Минулої суботи у Луцьку на Театральному майдані відбувся, як презентували організатори, вечір пам’яті відомого композитора і співака В’ячеслава Хурсенка. Він був лучанином, тут і нині мешкають його дружина та донька, тут творив він свої пісні, багато з яких виконували й популярні російські співаки. Три роки тому В’ячеслава не стало, його смерть була несподіваною і раптовою, результатом діабетичної коми. Від цієї хвороби він дуже страждав останніми роками, проте напередодні загибелі повернувся з чергового концерту, на які його запрошували у різні міста України.
Вечір пам’яті мав назву «Три крапки», як символ того, що з відходом Хурсенка, знакової постаті не лише для Волині, його творчість не завершується, а продовжує жити серед людей. Проте якраз відчуття цих трьох крапок як ознаки недовершеності й залишилося у багатьох учасників вечора. Театральний майдан Луцька під час цього заходу було переповнено банерами, палатками з символікою Партії регіонів, і навіть частина учасників, молоді люди, були одягнуті у накидки синьо-білих кольорів. Виступило лише двоє артистів, а далі пішла відеотрансляція концерту в обласному музично-драматичному театрі у першу річницю смерті Хурсенка. Можна було бачити і переповнений зал театру, і майже два десятки співаків, які, знаючи В’ячеслава, співпрацюючи та творячи з ним, вважали за честь ось так вшанувати його пам’ять. Пригадую, цього літа Волинський національний університет імені Лесі Українки проводив міжнародний студентський фестиваль «На хвилях Світязя». Пригадую, як вразив слухачів майбутній слідчий прокуратури, студент Одеської національної юридичної академії Петро Загодіренко. Не тільки голосом, а й вибором пісні, що так важливо було для конкурсантів: «Соколята» В’ячеслава Хурсенка. Потім я спитала Петра, чому він її вибрав. І з’ясувалося, що молодий співак до того... і не чув про Хурсенка, доки не знайшов його пісні, «мандруючи» Інтернетом. А почув — і був зачарований.
За життя В’ячеслав мав долю, властиву справжнім талантам. Його цінували у Росії, але не на батьківщині. Він не був заслуженим артистом, не отримував орденів чи медалей. Один з колишніх луцьких міських голів, скрізь пропагуючи свою «національну позицію», так і не виконав обіцянки видати диск з піснями Хурсенка. Не видали і вже обіцяний мега-диск інші чиновники. Диск цей видала родина В’ячеслава власним коштом. Коли на початку цього року також раптово помер Олексій Левченко, бізнесмен, організатор фестивалів співаної поезії «Оберіг», які свого часу дали путівку на творчий олімп багатьом нині відомим українським співакам (зокрема й Хурсенку), то в інтерв’ю газеті «День», чиїм великим другом і популяризатором був Олексій, вдова Хурсенка розказувала, що Левченко й за життя допомагав Славі, не забув його родину й після втрати. Для дочки Слави він став чи не другим батьком. Він збирав усі диски з творами Слави, допомагав їх оформляти, випускати. «І часто, — пригадувала Ольга Хурсенко, — коли я заходила до його кабінету, то тут звучала котрась із пісень Слави, а Олексій казав: «Ні, ти чуєш, як він тут тонко повів лінію, яка тут знахідка?» На жаль, вони не встигли з Левченком видати книжку віршів Слави, Олексій на цьому наполягав, а родині все не вистачало часу зібрати вірші докупи... Він допомагав робити ескіз пам’ятника на могилі Слави. Хотів поставити пам’ятник Славі в місті, одну з вулиць назвати його іменем... Нічого цього досі немає.
Родини Хурсенка на вечорі його пам’яті не було. Дізнавшись про формат вечора, рідні вирішили вшанувати пам’ять найдорожчої людини у колі близьких йому за життя людей.
