Як і очікувалося, головною темою, яку обговорювали під час дводенного саміту G20 у Австралії, була Україна. Але досить несподіваним, зрештою, виявилося те, як спілкувалися світові лідери з російським президентом. Фактично ізоляція Володимира Путіна відчувалася з першого кроку російського лідера на австралійську землю. Якщо президентів США і КНР Барака Обаму та Сі Цзіньпіна зустрічали генерал-губернатор та генеральний прокурор Австралії, то Путіна — помічник міністра оборони.
Попри такий тиск у Путіна не сходила посмішка з обличчя під час рукостискання з австралійським прем’єр-міністром Тоні Ебботтом, котрий, за повідомленнями преси, обіцяв фізично зіткнутися з російським лідером через катастрофу MH-17, у якій загинуло 28 австралійців. І, зрозуміло, тло саміту завдавали австралійці українського походження, які влаштували демонстрацію з плакатами, на яких було написано «Путін — убивця».
Але, мабуть, чи не найнесподіваніший вчинок щодо російського президента здійснив прем’єр-міністр Канади Стівен Харпер. «Я думаю, що потисну вам руку, та хочу сказати одне: вам треба забратися з України», — сказав він.
Британський прем’єр-міністр Девід Кемерон заявив у 50-хвилинній розмові Путіну, що той знаходиться на роздоріжжі і його чекають подальші санкції, якщо Росія надалі підтримуватиме сепаратистів і поставлятиме озброєння в Україну.
Британський прем’єр зазначив, що треба бути «реалістичними» щодо коментарів Путіна, який раніше не виконував взятих зобов’язань щодо припинення російської агресії в Україні. «Існує справжній вибір, існує інший і кращий шлях поводження Росії, який привів би до поліпшення відносин, але на даний момент Путін не хоче ним скористатися», — сказав Кемерон.
Путін, як завжди, попри неспростовні докази заперечив наявність російських військ в Україні. Разом з тим він заявив, що готовий прийняти перемир’я і припинити потік російської зброї через кордон. Крім того, Путін сказав, що він готовий визнати Україну як «єдиний політичний простір».
До свого завчасного від’їзду з Брісбена, не дочекавшись спільного ланчу у неділю, він заявив під час прес-конференції, що ситуація на південному сході України «в цілому має хороші перспективи до врегулювання».
А німецький канцлер Ангела Меркель, яка залишилася на довше, зізналась репортерам, що нинішня ситуація незадовільна і в даний момент ЄС розглядає запровадження фінансових санкцій проти росіян через кризу в Україні. Разом з тим під час виступу в науково-дослідному центрі Сіднея вона заявила, що потрібно набратися терпіння, щоб отримати бажані результати запроваджених санкцій. Канцлер також наголосила, що не можна допустити панування «старого мислення», іншими словами — права втручатися у справи суверенної держави під приводом того, що та входить у «сферу впливу» більш сильної держави. Але ж питання залишається, хто і як відносить міжнародне право у даному конкретному випадку — з незаконною анексією Криму.
Самому Путіну, який полетів раніше, аби, як він сказав, поспати 4—5 годин після двох дев’ятигодинних перельотів спочатку до Владивостока, а потім до Москви, не довелося чути заяви про об’єднання зусиль лідерів США, Японії та Австралії в боротьбі проти Росії та її вторгнення до Криму. Обама, Абе і Ебботт висловилися за необхідність притягти до відповідальності осіб, винних у катастрофі малайзійського авіалайнера MH-17.
«ЗАХІДНІ ЛІДЕРИ БУЛИ ДУЖЕ ЧІТКИМИ ЩОДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ РОСІЇ ЗА ЕСКАЛАЦІЮ КОНФЛІКТУ У СХІДНІЙ УКРАЇНІ»
Стів ПАЙФЕР, старший науковий співробітник Інституту Брукінгза:
— Під час саміту G20 в Австралії західні лідери були дуже чіткими щодо відповідальності Росії за ескалацію конфлікту в східній Україні, щодо необхідності Москви змінити свою нинішню політику і щодо продовження — і, можливо, збільшення — західних санкцій, якщо Кремль не змінить курс. Якщо Путін прибув у Брісбен у надії знайти відмінності між західними лідерами щодо України, то він залишився розчарованим у цьому відношенні. Його ранній від’їзд із саміту відображає це. Так, у Путіна довгий рейс додому, але те ж саме у більшості інших лідерів G20.
Західні лідери на G20 зайняли тверду і єдину позицію, хоча я не впевнений, що це моментально вплине на зміну політики Путіна щодо України. Але президент Росії повинен розрахувати, що його нинішня політика означатиме продовження, якщо не збільшення, санкцій, які впливають на російську економіку. Переконати Путіна в тому, що санкції можуть застосовувати протягом багатьох місяців, якщо не років, є важливим елементом того, щоб західна політика була успішною.
Що ж до заяви пана Кіссінджера щодо України і НАТО, Україна повинна і буде вирішувати свою власну політику щодо Альянсу. Країни НАТО потім вирішуватимуть, як вони хочуть відповісти. На даний момент, однак, я не думаю, що для Києва мало б сенс спробувати отримати членство. В рамках Альянсу буде мало бажання поставити Україну на шлях членства, і така зовнішня мета політики, імовірно, робитиме складнішим повернення східної України до Києва. Співпраця з НАТО має сенс, а намагання поглибити відносини у цьому пункті — ні. Але це, здається, не проблема для Росії. Президент Порошенко продемонстрував ще в червні, що поглиблення зв’язків із НАТО не на порядку денному. Та й немає жодних ознак того, що росіяни коли-небудь бралися за це питання. Дії Росії за останні десять місяців показують, що Москва намагається блокувати не лише відносини України з НАТО, а й її відносини з Європейським Союзом.
«ПУТІН БУВ НЕПРИЄМНО ЗДИВОВАНИЙ ПРОХОЛОДНИМ ПРИЙОМОМ НА G20»
Джон ХЕРБСТ, екс-посол США в Україні, член Американської ради, Вашингтон:
— Путін був неприємно здивований прохолодним прийомом на G20. Він продовжує недооцінювати невдоволення за кордоном щодо його агресії в Україні. Не просто оцінити зміст його слів, оскільки те, що він каже, призначено для політичного ефекту. Коли він вважає це корисним, він обманює. Тому ми всі можемо зробити висновок, що він говорив деякі примирливі речі, тому що хотів, аби лідери G20 припинили критикувати його агресію в Україні.
Існує мало подібностей між ситуаціями в Чечні і на Донбасі. У Чечні велика кількість чеченців повстали проти Москви. В Донбасі Кремль проводить гібридну війну. Кремлівські фахівці спровокували повстання проти Києва.
Що стосується пропозиції пана Кіссінджера, то він ігнорує той факт, що ця криза почалася через блокування Кремлем підписання Україною торгової угоди з ЄС. Питання щодо членства України в НАТО було на задньому плані після саміту НАТО в Бухаресті 2008 року. Чому ми повинні говорити про це зараз?
«ВІН МАЄ ЗМІНИТИ КУРС»
Вільям ТЕЙЛОР, президент, виконавчий директор Інституту миру США:
— Я не можу стверджувати, що знаю, що в голові у Путіна. Він повинен був, однак, отримати месидж від світових лідерів, що кричуще нехтування ним міжнародного права зробило його ізгоєм, що тривале порушення ним суверенітету України гарантуватиме продовження або збільшення санкцій (які є явно нищівними для російської економіки) і що його відмова від західних цінностей об’єднала західних лідерів проти нього. Путін повинен зробити висновок, що його тактика призвела до зворотного результату, а отже, він має змінити курс.
Оскільки Україна є суверенною державою, то їй самій краще вирішувати, що в її інтересах. Якщо Україна подаватиме заявку на членство в НАТО, тоді члени Альянсу вирішуватимуть, яке ухвалювати рішення. Агресія Путіна проти України загрожує всій Європі. Члени НАТО можуть вирішити, що кращий спосіб запобігти подальшій російській агресії — це започаткувати для України План дій щодо членства в Альянсі. Я згадую про заяву саміту НАТО 2008 року, у якій йдеться, що Україна стане членом НАТО.
«ІСТОРІЯ З БРІСБЕНСЬКИМ САМІТОМ ВПЛИНЕ НА ПОГЛЯД РОСІЙСЬКОЇ ВЛАДИ НА ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В УКРАЇНІ»
Костянтин фон ЕҐҐЕРТ, оглядач «Коммерсантъ FM», Москва:
— Насправді вся історія із Брісбенським самітом, звичайно, вплине на погляд російської влади взагалі на те, що відбувається в Україні. Але гадаю, що економічна ситуація, яка склалася до моменту саміту, власне, багато в чому вже сформувала це ставлення. У мене виникає відчуття, що жодних різких рухів найближчим часом Москва не робитиме. А російська влада зосередиться передусім на контролі над внутрішньою ситуацією і моніторингу можливих ознак невдоволення як еліт, так і людей, економічний стан яких погіршився через ізоляцію.
Мені здається, що за цих умов, поки що принаймні, жодних особливо активних дій на території України вестися не буде. Я не хочу сказати, що буде якийсь відкат від нинішньої політики. Але те, що, як мені здається, найближчим часом не вестимуться бойові дії.
— А як можна прокоментувати його слова, сказані перед від’їздом із Брісбена, що ситуація на Сході України «загалом має добрі перспективи для врегулювання»?
— Я не думаю, що в Москві сьогодні є якась стратегія поведінки як щодо Заходу, так і щодо України. Я гадаю, що існують якісь тактичні міркування. Але я не бачу жодної стратегії. На мою думку, як це було останнім часом, усі питання вирішуватимуться ситуативно. Тому просто передбачати, що є якісь плани великі, я б не став. Просто я не бачу сьогодні ні кінцевої мети, ні стратегії досягнення її.
Щодо порівняння ситуації на Донбасі з Чечнею і необхідності федералізації, а не децентралізації в Україні. Усе це старі пісні. Зрозуміло, що це стара позиція, яка заявлялася багато разів. Ба більше, термін «децентралізація» російське керівництво не прийняло із самого початку, після того, як про нього заявив Президент Порошенко. Окрім того, будь-яка розмова про децентралізацію сьогодні викличе украй різку реакцію сепаратистів і украй різку реакцію людей, що підтримують їх у Москві. Такі люди є, звичайно, і далеко не всі вони контролюються Кремлем. Тому я гадаю, що загалом нічого нового тут не заявлено, але це не означає, що вестимуться якісь активні дії. Здається, на сьогоднішні в Москві панує своєрідна розгубленість щодо того, що робити. І рішення, які прийматимуться, звичайно, дуже вузьким колом осіб, важко передбачити. Зрозуміло, що, мабуть, все ж таки доведеться брати до уваги міркування економіки. Спостерігаючи зсередини, я розумію, що це серйозно.
