИ»
— Здається, зараз вирішальний момент, і можна сказати, що Україна відірвалася від «русского мира». Але оскільки Росія не хоче цього визнати, і відбуваються ці трагічні події в Україні.
До подій на Донбасі, відразу після Криму, я говорив, що якщо дивитися з боку Росії, її інтересів, і як інтереси будь-якої країни розуміються на Заході, не виходячи з ідеологічних, а дуже вузьких інтересів якихось угрупувань, то Росія, хоча й анексувала Крим, вона відразу ж втратила всю Україну.
Зараз, звичайно, йдуть бої на Донбасі, в цілому це нічого не вирішує, тому що все одно Україна як дружня держава, пов’язана багатьма зв’язками, для Росії вже втрачена на довгі роки. Думаю, що на декілька поколінь.
— Чи адекватно реагує на ситуацію в Україні Європа, чи зробила вона все, щоб зупинити Путіна?
— Оскільки Україна не є ані членом НАТО, ані членом ЄС, якихось особливих зобов’язань перед Україною Європа не має. Проте якщо дивитися з погляду інтересів самої Європи, якщо Росію не зупинити зараз в Україні, звичайно, її вже треба було зупинити в Грузії, наступною буде яка-небудь країна НАТО та Євросоюзу. Для мене це очевидно. Тому треба її зупиняти зараз. Чи зробила Європа все, щоб зупинити Путіна? Думаю, що ні. Навіть щодо тих санкцій, які були запроваджені Європою, і після яких Росія запровадила санкції у відповідь, деякі кажуть, що це дорого коштуватиме Європі. Я завжди кажу, що свобода, особливо тут в Литві, прибалтійських республіках, коштує більше. Якщо Росію зараз не зупинити, то це означатиме, що треба буде її зупиняти у своєму дворі. Коли я кажу «Росія», я маю на увазі путінський режим.
Звичайно, Європа може зробити більше, щоб допомогти Україні. Як, наприклад, вона робить в Іраку. Йдеться про те, що декілька країн заявили про те, що вони постачатимуть озброєння курдам. Там США не тільки активно допомагають іракському уряду у військовому плані, а навіть активно беруть участь у військовій операції своєю авіацією.
Щодо України, то Європа не зробила навіть цього. Щобільше, Франція учора вчергове підтвердила, що постачатиме Росії військові кораблі типу «Містраль». І це відбувається в той час, коли головнокомандуючий об’єднаними силами НАТО в Європі Філіп Брідлав говорить про те, що сценарій України може повторитися і в інших країнах Східної Європи, включаючи членів НАТО, а одна з країн членів Альянсу продає наступальну зброю до тієї самої Росії. Для мене це форма легкої шизофренії. Така політична реальність.
«ВСТУПАТИ У ВІЙСЬКОВИЙ КОНФЛІКТ ІЗ РОСІЄЮ ЗАХІД ПРОСТО НЕ ГОТОВИЙ»
— На вашу думку, чи може візит Меркель до Києва «охолодити» Путіна, змусити його припинити постачання озброєнь та бойовиків на схід України?
— Ні. Це точно не може зупинити Путіна. Звичайно, візит має велике значення як символ підтримки українського уряду, боротьби України за відновлення контролю над Донбасом. У політичному плані це дуже серйозний крок. Добре, що Меркель це робить. Але зупинити Путіна аж ніяк не зможе, тому що для нього це ніякий не сигнал. Путін і так знає, що Європа в плані риторики підтримує Україну.
А зупинити Путіна можна одним способом: треба зробити дуже дорогою для його режиму політику щодо України. Вчора Чубайс, один із впливових стовпів путінського режиму, якраз звернув на це увагу. Що така політика коштує дуже дорого для цього режиму.
У Росії зараз йде велика внутрішня боротьба між кланами. І треба робити все, щоб показати всьому цьому режимові, що така їхня політика є дуже дорогою.
Все це якраз вписується у відому теорію заборони. Якщо показати, що війна в Україні буде дуже дорога і не варта цих політичних, фінансових й всіх інших витрат, це означає, що противник Х може і не вступити в цю війну. Або закінчити цю війну в такому разі.
Зараз деякі важелі такої політики задіяні Європейським Союзом й усім західним співтовариством. Але ця політика далеко не вичерпана.
— Ви вже згадали про Ірак, зокрема про те, що деякі країни ЄС (Великобританія, Італія, Німеччина та Франція) вже постачають озброєння до цієї країни. Чому ж вони бояться робити теж саме стосовно України, яка вже просила НАТО та ЄС допомогти їй певним озброєнням?
— Там вже задіяно авіацію США для завдання ударів по позиціях повстанців. Насправді там пішли набагато далі, ніж постачання озброєнь. І порівнювати з ситуацією в Україні важко, хоча паралелі самі напрошуються.
Проте водночас слід зазначити, що існує різниця. Росія — ядерна держава. Вступати у військовий конфлікт з Росією через Україну Захід просто не готовий. Жодних зобов’язань перед Україною західне співтовариство не має. Воно має зобов’язання перед Литвою, перед іншими членами НАТО.
— Хіба Росію не зупинило усвідомлення того, що проти неї в Україні протистоятимуть війська НАТО, або, принаймні, будуть задіяні озброєння країн Альянсу?
— Це не факт. Тому що Росія ніколи не повірить, що НАТО вступить у конфлікт з нею через Україну. Там є різні сили, які готові піти на військовий конфлікт з НАТО. Крім того, навіть шведські спецслужби публічно заявляють, що існує військова загроза з боку Росії для Швеції. А ця країна не входить до НАТО, хоча й є членом ЄС.
Захід не зробив усього для того, щоб захистити самого себе, підкреслюю, не Україну. Політична підтримка України існує і це важливо. Але те, що Захід не зробив усього, що можна було б зробити — це також факт. Можливо іншими способами, ніж він це робить в Іраку, але можна було зробити набагато більше.
Адам РОТФЕЛЬД, співголова Польсько-російської групи зі складних питань:
«З’явилося нове явище: українське суспільство віднайшло відчуття власної ідентичності, власних цілей та амбіцій.
Воно буде готове заплатити високу ціну за власний вільний вибір шляхів сучасного розвитку.
Однак ці зміни вимагають часу.
Жодних видовищних рішень не буде, нічого не відбудеться відразу».