Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Що ми можемо контролювати самотужки?

Коли у критичної маси громадян з’явиться розуміння того, як відбуваються процедури в нашій державі, вони почнуть замислюватися над їх вдосконаленням
7 листопада, 2014 - 11:29
Фото Миколи Тимченка, "День"

В Україні тривалий час, понад 23 роки, співіснують радянська тоталітарно-репресивна система органів влади і демократичне громадянське суспільство. Час від часу між ними відбуваються гострі конфлікти. Громадяни наступають, система відступає, перегруповується, переходить у контрнаступ і відвойовує втрачені позиції.

Через відносний паритет сил досі ніхто не здобув перемоги. Громадян нібито й багато, однак далеко не всі з них активні у громадському житті. Адже саме з останніх і сформоване громадянське суспільство. Вони сплачують податки і вважають, що органи державної влади мають на них працювати й їм служити, як це записано в Основному Законі. У більшості ж чиновників думка кардинально протилежна. І в цій розбіжності полягає головний конфлікт.

Нещодавно громадські активісти завершили виконання «домашніх завдань», отриманих під час форуму «Громадське спостереження — кисень демократії», що відбувся 6 — 7 вересня в Києві. Активісти мережі громадського спостереження цього разу замахнулися на великий шмат роботи — моніторинг судів, міліції, органів місцевого самоврядування та державної влади. А починали вони свою роботу зі спостереження за мирними зібраннями...

І це не дивно. Здається, всі зміни в Україні починаються з мирних зібрань. Революція на граніті 1990-го, Україна без Кучми 2001-го, помаранчева революція 2004-го, Податковий майдан 2010-го, Мовний майдан 2012-го і, зрештою, Євромайдан, який переріс у Революцію Гідності...

Ми завжди хочемо всього й одразу. А так не виходить. Доводиться все робити поступово. Привели до влади президента, депутатів, а з ними і всіх інших посадовців, і чекаємо, що вони самі зроблять нам рай на землі... І, зрештою, розчаровуємося. Чому? Бо на них необхідно не тільки сподіватися. За ними варто спостерігати, їх треба контролювати. На них потрібно впливати.

А починати можна дійсно зі спостереження. Це ж найпростіше зробити і, в той же час, ця дія дозволить активісту бути «в темі», вчитись, аби згодом перейти на вищий рівень. Адже відчуття, що твої дії контролюють люди поза системою, змушує будь-якого чиновника працювати ефективніше і якісніше.

Отже, що ми можемо контролювати самотужки? Важливим інструментом контролю може бути моніторинг декларацій чиновників. Особливо це стосується громадян, які живуть по сусідству з «народними слугами». Вони завжди зможуть побачити, на яких автомобілях їздить службовець, в якому будинку проживає, де навчаються його діти і чи відповідає все це задекларованому офіційному доходу.

Підприємцям, які бажають чесно заробляти у конкурентній боротьбі, цікаво буде слідкувати за дотриманням тендерних процедур і виявляти корупційні схеми. Мешканцям багатоквартирних будинків — моніторити якість надання послуг ЖЕКами. Дотримання законодавства судами та правоохоронними органами цікаво було б проконтролювати всім громадянам, адже від тюрми у нас прийнято «не зарікатися»...

А ще можна спостерігати за роботою органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, за тим, чи публікують вони проекти своїх рішень, чи відкриті для громади засідання керівних органів, хто голосує за те чи інше рішення і як воно потім виконується... Це все важливо, адже з цього все починається.

Важливо слідкувати за тим, щоби вибори відбувалися чесно не лише на загальнодержавному рівні й навіть не лише на місцевому рівні. Починати треба з рівня виборів до керівних органів політичних партій та громадських організацій, адже саме звідти починається зневага до законів та знищення політичної конкуренції.

І от тоді, коли у критичної маси громадян з’явиться розуміння того, «ЯК?» відбуваються процедури у нашій державі, вони почнуть замислюватися над їхнім удосконаленням.

Коли людина задумується над проблемою, вона починає цікавитися першоджерелами. Тому члени місцевої громади нарешті почнуть читати нудні й нецікаві рішення своєї ради, Статут громади, бюджет, почнуть цікавитися, куди були витрачені бюджетні кошти й яка ефективність таких витрат.

Зрештою, в активістів з’являться власні ідеї щодо того, яким чином вдосконалити, спростити всі ці забюрократизовані процедури, а відтак вони почнуть вимагати зміни правил. Не абстрактно, а конкретно. Тому матимуть усі шанси отримати конкретний результат.

Наприклад, вони можуть подати цілком чітку пропозицію для депутатського корпусу міської ради — затвердити положення про громадські слухання, громадську ініціативу, громадську експертизу діяльності місцевої ради, загальні збори громадян за місцем проживання, про консультації з громадськістю. А після цього — сміливо ними користуватися.

І ось так, поступово, дійти до зміни цілих законів. Широко запровадити використання систем електронного урядування, автоматизувати і відкрити всі процеси, тим самим зробивши неможливою корупцію та зловживання.

З часом людство зможе знову повернутися до прямої форми демократії, відмовившись від посередників, як от народних депутатів та парламентів. Активному громадянському суспільству вони взагалі не потрібні.

Світ впевнено прямує до прямого народовладдя. І Україна має всі шанси очолити цей процес.

Дмитро СІНЧЕНКО, політолог
Газета: 
Рубрика: