Саме з чарівного зеленого шведського Вімербі, оточеного лісами та озерами, беруть початок усі історії найвідомішої шведської письменниці Астрід Ліндґрен. 14 листопада 1907 року тут народилась літературна мама Пеппі Довгої Панчохи, Карлсона та братів Левове Серце, а ще — затятий борець за мир, права дітей та тварин.
Астрід Ліндґрен — одна з найвідоміших дитячих письменниць в усьому світі. Її книжки палко люблять діти і дорослі в десятках країн. Вони перекладені 75 мовами! Екранізовані понад 40 разів, до того ж твори письменниці уже понад півсторіччя ставляться на сценах театрів. 95 років життя Астрід Ліндґрен вмістили в собі майже все буремне ХХ століття. Попри те, що Астрід (з певного часу у Швеції її почали називати просто на ім’я) займалася багатьма дорослими справами — писала власну прозу, поезію та п’єси й редагувала чужі твори, виховувала дітей, вела програми на радіо, активно займалася соціальними ініціативами, — у своєму серці вона назавжди зберегла дитинство. Багатогранна і завжди іронічна, талановита, добра, завдяки всій своїй діяльності Астрід стала моральним авторитетом для кількох поколінь. Недарма широкого вжитку набула фраза: «Коли Астрід говорить, Швеція слухає». Більше того — слухає увесь світ.
Базисом для розвитку будь-якої особистості Астрід вважала родину та навколишнє середовище — і з тим, і з іншим їй пощастило. Вона виросла неподалік невеличкого містечка Вімербі у шведській провінції Смоланд. Дослідниця творчості письменниці Лена Торнквіст писала: «Вона постійно поверталася до місць свого дитинства. Саме тут почувалася безпечно. Луки та ліси Смоланду — її дім на цій планеті». А сама Астрід так описувала рідні краї: «Пагорби, вкриті дикими суницями, галявини синіх анемон, луки, прикрашені первоцвітом, багаті на чорниці, ліси з рожевими квітами ліннеї у моху, пасовиська навколо нашого дому...Там ми знали кожну стежину і кожен камінь, струмок із лататтям, канави та дерева. Я пам’ятаю все це більше, ніж я пам’ятаю людей. Камені та дерева були нам близькими — майже як живі істоти. Природа захищала та підживлювала наші ігри та мрії».
Завдяки Посольству Швеції в Україні та Шведському інституту, авторці цих рядків вдалося побувати на мальовничій малій батьківщині письменниці. Тож далі у цій статті я розповім про три ключових місця, які варто відвідати шанувальникам творчості Ліндґрен — будинок, в якому вона виросла, її музей та парк для відпочинку з дітьми Astrid Lindgren’s World.
БУДИНОК
Астрід народилася у надзвичайній у багатьох сенсах сім’ї. Її батьки палко кохали одне одного усе життя, а познайомилися ще дітьми. Вони тримали власну ферму і досягли у цій справі неабияких успіхів, користувалися авторитетом у сусідів. Винятково добре ставилися до обслуги, завжди пускали до себе й допомагали нужденним. Певною мірою це пояснюється тим, що родина була релігійна. Але водночас сімейний уклад Еріксонів (саме таким було дівоче прізвище Астрід) дуже відрізнявся від типового для тогочасних провінційних сімей Швеції.
Вони не контролювали кожен крок своїх дітей — старшого сина та трьох дочок (Астрід була другою дитиною в родині). Діти гралися самі, мали багато свободи — могли бігати по всіх усюдах, залазити на дахи та дерева, спілкуватися з тваринами. Водночас батьки мали у них беззаперечний авторитет. Дітей залучали до домашнього господарства, вони мали свої неухильні обов’язки, мусили добре вчитися. У сім’ї Еріксонів культивувалося читання, а до того, як діти навчилися читати, вони поглинали історії та казки, розказані дорослими. У родині панувала любов, яку батьки не соромилися виявляти як одне до одного, так і до дітей. Нині нерідко приклад сім’ї Астрід Ліндґрен розглядається психологами у книжках як особливий підхід до виховання — у свободі та безпеці. Він виявився напрочуд результативним — усі діти стали успішними людьми й проявили себе у гуманітарних професіях. Брат письменниці Гунард продовжив займатися фермою і водночас деякий час був представником шведського парламенту. Це надихнуло його на створення книги популярних політичних скетчів. Молодші сестри Астрід Стіна та Інгігерд стали журналістками.
Сім’я жила у невеликому будинку. Тепер він входить до комплексу туристичних атракцій Astrid Lingren’s Nas («nas» — швед. «дім»). Він — типово шведський, зроблений із темно-червоного дерева, затишним ґанком та черепичним дахом. Будинок й досі належить нащадкам Астрід, які інколи на свята приїжджають сюди. Сама письменниця жила в ньому тільки до 18 років, але потім регулярно поверталася сюди і свого часу наполягла, аби все тут було відновлено в тому вигляді, яким воно було в її дитинстві. Побажання Астрід втілили до найменших деталей.
У будинку — маленька кухня, де діти часто бігали поміж слуг, слухаючи і запам’ятовуючи їхні історії та пісні, три спальні та вітальня, яка проте відкривалася тільки на свята і була з цієї причини найбільш таємничим і бажаним місцем для ігор. Як часто розповідала сама Астрід: «Ми гралися, гралися, і знову гралися. Це дивно, що ми не «загралися» до смерті!» Увесь світ довкола ставав основою для ігор, надихав на вигадування нових сюжетів так само, як і прочитані дітьми книги, які вони одразу ж бралися інсценувати. Ігри та читання були основними та найулюбленішими заняттями. Дитинство без книг — це не дитинство, вважала Астрід. Отримуючи премію Ганса Крістіана Андерсена, вона сказала: «Всі видатні речі, які виникли в світі, спершу виникли в чиїйсь уяві, тож яким буде світ у майбутньому — дуже залежить від рівня уяви у тих, хто зараз вчиться читати. Ось чому дітям потрібні книги».
Містечко Вімербі — невеличке, провінційне й дуже симпатичне. За часів юності Астрід в ньому було лише дві вулиці. Тут вона ходила до школи й на улюблені танці (свого часу письменниця навіть танцювала у народному ансамблі) та в кіно. Астрід вирізнялася серед інших дівчат — однією з перших коротко підстриглася, вдягалася модно і часом занадто «джазово» як для невеличкого містечка. А ще саме тут, у Вімербі, вона знайшла свою першу роботу — вже в 16 років її взяли працювати в редакцію газети Wimmerby tidning. Спочатку вона лиш відповідала на дзвінки, бігала між офісом та типографією, писала короткі оголошення, а пізніше — почала публікувати репортажі. Тут Астрід довелося й остаточно подорослішати та... втекти. Вона завагітніла від головного редактора газети. Ця подія стала чи не найбільшим скандалом в історії Вімербі. Астрід Еріксон не мала іншого виходу, ніж поїхати з міста.
МУЗЕЙ
Тоді, у 18 років, Астрід переїхала до Стокгольма. Однак про її життя у столиці ми також можемо дізнатися тут, у Вімербі — у великому музеї неподалік будинку Еріксонів. Тамтешня експозиція — дуже сучасна та стильна, містить інформацію про всі подробиці особистого, творчого та суспільного життя Астрід. Аудіогід розповість вам про представлені в експозиції фотографії, інсталяції, документи. Крім того, до уваги туристів — цікаві відеоматеріали. З усіх цих джерел ми дізнаємося про те, як почалася кар’єра Астрід в Стокгольмі. Там вона закінчила курси секретарок і влаштувалася на роботу.
ЕКСПОЗИЦІЯ МУЗЕЮ У ВІММЕРБЮ, ОКРІМ ВИЧЕРПНИХ ВІДОМОСТЕЙ ПРО ЖИТТЯ АСТРІД ЛІНДҐРЕН, ПРИВАБЛЮЄ ВІДВІДУВАЧІВ ОРИГІНАЛЬНИМ ТА СУЧАСНИМ ОФОРМЛЕННЯМ / ФОТО АВТОРА
Сьогодні, коли Швеція є однією з найбільш прогресивних країн в контексті гендерної рівності, важко уявити, як колись скрутно приходилося там незаміжнім матерям. Їх засуджувало суспільство, молоді жінки отримували маленькі зарплати і навіть не могли знімати житло. Астрід вимушена була віддати свого новонародженого сина Ларса прийомним батькам у Данії. Кожну зароблену копійку вона відкладала на поїздку до нього. Письменниця завжди вважала, що має сама долати всі труднощі. За декілька років фінансова ситуація дещо покращилася і вона забрала сина до Швеції.
На новій роботі Астрід зустріла свого майбутнього чоловіка Стуре Ліндґрена. З тих пір вона змогла стати повноцінною мамою для Ларса, а незабаром ще й для доньки Карін, значною мірою завдяки якій вона й стала письменницею. Великий стенд у музеї присвячено фотографіям Астрід-матусі. Ліндґрени жили у щасливому шлюбі, проте у деяких інтерв’ю письменниця зізнавалася, що вона ніколи не відчувала справжнього кохання — такого, яке було у її батьків... Проте до чоловіка вона мала надзвичайно теплі почуття і дуже його поважала.
Займаючись домашнім господарством, впродовж 30-х років Астрід підробляла також написання невеличких оповідань для різних журналів. Дослідники зазначають, що це були доволі прості проби пера, в яких проте простежувався майбутній потенціал авторки. Письменницею «по-справжньому» Астрід Ліндґрен стала буремного 1941 року. Одного вечора, коли її маленька Карін хворіла, вона попросила маму: «Розкажи мені про Пеппі Довгу Панчоху». Мама мусила вигадати для неї історію. «З таким незвичайним ім’ям, Пеппі стала незвичайною дівчиною», — пригадує Астрід народження своєї героїні. За кілька років, з другої спроби, книжка про Пеппі вийшла друком і одразу ж сподобалась дітям та їхнім батькам не лише у Швеції, а й за кордоном. Водночас твір викликав жваві суперечки, адже Пеппі була «неправильним» персонажем. Уже після неї з’явилися всі інші відомі нам герої письменниці, зокрема й Карлсон, який, до речі, в авторському тексті зовсім не такий приємний і симпатичний як персонаж радянського мультику. А також — набагато популярніші в Швеції Еміль та брати Левове Серце.
Впродовж 25 років, аж до пенсії Астрід Ліндґрен працювала головою дитячого відділу у видавництві, яке опублікувало всі її книги. Вона завжди люб’язно відповідала кожному автору, а коли видавництво відмовляло у публікації, то навіть давала поради, як можна покращити твір. Таким чином у багатьох шведських дитячих письменників збереглися листи від письменниці.
Крім того, Астрід Ліндґрен писала п’єси для першого в Європі муніципального дитячого театру в Стокгольмі, десятки років вела програми на радіо, писала сценарії до фільмів. Письменниця завжди вирізнялася власною громадянською позицією. Астрід Ліндґрен активно виступала проти жорстокості в усіх її проявах, проти війни, яка вбиває дитинство. Вона протестувала проти військових дій у В’єтнамі, неонацизму, писала листа Михайлу Горбачову, турбувалася про дітей та тварин — про тих, чий голос ми не можемо почути. У 1976 році Астрід висловилась проти підвищення податків — вона виступила з сатиричним оповіданням та карикатурами про героїню Помперіпоссу. Зрештою закон було змінено. Більше того, «податкові дебати» мали такий розголос і так погіршили репутацію соціал-демократам, що на наступних виборах вони отримали значно менше голосів.
ПАРК
Парк розваг Astrid Lingren’s world — розташований у десяти хвилинах їзди від будинку та музею і займає 13 гектарів мальовничої землі — лісів, озер, зелених уквітчаних галявин. Теплої пори року це — улюблене місце шведських родин з дітьми. Тут можна побачити мініатюрну версію Вімербі — будиночки і магазини зручного для дітей розміру, гральні майданчики, справжній замок з усією лицарською атрибутикою, книжкові та сувенірні крамниці. Щодня малюки можуть зустріти тут улюблених персонажів, поспілкуватися з ними, подивитися вистави за книгами Ліндґрен під відкритим небом — у тому ж лісі, де сама письменниця колись бігала з братом та сестричками.
ПАРК РОЗВАГ ASTRID LINGREN’S WORLD БУЛО СПЛАНОВАНО ЗГІДНО З ВИМОГАМИ САМОЇ ПИСЬМЕННИЦІ. БУДЬ-ЯКІ НОВОВВЕДЕННЯ МОЖЛИВІ ЛИШЕ ЗІ ЗГОДИ ЇЇ РОДИЧІВ
Привертають увагу не лише автентичність локації і мальовнича природа, яку ретельно охороняють, а й винятковий та дуже відповідальний підхід до організації «Світу Астрід Ліндґрен». Як розповів журналістам представник піар-відділу парку, він був повністю спланований ще за життя Астрід і згідно її вимог. Навіть тепер усі нововведення обговорюються на спеціальній нараді з її родичами — і саме за ними останнє слово у кожному питанні. Приємно було побачити, що парк не має стандартних атракціонів та розваг, на кшталт каруселей чи кімнати страху — він повністю, від першого до останнього елементу — з книжок Астрід Ліндґрен. В місцевому кафе свідомо не продають гамбургерів чи кока-коли. Натомість маленьких бешкетників та їхніх батьків підживлять описані в книжках письменниці льодяники, морозиво та надзвичайно смачні млинці й тістечка. А ще тут можна послухати шведських пісень, потанцювати з Пеппі, поплавати на дерев’яному плоту й покататися на конях...
