Арбітражна крига, схоже, скресла. Відповідний інститут Торговельної палати Стокгольма 11 грудня 2014 року сформував склад арбітрів у спорі між «Газпромом» і «Нафтогазом України». Усні слухання, як вважають у «Газпромі», відбудуться не раніше лютого-березня 2016 року.
Нагадаємо, 16 червня 2014 року «Газпром» звернувся до Стокгольмського арбітражу з позовом про стягнення з НАК «Нафтогаз України» неоплаченої заборгованості за природний газ і відсотків за цю заборгованість на більш ніж $4,5 мільярда. Того ж дня «Нафтогаз» подав позов про ретроактивну зміну ціни на газ, відшкодування всіх переплат, здійснених ним з 20 травня 2011 р. у розмірі не менше як $6 мільярдів і скасування положення контракту, що забороняє реекспорт. 1 липня НАК і «Газпром» надала відповіді на позови іншої сторони. 21 липня дві справи в арбітражі було консолідовано.
Окрім того, повідомляє «Газпром», «Нафтогаз України» 13 жовтня минулого року звернувся до Стокгольмського арбітражу з позовом про ретроактивний перегляд транзитного контракту на 2009—2019 роки. Заявник, повідомляє російський монополіст просить визнати, що права і обов’язки НАК «Нафтогаз України» за транзитним контрактом на 2009—2019 роки підлягають передачі ПАТ «Укртрансгаз». Окрім того, він пропонує, аби деякі положення контракту, які будуть згодом уточнені, були визнані недійсними і нечинними і були доповнені або замінені положеннями, які будуть уточнені відповідно до енергетичного і антимонопольного законодавства України і Європейського Союзу.
«Нафтогаз» хоче отримати від «Газпрому» компенсацію за ненадані для транзиту обсяги газу у сумі $3,2 мільярда, а також відсотки на цю суму. Він пропонує визнати, що транзитний тариф у контракті має бути змінений таким чином, як буде зазначено в подальших письмових заявах НАК «Нафтогаз України» відповідно до основних принципів шведського контрактного права. «Газпромпром» оцінює попередню суму вимог «Нафтогазу» у $6,2 мільярда.
У коментарі, надісланому в «День», член наглядової ради Інституту енергетичних стратегій Юрій КОРОЛЬЧУК зауважує, що існуючий транзитний договір із «Газпромом» справді передбачає транзит російського газу в обсязі 110 мільярдах кубометрів. «Але ключовим тут є слово «до», яке стоїть у контракті перед наведеною цифрою і означає, що Росія може транспортувати і 10, і 60, і 110 мільярдів кубометрів», — уточнює експерт. «Безумовно, такий договір не є вигідним для України, — констатує Корольчук і продовжує: — Але він був підписаний і до 2019 року Росія має юридичне право його не змінювати».
Експерт називає сумнівною вимогу «Нафтогазу» до «Газпрому» привести контракт до умов третього енергетичного пакета ЄС. Обґрунтувавши це твердження, він наголошує, що Україна ще сама юридично і законодавчо не готова до виконання третього енергопакета, а Росія взагалі його не визнає і до того ж не є учасником Енергетичного співтовариства.
Ба більше, Корольчук запевняє, що Стокгольмський арбітраж не має жодного юридичного права трактувати третій енергопакет і змушувати будь-яку компанію його виконувати. На його думку, судді Стокгольмського арбітражу розглядатимуть «виключно існуючі умови договору, істотні зміни економічного характеру договору».
Корольчук висловлює жаль з приводу того, що «жодне рішення Стокгольмського арбітражу не зможе розв’язати газовий конфлікт України і Росії».
На відміну від Корольчука, президент Центру глобалістики «XXI століття» Михайло ГОНЧАР переконаний, що перспективи в транзитного позову «Нафтогазу» до «Газпрому» є. «Адже в контракті чітко записано, що «Газпром» зобов’язався щороку прокачувати через Україну не менше як 110 мільярдів кубічних метрів газу», — каже експерт. «Не менше» як «до 110 мільярдів»? — перепитав «День». Гончар згоден: якщо сказано «до 110 мільярдів», то говорити і справді нема про що. Але все ж таки вирішив переконатися і відкрив текст контракту на транзит в Інтернеті.
Цитую, каже він і зачитує: «Стаття 3. Обсяги транзиту природного газу. Пункт 3.1. Замовник («Газпром») у період 2009 по 2019 рік включно щороку передає виконавцеві («Нафтогазу») для транзиту до країн Європи природний газ в обсязі не менш як 110 (ста десяти) мільярдів кубічних метрів». «Принципу «качай чи плати» тут немає, але є чітка фіксація: не менш як 110, — наголошує експерт і розповідає, чому в контракті саме така, не зі стелі узята, цифра: — Це був середньоарифметичний обсяг річного транзиту впродовж 1991—2008 року, бувало менше, але було й 120». «Це й дає підстави для відповідного арбітражного розгляду, — переконаний Гончар, хоча одразу ж зазначає: — Але відтоді Росія цього обсягу жодного разу не забезпечила».
Гончар не вважає, що до арбітражної спору між «Нафтогазом» і «Газпромом» слід залучати ще й третю сторону — Євросоюз. «Адже контракт між двома сторонами», — констатує він і припускає, що в таких твердженнях відчувається рука Купріянова (офіційний представник «Газпрому» Сергій Купріянов). Президент Центру глобалістики пояснює, що жодна офіційна європейська структура не може і ні не буде ні підтверджувати, ні спростовувати потреб Європи в 110 мільярдах кубометрів російського газу і можливості сплатити ці обсяги. Адже ні ЄС, ні Єврокомісія не є стороною контрактів, підписаних між «Газпромом» і європейськими компаніями. «Це у нас все в купу збирається — і компанії, і уряд — і ми гадаємо, що це одне й те ж саме».
