Так усе ж таки — дякувати новій владі, що курс долара не став ще вдвічі вищим, ніж зараз; чи дорікати, що гривню так швидко майже удвічі обвалили? Думки розділилися відповідно до того, хто програв і хто виграв.
Програли іноземні інвестори, оскільки тепер за гривні зароблені в Україні вони можуть повернути додому менше доларів. І інвестиції тепер не припливають, а відпливають також і «завдяки» обвалу курсу.
• Програли вітчизняні імпортери передових технологій, оскільки ці технології стали менш доступними.
• Програли споживачі імпортних лікарських засобів, тобто хворі.
• Програли споживачі комунальних послуг, тобто всі, оскільки гривнева ціна імпортного газу, закладена у комуналку, зросла.
• Програли боржники за доларовими кредитами, оскільки гривнева вартість кредитів набагато випередила зростання доходів.
• Політичне приєднання України до Європейського Союзу парадоксально збіглося з економічним відторгненням України від Європи, бо поїздки туди стали золотими. Отже, і щодо цієї «дрібниці» народ у програші.
А хто ж виграв?
Прямий виграш мають нечисті на руку експортери, які урізають валютну виручку і ховають її за кордоном (навіть за Януковича було визнано, що це 10 мільярдів доларів щорічно). Але для продовження бізнесу в Україні таким експортерам усе одно потрібні неурізані гривні, а для цього — завищений курс долара. Що і забезпечує Нацбанк, який став своєрідною ланкою тіньової схеми вивезення капіталів і привчив народ, що куди б гривня не обвалилася — там їй і бути. І тут маємо ще один парадокс: гучні протести проти незаконного вивезення капіталів супроводжуються створенням курсових умов сприятливих для ще більшого такого вивезення.
Непрямий виграш мають комерційні банки, які міцно підсіли на емісійну голку. Річ у тім, що обмеження коливань валютного курсу вимагає й обмеження емісії. Тут або — або. Або регулювати і валютний курс, і грошову масу й інфляцію — або їх одночасно відпустити. НБУ відкрито взяв сторону банків.
Виграла і комунальна мафія, яка звикла робити приписки і примушувати народ платити за ненадані послуги. Тепер, після підвищення тарифів, тіньові доходи від приписок зросли ще більше. Інститут кібернетики Глушкова ввів у дію інформаційну систему, яка таким припискам поклала край. Стара влада цю систему заборонила, а нова не поспішає відновлювати.
Економічна логіка начебто на боці тих, хто програв. Плаваючий курс і має змінюватися саме плавно, бо обвали є смертельними для народу у буквальному сенсі. Міжнародний валютний фонд власне і був створений для того, щоб сприяти плавності коливань, і звичайною практикою є, що країни звертаються до МВФ у разі знецінення валюти у районі 30%. В Україні у лютому місяці курс обвалився на 25% і перестав бути ані фіксованим, ані плаваючим. Уже тоді це давало підстави для звернення за типовою допомогою.
Згідно з офіційними даними НБУ, в Україні поза банками обертається 85 мільярдів доларів. Звідки у НБУ такі дані, невідомо. Експерти дають оцінку в 50 мільярдів. У всякому разі «потенціал довіри населення» сягає десятків мільярдів. Але копітка робота щодо розкриття цього величезного потенціалу залишається менш привабливою, ніж легке та швидке клепання емісії.
До того ж, хоча на злободенне запитання — а яким же конкретно має бути отой фундаментально-рівноважний обмінний курс — точної відповіді не існує, існує відповідь неточна: це паритет купівельної спроможності. Якщо батон хліба коштує в Україні чотири гривні, а в Америці один долар, то паритет валют по хлібу є 4 гривні за долар. Розгорнуті розрахунки Світового банку якраз і показують, що паритет дорівнює 4 гривні за долар. Фактичний курс ніколи не співпадає з паритетом, але і відхилення у три рази є неприпустимим і свідчить про величезну корупційну складову пов’язану з нелегальним вивезенням капіталів. Отже, і за цим індикатором Україна перша ззаду, і шкода, що дама, чия українська мова так рясніє англіцизмами, так і не долучила до свого лексікону «паритет купівельної спроможності». Україна може слугувати наочним прикладом на підтвердження старої істини, що за надмірного знецінення національної валюти зовнішня торгівля вироджується у пограбування держави.
Утім, попри все це, взяли гору інтереси тих, хто від обвалу курсу виграв.
«Логіка» тут своя. Оскільки населення втратило довіру до банківської системи, то брак депозитів слід компенсувати емісією (яка ту довіру ще більше підірве). І першим кроком нової влади була емісія на так зване рефінансування дружніх банків. Дійшло до того, що Нацбанк роздавав емісійні кредити під заставу квартир, що вже перебувають у заставі у комбанках. Тобто, крім порушення законів економіки, Нацбанк пішов і на порушення чинного законодавства. Закон дозволяє емісію під заставу майнових прав на цінні папери, такі як державні облігації, але ніяк не під майнові права на квартири громадян. І все це — ще до агресії Росії.
Далі відбулося те, що і мало відбутися. Зумовлена цими діями інфляція і обвал гривні підірвали довіру населення далі, й уже оголошено, що наступна емісія відбудеться під вивіскою рекапіталізації (цим словом НБУ вже прикривався 2008 року). У це хибне коло закручено і курс, який НБУ підтримуватиме відповідно до інфляції, сам інфляцію і створюючи. Ще одним негативним наслідком цього першого кроку було підвищення ставок банківських відсотків, що зробило кредити для розвитку економіки ще більш недоступними.
Звідси стає зрозумілим, чому ані у лютому, ані пізніше ніхто не звертався до МВФ допомогти виправити безпосередньо курсові обвали, бо НБУ їх сам і створив.
Тепер роблять вигляд, що тих неподобств начебто й зовсім не було — хіба ж усі не знають, які найсучасніші методи таргетування інфляції і фундаментального врівноваження обмінного курсу застосовує НБУ.
«Логіка успіху» тут теж своєрідна. На всі лади розхвалюється досягнення платіжного балансу. Секрет у тому, що більше всього скоротився імпорт. Кульгавому не подовжили коротшу ногу, а підрубали довшу. Тож чому б не зробити курс у 100 гривень — тоді імпорту взагалі не буде й Україна матиме найкращий платіжний баланс у світі. Це і є стабілізація на кладовищі.
Настирливе наголошування про постійний зв’язок з Міжнародним валютним фондом має довести, що щоб не коїлося в Україні — все Міжнародним валютним фондом освячено. Проте, цей зв’язок триває вже двадцять років і це не завадило Україні мати і рекордну гіперінфляцію, і рекордні обвали гривні і спекуляції з валютою під шумок про світову економічну кризу.
Утім, і валютний фонд, і світ узагалі, цілком свідомі щодо нашого справжнього стану справ. Скажімо, американці притягли до відповідальності зернотрейдера Каргілл за хабарі за відшкодування ПДВ. Сам валютний фонд свого часу впіймав Ющенка за руку на оборудках з грішми фонду. Тоді Нацбанк визнав свою провину і гроші повернув (годі говорити, що українське правосуддя ні до кого претензій не має).
Тож «постійний зв’язок» теж сягнув своєрідної рівноваги: Україна імітує стабілізацію, а Захід дипломатично імітує надання допомоги. Одинадцять мільйонів греків отримали допомогу в 240 мільярдів євро. Отже, мишача метушня навколо кількох мільярдів доларів для Україні погоди не робить. Це очевидно і з міжнародних порівнянь, і з нашого власного потенціалу.
Згідно з офіційними даними НБУ, в Україні поза банками обертається 85 мільярдів доларів. Звідки у НБУ такі дані, невідомо. Експерти дають оцінку в 50 мільярдів. У всякому разі, «потенціал довіри населення» сягає десятків мільярдів. Але копітка робота щодо розкриття цього величезного потенціалу залишається менш привабливою, ніж легке і швидке клепання емісії.
Також унаслідок уже згаданого потоку незаконного вивезення капіталів накопичилося ще більше капіталів уже вивезених. У світі існує щось на зразок фінансового Інтерполу, готового провести ретельне міжнародне фінансове розслідування за виникнення будь-якої підозри у потерпілої сторони. Навіть якщо з’ясується, що «оптимізація» оподаткування відбулася без порушення букви закону, громадськість засуджує порушення духу закону. Україна ж поки що не дуже зміцнює свій платіжний баланс цим шляхом.
Головне, що нам потрібно зараз зробити, — це визнати шкідливість і неприпустимість ще лютневого обвалу. Якщо вже це й справді так, що доля курсу — плавати, то слід поставити за мету, щоб відправка у плавання відбулася від курсу 8. Україні слід нарешті визнати добре відомий механізм регулювання, якого вона всіляко уникає. Це коли Нацбанк оголошує необмежений обмін доларів за курсу 8. Усі побіжать купувати «дешеві» долари. Але за умови збереження контролю над гривневою масою, і враховуючи те, що харчі за долари не продають, потім людям прийдеться волею-неволею міняти долари назад. Це також відкриє шлях і для подолання інфляції, і для здешевлення відсоткових ставок за кредити. А серйозна стабілізаційна політика зумовить і бажання серйозного міжнародного співробітництва.
Україні не бракує численних програм порятунку у сто і більше кроків. А чому б не дістатися суспільної згоди хоча б щодо Програми «Один крок» і дійсно цей крок вчинити? Волаючий розрив між величезними зрушеннями у великій політиці і застоєм й інерцією у політиці економічній стає все більш нестерпнішим. І що раніше ми цей розрив подолаємо, то безболіснішою стане розв’язка.
