Відома українська телеведуча Ілона Довгань має великий досвід роботи в журналістиці. Вона працювала на кількох центральних каналах і скрізь залишалася відданою своїм професіональним принципам і стандартам роботи. Так, 2010 року ведуча підписала лист проти цензури на каналі «1+1», внаслідок чого мусила звільнитись із центрального мовника за «власним бажанням». А у квітні 2013 року Довгань разом із 23 журналістами, котрі працювали на ТВі, виступила із заявою про рейдерське захоплення цього каналу і запровадження цензури. І... теж звільнилася. Три місяці тому Ілона Довгань з’явилася на Першому Національному каналі як ведуча вечірніх новин. Треба сказати, що і формат інформаційної передачі, і проблеми, які висвітлюються в ефірі, — суттєво змінилися. Більше того — новини почали активно нарощувати рейтинг. Як повернути довіру до державного каналу, який ще донедавна був рупором влади Януковича, в чому полягає складність переходу Першого Національного у суспільне ТБ та чи готові українці платити за якісний контент — в інтерв’ю з Ілоною ДОВГАНЬ.
— Чому ви вирішили перейти на Перший Національний?
— Найбільше переважило і спокусило те, що буде, як мене запевнив менеджмент каналу, свобода слова, можливість впливу на планування сюжетів, запрошувати гостей на власний розсуд, що у ведучих будуть права редакторів. Цікаво працювати, коли ти можеш впливати на процес і твоя точка зору важлива. Це мене мотивувало. Головне, щоб була можливість реалізовувати свої ідеї належним чином і щоб потім не трапилося перекосу в інший бік, коли ведучий відповідатиме за все. (Посміхається.)
— Як повернути довіру до новин Першого Національного, адже нещодавно канал виконував роль рупора влади Януковича?
— Це правда. Багато глядачів тільки зараз відкривають для себе те, що новини тут змінилися. Багато знайомих кажуть мені, що з подивом для себе зараз відзначають, що тут уже досить пристойні випуски. Ну, і за телемоніторингами ми бачимо, що наші новини тепер у трійці каналів, до яких найменше зауважень. Ясна річ, щоб змінився продукт, треба старатися всій команді, бо результат залежить не лише від ведучого: мають бути і якісні глибокі сюжети, зроблені на гідному професіональному рівні, і хороша робота випускового, який запланує цікаві оригінальні теми, зробить цікаву верстку і зможе оперативно все підготувати. Багато що залежить від технічних моментів: якості роботи режисера, оператора, навіть освітлювача студії. Ведучі мене зрозуміють. Взагалі, я вважаю, треба робити якісно свою роботу незалежно від того, де ти працюєш. Тримати завжди високо свою планку, хоч це на великому чи малому каналі, комерційному чи державному. Зараз на Першому змінилися рейтинги новин і останні тижні в рази збільшилась «частка» наших випусків. Нині це найбільш рейтингова програма на каналі, минулими тижнями новини перевершували рейтинги «Шустера».
— Яким чином ведучі впливають на контент? Що ви особисто робите?
— Ну, наприклад, ми намагаємося змінити підхід до програми, пропонуємо свої ідеї з планування, верстки, форми виконання сюжетів. Робимо інакше анонси у випусках, так, як тут раніше не було. З нашим приходом разом із колегою Інною Москвіною на канал у вечірніх новинах з’явилась гостьова студія. Відстежуємо головну подію дня і запрошуємо авторитетного спікера. Пропонуємо теми для сюжетів. Просто стараємося працювати якісно.
На денних новинах також оновилися ведучі, які намагаються по-іншому зробити свою роботу в тих умовах, що виходить. Взагалі, новини — це ж командний продукт. І багато що залежить і від креативу редакторів, режисерів, дизайнерів. Звичайно, тут є над чим працювати, бо технічних можливостей на каналі не досить для того, щоб робити свою роботу якісно й сучасно. І в ньюс-румі є багато молоді, яка тільки вчиться і має ще невеликий професійний та життєвий досвід, а це дається взнаки в журналістиці. Тому зараз так багато тренінгів робили для новинарів. Є й ті, хто прийшов з інших каналів, спеціально для того, щоб робити суспільне ТБ — у них є для цього наснага, бажання, професіоналізм. Побільше б таких. (Посміхається.)
— Чи є у ведучого можливість зняти сюжет з ефіру?
— Так.
— Як часто ви це робили і чому?
— Робила. Як правило, ми відправляємо сюжет на доопрацювання. Я не зловживаю цим правом. І завжди погоджую свої зауваження з колегами-редакторами. Я просто наводжу аргументи, чому цей сюжет не годиться. Якщо в колег інша думка, ми дискутуємо. Головне для мене — якість програми. Взагалі, все це за умов, якщо є час, бо інколи з’являється оперативна інформація, коли ти вже в студії.
— Були випадки, коли ви йшли через цензуру з інших каналів — чи означає це, що коли ви звідси підете — то тут теж цензура?
— Не обов’язково. Може бути багато інших різноманітних причин. І раніше це теж було через різні обставини. Головне ж, не де ти робиш, а що ти робиш. І чи подобається це тобі. Наскільки ти можеш реалізуватися.
— Які бачите перспективи переходу з державного на суспільний мовник? Як зробити так, щоб наступного року не просто відбулася зміна вивіски, а було запропоновано аудиторії якісно інший контент?
— Це дуже слушне зауваження стосовно того, щоб не просто змінити вивіску. Я можу говорити про те, якими мають бути новини на суспільному телебаченні. Вони мають бути чесними і професіональними, відповідати запитам суспільства. За стандартами — якісними, щоб їх хотіли дивитися люди.
— В інтерв’ю «Дню» генеральний директор НТКУ Зураб Аласанія зауважив про те, з якою застарілою в моральному плані технікою доводиться працювати...
— На жаль, це є. З інструментами тут проблема. Інколи навіть геніальна ідея, реалізована за допомогою посередніх інструментів, виливається у посередній продукт. Ми ж знаємо, як це відбувається на інших каналах, якою сучасною технікою вони користуються. Тут цього дуже не вистачає. Сьогодні замало просто чесних новин. За Януковича, коли правдива інформація була в дефіциті, часто головним був зміст, а не форма. Нині — технічна якість, глибина в сюжетах, сучасна інфографіка — це вимоги часу. Треба сказати, що хоч і зі скрипом, але цей процес зрушується з місця...
— Як на суспільному ТБ зробити такий продукт, щоб глядачі за нього платили, якщо в них є інші безплатні канали?
— Якщо люди бачитимуть те, що вони потребують, то можуть із часом прийти до розуміння того, що за цей контент треба платити. Хтось платитиме з патріотичних міркувань, щоби підтримати канал. Гадаю, крім оплати глядачами, потрібно шукати кошти через громадські організації, благодійні збори робити й задіювати інші інструменти. Такі ж приклади є, зокрема, в Німеччині.
— Ви працюєте на українському ТБ уже понад десять років. Чи можете провести паралелі між каналами 1990-х років та сьогодні?
— Я працюю на українському ТБ з 1995 року. Ще з 1998-го, коли жила в Комсомольську на Полтавщині, робила сюжети для «Плюсів», часто приїжджала в Київ до їхнього офісу. Шеф-редактором «Телевізійної служби новин» був тоді покійний Олександр Кривенко. Багато відомих та поважних облич ще були в цій команді. Це той варіант телеканала, за яким у мене, навіть як глядача, є ностальгія, думаю, як і в багатьох. Але на якомусь етапі канали почали втрачати, так би мовити, свій український зміст... Натомість пішла тенденція до таблоїзації, спрощення, підміни. ТБ просто оминало серйозні теми — в політиці, соціальній сфері, культурі... на передньому плані опинилося щось зовсім інше. Дехто в такий спосіб уникав проблем через політику, дехто гнався за рейтингами. Все це опускало планку і ТБ, і суспільства. Наразі канали почали робити більше публіцистики, серйозної документалістики. У центрі — активна громадянська позиція пересічного українця. Канали ніби розвернули камери в народ, стали популяризувати нових героїв...
Контент на ТБ насправді великою мірою залежить від самих людей. Якщо вони «споживають» таке, то їм таке й показуватимуть. Я б сказала, що Революція Гідності поставила певну моральну планку, і перед ТБ — в тому числі. Головне, щоб сьогодні все це не пішло в пісок. Але інколи в мене є таке відчуття.
— Минулого тижня СТБ похвалився тим, що першим з українських каналів взяв інтерв’ю в... терориста. В ефір вийшов, м’яко кажучи, заклик Захарченка до скасування територіально цілісності.
— Україна дала офіційне визначення цій «іншій стороні» — незаконні терористичні організації. Так, з одного боку, є стандарти в професії, необхідність дотримуватися балансу думок. Але з іншого — давати слово терористові, який на центральному каналі закликає до скасування територіальної цілісності України?.. До того ж, я б не сказала, що позиція терористів взагалі невідома аудиторії. Крім того, її щодня озвучує російське телебачення. Також є Інтернет. Хоча у світі це неоднозначне питання. На тому ж Бі-Бі-Сі не вживають терміна «терорист».
— У п’ятничному номері «День» поставив важливе питання: «Шлях до війни. Український внесок». Так, Путін — зло. І він напав на Україну. Але внаслідок чого? Чи не підготували ми ґрунт у політичному, економічному, військовому плані? А який, на вашу думку, свій «внесок» у цю війну зробило українське ТБ?
— Ми про це, по суті, говорили вже, коли аналізували контент ТБ. Телебачення сприяло тому, щоб відучити людей критично мислити. Ну, і деякі канали відверто спотворювали інформацію. Все це вкупі до певної міри підготувало ситуацію, про яку ви говорите. Хоч ця проблема була на загальнодержавному рівні, з вихованням патріотизму були проблеми.
— Відзавтра стартує Фотоконкурс «Дня», яким ми традиційно намагаємось підбити підсумок року очима фотокореспондентів. Ви плануєте завітати?
— Цими днями у мене вечірні ефіри, але сподіваюся, що зможу побувати. Фотоконкурс «Дня» — це сильний суспільний захід. Зокрема, й у попередні роки... Фотографи часто ловлять важливі деталі, яких у житті не одразу помітиш і не звернеш на них увагу. А тут бувають такі красномовні миті, вони сповнені такого глибокого змісту... Взагалі фотовиставка, як і інші ваші проекти, скажімо, «Бібліотека газети «День» — до речі, її збирає моя сестра, — це пазли, які можуть дуже розширити інформаційну картинку і картинку нового рівня свідомості українців.
