Різноманітні реформи шкільної освіти змінюють навчальні заклади переважно зовні, часом не лише не розв’язавши наболілих проблем, а й додавши нових. Пам’ятаючи власний досвід навчання, сьогодні дедалі більше батьків першокласників роблять вибір на користь нетрадиційних шкіл. Попит породжує пропозицію, відтак кількість подібних закладів — від зовсім неформальних «домашніх» шкіл до новітніх освітніх систем, подібних до вальдорфської або школи Монтессорі. Проте чи настільки безнадійна «традиційна» система і чи завжди є панацеєю альтернативна школа?
«Взагалі традиційна шкільна освіта є, на мою думку, досить ефективною, адже вона сприяє розвитку дитини, надає базові уявлення про науку та культуру, систематично формує навички, — пояснює дитячий психолог Марія БУРДУКАЛО. — Але, звичайно, є в ній і недоліки». На думку експерта, найперша проблема — це те, що навчальні програми та освітні вимоги не збігаються з періодами психічного розвитку дитини. «Наприклад, шкільні програми з певних предметів можуть передувати можливостям учня або, навпаки, бути не досить складними для сходження на наступний рівень розвитку», — вважає психолог.
Марія Бурдукало зазначає, що не до кінця продуманою з погляду психології є і стандартизація шкільної освіти, яка орієнтується на європейські норми. «Адже людина старшого юнацького віку, котра вже усвідомлює власне «Я» і має високий рівень самоконтролю, ставить перед собою вже інші цілі розвитку — вибір життєвого шляху, самореалізацію, самоствердження, інтимність — потребуючи для цього зміни соціального статусу. Додаючи 12-й клас, юнаків затримують ще на рік у статусі школяра — підопічного й підконтрольного учня, тим самим затримуючи процес розвитку особистості. Така реформа була б більш логічною, якби освітня система набувала нових особливостей на час навчання у старших класах — таких, наприклад, як зміна вчителів, спеціалізація наукових напрямків, зміна форми контролю та процесу навчання», — каже психолог.
Концепції альтернативного навчання — різноманітні, проте всі вони декларують підвищену увагу до особистості учня, відсутність «каральної» складової навчального процесу і, найголовніше, прищеплення живого інтересу до знань. За словами психолога, альтернативні школи починали свою історію як заклади для розвитку дітей з особливими потребами. Вони надавали змогу індивідуально підійти до проблем таких дітей. «Найчастіше батьки обирають такі школи з декількох причин: через власне несприйняття традиційної освіти, через специфічність своєї дитини і страх, що вона не зможе підлаштуватись до стандартизованого навчання, або з прагнення виховати свою дитину особливою, найкращою», — вважає Марія Бурдукало.
ДОМАШНЄ НАВЧАННЯ: ДВІЧІ НА ТИЖДЕНЬ І МАКСИМАЛЬНО ПРАКТИЧНО
Одним із яскравих представників «домашніх» шкіл є «БеркоШко», заснована два роки тому активістами архітектурно-соціального проекту «5хатки». Заняття тут відбуваються лише двічі на тиждень, проте майже цілий день, решту часу дітлахи «гризуть науку» самостійно. «Рік тому я була впевнена, що моя дитина піде до звичайної школи, — розповідає Валентина МЕРЖИЄВСЬКА, одна із засновників «БеркоШко». — Але пройшлась школами, де є набір, послухала, про що діти спілкуються — їм не цікаво! Все, що вивчається у школі, просто нецікаве дітям! Якщо ж вони проживатимуть для себе те, що вивчають, тоді інтерес збережеться. Наприклад, усі читали в підручниках ботаніки таке: якщо взяти білу троянду, розрізати її черенок, занурити в синю і червону воду, то вона по капілярах підніметься і квітка набуде червоно-синього кольору. Усі це читали, але ніхто цього практично не робив. Ми все це будемо робити». Постійними предметами є читання, письмо й математика, а також протягом місяця вивчається один додатковий предмет, приміром народознавство, історія чи географія. Предмети вивчаються максимально практично. Так, на темі «Людина» діти навчалися вимірювати пульс — у спокійному стані та після стрибків. Географію викладають мандрівники й автостопники, підкріплюючи розповіді видовищними світлинами. «Я пам’ятаю, як ми в школі вчили історію чи географію. Скажімо, битва під Жовтими Водами — у книжці почитали, і все. Але ж можна поїхати в туди й побачити все на власні очі!» — пояснює Валентина.
Навчальна програма і концепція тут нерідко коригуються залежно від результатів і потреб школярів. Головне, на думку організаторів школи, усвідомленість на кожному кроці: «У звичайній шкільній системі є дуже багато плюсів. Проблема в тому, що вони сильно стерлися рутиною і подекуди дійшли до абсурду», — каже Валентина. Натомість тут, за її словами, діти навчаються з ентузіазмом, нормативи читання деякі першокласники демонструють на рівні учнів третього класу. Тож творці «БеркоШко» мріють про подальший розвиток і розширення свого проекту — на початку проекту вони мали лише трьох постійних відвідувачів. «Нещодавно ми знайшли школу-близнюка: виявляється, в Києві, у районі станції метро «Дорогожичі», теж є така школа, в якій навчаються п’ять учнів, є перший і другий клас. Там діти так само займаються двічі на тиждень. Організували цю школу батьки з власної ініціативи... «Ніхто не здатен зупинити ідею, час якої настав!» — підсумовує Валентина.
ОЦІНЮВАННЯ ЧИ ЗАОХОЧЕННЯ?
В Україні домашню освіту де-юре дозволено, але діти мають бути закріплені за певними школами, де раз чи два на рік складатимуть іспити екстерном. Але практично таку схему втілити досить складно: переповнені школи столиці (у перших класах зареєстровано по 40—45 дітей) відмовляються брати на себе клопіт у вигляді «лівих» учнів, заради яких, до того ж, довелося би переписувати застарілий шкільний статут. Рішення для цієї категорії школярів знайшли просте: їх було зареєстровано як постійних учнів шкіл найближчих сіл, з усною домовленістю, що малеча приходитиме тільки на іспити. Сільським школам така схема вигідна, адже подекуди в класах там по четверо-п’ятеро учнів, а на всю школу не завжди набирається 40 дітей (у гіршому випадку школу закривають).
Діти письменниці Олени ЗАХАРЧЕНКО відвідують одночасно як звичайну школу, так і «БеркоШко», тож батьки мають нагоду порівняти ефект: «Старший син півроку ходив у звичайну школу — у нього геть пропав інтерес до навчання, хоч він старався, робив уроки, мав хороші оцінки. Після того ми стали водити його в «БеркоШколу», де він буквально ожив за перших два тижні! Це просто диво: йому стало цікаво, він аж підскакував від нетерпіння, як підходив час іти в «БеркоШко!» — ділиться Олена.
Утім, відвідини домашніх шкіл батькам обходяться недешево: про роботу, навчання або побічні заняття на певний час слід забути. «Мама, яка вирішила водити дитину тільки до такої школи, має надзвичайно серйозно до цього ставитися і багато-багато часу приділяти дитині, — розповідає пані Олена. — Потрібно весь час допрацьовувати, багато займатися з дитиною, самій навчати її читати і писати... Дітей доводиться окремо водити, скажімо, на англійську мову. Але їх не забивають зубрінням, а відкривають інтерес до предмета».
Однією з основних відмінностей усіх альтернативних шкіл від офіційних навчальних закладів є відсутність системи оцінювання. «Оцінювання за п’ятибальною системою спонукає дитину орієнтуватися не на можливість практичного застосування знання, а на оцінку людей, які навколо, тих, хто краще знає, — не на пошук творчого розв’язання проблеми, а на відповідність до зразка, — коментує психолог Марія Бурдукало. — Хоча деякі вчителі не обмежуються лише цим способом спонукання, але в системі освіти переважно застосовується бальна оцінка. Звичайно, є передбачений системою 12-й бал — за творчі здобутки, але, на мою думку, креативний підхід учителів до похвали за допомогою маленьких подарунків, скажімо, наклейок, за зроблене завдання в молодших класах діє ефективніше».
У ЦЕНТРІ — ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ ДИТИНИ
Сьогодні в Україні діє чимало повноцінних «нетрадиційних» навчальних закладів, які також, як і офіційні, практикують щоденне відвідування та шкільні атестати. Щоправда, на цьому подібність до звичайної школи закінчується. Школа-парк, яку заснував російський викладач англійської мови, доцент МГУ ім. Ломоносова, спеціаліст у галузі теоретичної та прикладної етики освіти Милослав Балабан, закликає вийти зі школи (у прямому сенсі) до парку і приступити до навчання там. Зайняття у Школі-парку являють собою сукупність різновікових студій, які очолюють майстри. Учні за власним бажанням у довільному порядку обирають собі вчителів та предмети. При цьому в будь-який момент можуть змінити свій вибір. Творці цієї системи освіти переконані, що дитину не потрібно розвивати, головне — не заважати їй робити це самостійно. Добровільність відвідування та вибору занять, відсутність традиційної системи оцінювання, взаємодія і взаємодопомога між дітьми різного віку прищеплюють корисні комунікативні навички. До речі, в деяких європейських країнах змішані вікові групи давно уже стали частиною традиційної освіти для наймолодших.
Однією з найдавніших альтернативних шкіл є система раннього розвитку, запропонована й утілена в життя ще 1906 року італійкою Марією Монтессорі. Від початку система розроблялася для дітей з вадами розвитку, але з часом вийшла на загальний рівень. У цій освітній системі на першому місті стоїть індивідуальність дитини: саме вона, а не ті, хто нею керує, обирає напрямок своїх занять. У школах і садочках Монтессорі немає місця як покаранням, так і нагородам, а мотивацією для навчання є, власне, саме навчання і прагнення знань. Завдання педагогів тут — створювати відповідні умови, за яких дитині хотілося б розвиватися і творити. Сьогодні в Україні є лише дитячі садки та школи раннього розвитку, які у своїй основі мають цю систему, старша ж школа поки перебуває у стадії розвитку. За відгуками батьків, малята, котрі потрапили в подібні заклади, змінюються на очах: дорослішають, стають більш самостійними й урівноваженими.
Адепти вальдорфської системи, навпаки, не поспішають прищеплювати дітям ті чи інші навички, вважаючи, що на все свій час, а передчасне дорослішання не завжди йде на користь. Система, яка ґрунтується на антропософському вченні австрійського філософа Рудольфа Штайнера, сповідує гармонію розкриття внутрішнього світу дитини відповідно до зовнішніх, природних циклів. «Дітям подобається ходити в школу і навчатися, бо все їхнє шкільне життя цілісне і наповнене змістом, — розповідає педагог вальдорфської школи Володимир ЗАХАРЧЕНКО. — Мета присутня в усьому, що ми робимо з дітьми — це і свята, і повсякденна робота. Мета навчання — не просто отримати знання, а й пережити і застосувати ці знання. Тут багато уваги приділяється рукоділлю, малюванню, музиці (дитина з першого класу навчається грати на флейті, а у старшій школі додається ще якийсь інструмент). А ще — відчуттю ритму. Бо в усьому є ритм: у людини — це серце й дихання, сон та активне життя, життя і смерть. У природі це пори року, пори доби...»
НЕ БЕЗ «АЛЕ»
Утім, як і традиційна, альтернативна освіта також має свої «але». Наприклад, на форумах деяких «альтернативних» шкіл можна прочитати скарги батьків на хамство з боку викладачів та приниження дітей у цілком радянському дусі: красива концепція закладу, на жаль, не дає гарантій, а особистісний фактор учителя залишається актуальним (а часом і вирішальним) для будь-якої школи. По-друге, виховані у «тепличних» умовах дітки в оточенні творчих і витончених однолітків можуть виявитися геть неадаптованими до суворих та жорстких реалій соціуму. Батьки компенсують брак спілкування зі «світом» відвідуванням різноманітних студій, бойових мистецтв, танців абощо. Але незриме тавро «не від світу цього» може зашкодити дітям у майбутньому.
«Система освіти багато разів змінювалася, — розмірковує Валентина Мержиєвська. — Спочатку була сімейна освіта, батьки навчали дітей, чого могли. Пізніше була реміснича освіта, коли дитину віддавали до якого-небудь майстра в підмайстри. Потім з’явилися фабрики-заводи, почалася індустріалізація суспільства, стали відкриватися масові школи, було утворено класно-урочну систему, тобто знову відбулися докорінні зміни в суспільстві і зміна потреб у навчанні. Сьогодні криза освіти — і середньої, і вищої — очевидна. На мою думку, якщо буде багато різних спроб, то рано чи пізно суспільство вийде на прийнятну для сучасного світу систему».
За останні п’ять років в Україні вдвічі зросла кількість шкіл, що практикують нестандартні підходи та методи навчання. На сьогодні їх 2000 — 10% від загальної кількості середніх навчальних закладів України.
2000 року ЮНЕСКО проголосило вальдорфську школу педагогікою ХХІ століття. На сьогодні у світі існує понад 950 вальдорфських шкіл і майже півтори тисячі таких дитсадків.
Найпопулярнішими авторськими або альтернативними системами навчання дітей є вальдорфська, «Росток», Ельконіна—Давидова і Монтессорі.
У травні 2001 року Міністерство освіти й науки видало наказ про впровадження вальдорфської педагогіки в Україні (експеримент триває до 2013 року). На сьогодні в Україні існує шість вальдорфських шкіл: дві в Одесі, дві в Києві, по одній у Кривому Розі та Дніпропетровську.
