Революція Гідності та воєнні події на сході нашої країни визначили якісно нову рису українського суспільства — те, що найважче змінити у внутрішньому портреті будь-якої людини, — свідомість.
Перечитуючи останні новини про юних військових АТО, які без рук чи без ніг повертаються до рідних домівок, постійно наштовхуюся на одну й ту ж думку: ці люди — кардинально інша формація українців, молодих, упевнених у собі, звільнених від ідеологем минулого, пасіонарних. Вони не стояли жовтенятами на шкільній лінійці; в їхніх підручниках категорія «революція» набула зовсім іншого сенсу; вони не бояться говорити вголос те, що не насмілювалися говорити їхні однолітки у свій хоч і новітній, проте пострадянський час.
У системі координат їхніх цінностей громадянська позиція стоїть вище власних інтересів. І тут принципова різниця між свідомістю народу, що трансформувалася після буремних подій на Майдані, і свідомість цих молодих хлопців-добровольців, які щомиті ризикують власним життям і здоров’ям, — вона ніколи не була рабською. Саме тому реформи в країні їх не лякають, бо ця невизначена стабільність, помножена на політиканство, тотальну корупцію, переміщення одних і тих самих облич в політиці з бутафорними виконаннями своїх передвиборчих обіцянок стає неприродно загрозливою, а зважаючи на війну в Донецькій та Луганській областях, — вкрай небезпечною. Адже тут небезпечна стабільність, а там — геноцид українців, які знову, як у 30-ті роки минулого століття, змушені тікати в пошуках шматка хліба, без даху над головою, з голодними дітьми, з розтерзаними душами, з поламаними долями.
І якщо зшити частини України географічно ще реально, то зшивати людські рани надто болісно, важко й практично неможливо — бо це душевна хірургія... Зараз, як ніколи раніше, настав час для дій: час збирати каміння, щоб кожен камінчик народної пам’яті зберегти, ще в живих долонях наших батьків і дітей, для майбутніх поколінь. Революція Гідності повинна стати джерелом нашої єдності та європейської самосвідомості.
Хочу вклонитися солдатам: братові Олегу Дудку, колезі Володимирові Биньо, сусідові Романові Лилику та всім-всім, хто обороняв і боронить наш край на сході; хто, незважаючи на непрості умови виживання, високотехнічне озброєння ворога, тактику ведення бойових дій, зволікання військового командування і навіть, зраду, зумів відстояти себе й нашу Україну.
