Гість у редакції «Дня» — генеральний директор групи «1+1 медіа» Олександр Ткаченко. Актуальних запитань до топ-менеджера його рівня — більш ніж достатньо. Від ситуації на ринку виробництва власних телесеріалів, зокрема про українських силовиків, затребуваність такого продукту — до відповідальності телевізора у підготовці «грунту» для війни. Адже всі ці роки персонажі типу Колесніченка, Царьова та Корнілова не зникали з центральних каналів... Де був «центр» ухвалення рішень, кого запрошувати в ефіри, а кого — ні? Чи нестиме хтось відповідальність за «підігрівання» сепаратистських настроїв на українських екранах та системне культивування російського теле-фастфуду? І, зрештою, як змінити викривлену телевізором систему цінностей?
Олександр Ткаченко готовий на ці теми говорити відверто. Тоді як власне до каналів, якими він керує, виникає найменше запитань. Упродовж останнього року «Плюси» принаймні спробували встановити своєрідну «планку» на українському телебаченні: проекти «Право на владу», «Хоробрі серця», «Голос. Діти», «Світське життя» та ін. за стилістикою та змістом цілком відповідають «нормі». Не менш важливим є старт каналу Ukraine Today — сучасна платформа іномовлення групи «1+1 медіа». Але почнемо з актуального...
— На антимайдані в Москві в перших рядах ішов Олег Царьов. Його, як ще ряд персонажів типу Колісниченка, Корнілова... ми регулярно бачили в ефірах центральних каналів. Хто розкручував цих персонажів на нашому ТБ? Де був цей «центр», який приймав рішення, кого запросити?
— До нас ці «експерти» не ходили. Це точно. Тому де приймали ці рішення, я можу тільки здогадуватися. Напевно, існував спеціальний політичний план щодо того, кого з тих чи інших персонажів запрошувати гостями в ефіри центральних каналів, а кого — ні. Насправді таким чином за допомогою телеведучих на безкінечних ток-шоу створювалася паралельна реальність. Замість того, щоб показувати і говорити про те, що насправді й чому відбувалося в країні, ТБ створювало інший світ.
ОЛЕКСАНДР ТКАЧЕНКО: «ГОЛОС. ДІТИ» ЗРОБЛЕНИЙ В АБСОЛЮТНО ЄВРОПЕЙСЬКІЙ МАНЕРІ. ВІН ПОКАЗУЄ, НАСКІЛЬКИ ТАЛАНОВИТЕ НАШЕ МОЛОДЕ ПОКОЛІННЯ, АЛЕ У ЗОВСІМ ІНШИЙ СПОСІБ — НОВИЙ, ШИКАРНИЙ, ЕМОЦІЙНИЙ / ФОТО З САЙТА ТЕЛЕКАНАЛА «1+1»
— Творці цього «іншого світу» сьогодні мають понести відповідальність, адже, по суті, багато у чому в розпалюванні війни винні медіа-менеджери?
— Я думаю, що відповідальність має бути — і життєва, і професійна. Звичайно, я не спеціаліст із кримінального кодексу, але ті люди, які це робили й які паралельно запроваджували «темники», точно усвідомлювали, що і для чого чинять. Відповідальність має існувати. Більше того — історія має знати своїх «героїв». Хотів назвати людину, яка, на мій погляд, незаслужено забута. Був такий колишній губернатор Сумської області Юрій Чмирь. В останні дні січня минулого року, коли надміру напружилася ситуація на Майдані, він почав виконувати функцію... координатора інформаційної політики. Були у нього спроби з нами говорити, він навіть намагався ввести нам «темники». Я з того часу зберіг його номер у своєму телефоні й кілька разів намагався знайти цього персонажа. Багато журналістів шукають інших героїв, а от я хочу зробити сюжет про цього, бо товариш Чмирь ледь не став новим цензором.
«ДО КІНЦЯ НЕ РОЗУМІЮ МАСШТАБІВ ДІЯЛЬНОСТІ МІНІСТЕРСТВА ІНФОРМАЦІЇ»
— Чому Україна останнім часом інформаційно програє? Свіжий приклад: незадовільна організація трансляції звернення Президента щодо оголошення миру. Ви, зокрема, зауважили, що «1+1» про захід стало відомо за п’ять хвилин до початку.
— Ми розбиралися з ситуацією, що сталася зі згаданим зверненням. Вона дійсно показова. Я виступив із заявою, бо відразу помітив перекладання відповідальності від чиновників з Адміністрації Президента на медіа. Мовляв, саме ЗМІ винні в дезорганізації. Відповідь проста: у нас багато чиновників, які розбираються в медіа, або курують цю сферу. Коли вони збираються разом на планірках — може трапитися «збій». У владі всі знають, що треба робити і як правильно співпрацювати з журналістами, бо в нас дійсно, як ніколи, адміністрація — «медійна». Однак у питанні організації чіткого, правильного напряму, стратегічної координації дій по вертикалі є певні недоліки. Знаю, що Президент провів «розбір польотів», тому, сподіваюся, ми надалі уникнемо таких промахів. «Плюси» налаштовані тільки на співпрацю.
— У грудні минулого року в Україні створили Міністерство інформаційної політики. Як досвідчений медіа-менеджер і керівник медіа-холдингу — оцініть його діяльність?
— Важко відповісти, адже, чесно зізнаюсь, я до кінця не розумію масштабів діяльності цього міністерства. Тобто їхнього бачення, планів, які вони будуть реалізовувати, кінцевої мети на виході... Звісно, на підсвідомому рівні я розумію, що в час війни функції з упорядкування інформаційної безпеки, інформаційної політики загалом хтось має виконувати. Але наразі важко про щось говорити, бо ми, окрім заяв, які вже багато звучали, нічого не бачили.
— Із серпня 2014-го на території Європи розпочалося мовлення каналу Ukraine Today — першого українського телеканала, який цілодобово мовитиме англійською й орієнтуватиметься за іноземну аудиторію. Як оцінюєте перші результати роботи мовника, що входить до вашої медіа-групи?
— Найголовніше — канал почав працювати. В нього є вже своя стала аудиторія — це переважно жителі країн Західної Європи. Його також підключено до кабельних мереж в Італії та Великобританії. Незабаром буде в Німеччині, а ще трохи згодом — у Франції. Крім того, канал має стабільну аудиторію в Інтернеті. У нас є серйозні плани щодо розвитку мережі мовлення і запуску нових мовних доріжок для цього каналу. Головний урок, що ми отримали за цей час, — його дуже очікують. Ми знаємо, що в Західній Європі на Ukraine Today намагаються підписатися російськомовні громадяни. Російська пропаганда не може бути єдиним джерелом інформації для російськомовних громадян Європи. І вони самі цього не хочуть.
Це ж не пропагандистська Russia Today. Нещодавно, перебуваючи за кордоном, я дивився російське ТБ. Пам’ятаю програму «Время» з радянських часів і хочу сказати, що в мене було дежавю. Вони оперують не фактами — тим, чим намагається оперувати українські медіа, в тому числі наші Ukraine Today, а вигадками. Вони створюють іншу реальність. Україні ж важливо довести світу, зокрема Європі, ту інформацію, яка відповідає дійсності, яка розповідає про те, що насправді відбувається в нашій державі, зокрема на сході.
У нас завдання займатися пропагандою не було і не буде, тому ми від початку не могли перетворитися на українську версію Russia Today.
— До речі, упродовж місяця Міністерство інформаційної політики України запустить телеканал іномовлення Ukrainian Tomorrow. Про це днями заявив Юрій Стець, додавши, що канал матиме обмежене фінансування. Наскільки виправданий крок створення такого державного каналу? Чи не краще об’єднати зусилля?
— Ми говорили про об’єднання зусиль із паном Юрієм, і я першим пропонував це робити. Як на мене — це очевидно. Вже існує канал Ukraine Today, він має свою аудиторію. Чому прозвучала ідея створення ще одного каналу з дуже оригінальною назвою Ukrainian Tomorrow — не знаю. Певно, як завжди, там, де два українці, три гетьмани. Але, кажучи образно, просто буде розпорошення зусиль. Утім, щиро бажаю, щоб у них вийшло зробити сучасний цікавий канал.
— Якось ви сказали, що треба реформувати свідомість українського суспільства. А яку роль у цьому процесі покладено на ТБ?
— Українське ТБ, слава Богу, вже не є радянським ТБ. Воно не може пропагувати. Воно може і повинно продукувати програми, які тою чи іншою мірою відповідають європейським цінностям. Ми вже півроку б’ємося над тим, щоб обмежити доступ російського продукту, принаймні військової тематики, на український екран — відповідний закон було ухвалено лише нещодавно, хоча його ще навіть не підписали. Це — перші кроки, які потрібно було зробити вже давно. Якби ми не витратили цей час на дискусії, вже зараз в ефірі було б кілька українських серіалів. Адже впродовж цих місяців ми продовжували витрачати кошти на імпорт російської продукції! Якби ми спрямували хоча б половину цих грошей (а це близько 300 мільйонів доларів щорічно) на власний продукт, можна було запустити серйозне вітчизняне виробництво. Група «1+1 медіа» зараз працює над створенням близько десяти нових серіалів. Три з них вийдуть в ефір вже цього року. Необхідно створити правила, яким слідуватимуть всі. В Україні існує закон про 80% європейського продукту в ефірі, але ж його не виконують — не вистачає одного рядка, в якому було б виписано, що означає «європейський продукт». Тобто перший крок — виробництво серіалів. І ми це робимо. Другий крок — достатньо успішний проект «Голос. Діти», зроблений в абсолютно європейській манері. Він показує, наскільки талановите наше молоде покоління, але у зовсім інший спосіб — новий, шикарний, емоційний. Це те, що ми можемо робити, окрім інформаційних передач, де ми проявляємо також високу активність.
«МЕДІА ПОВИННІ ПІДТРИМАТИ ІНІЦІАТИВУ «Дня»
— На дискусії в рамках проекту «Культура vs Пропаганда» ви сказали: «Чому росіяни хочуть забрати у нас Володимира Великого та Ярослава Мудрого? Бо без них їхня історія починатиметься з часів Золотої Орди». Справді, Росія активно використовує історію в політичних цілях, зокрема й для обґрунтування свого права на українські території. Як, на ваш погляд, на ці виклики повинна реагувати медіа-спільнота? Які проекти на історичну тематику планує цього року «1+1»?
— Робота над створенням європейських цінностей в Україні — це також робота над сенсами, в тому числі й історичними. Коли ми говоримо про Київську Русь, очевидно, що створення книжок, фільмів, передач, документальних проектів, дискусій щодо цієї теми — нагальна проблема. Київська Русь — це і є Україна. Це легенда (в хорошому розумінні), якою можна пишатися. Від Київської Русі ідуть витоки демократичних елементів устрою, які наслідувала в подальшому Україна. Роботи тут величезний пласт. Ми давно думали над створенням проекту під умовною назвою «Святослав» — про київського князя, який став легендарною особистістю. У нас також є проект щодо однієї харизматичної історичної особистості в історії середньовічної України XVII—XVIIІ стст. Ми працюємо. Але ми як виробники, звісно, маємо обмежені можливості.
— «День» вже багато років реалізує проекти на історичну тематику. Щороку ми обираємо історичну постать чи подію, якій присвячуємо низку заходів. В минулому газета оголошувала Рік Шевченка, Рік князів Острозьких... 2015-й ми оголосили Роком Ярослава Мудрого. Вважаємо, що ця ініціатива могла б стати загальнонаціональною.
— Абсолютно з вами погоджуюся. Медіа повинні підхопити цю ініціативу. «Плюси» однозначно готові вас підтримати і навіть створювати спільні проекти. Треба більше продукувати контенту на історичну тематику, яким пишатиметься Україна. Якщо принаймні у цьому ми будемо солідаризуватися, то тут дискусій буде якомога менше. Я слідкую за історичними проектами «Дня» і вдячний за те, що газета робить таку важливу справу. Думаю, що ваші проекти можуть стати загальнонаціональними не лише з точки зору нашої підтримки, а й з точки зору підтримки інших медій.
НЕЗАБАРОМ ГЛЯДАЧІ ЗНОВУ ПОБАЧАТЬ «ХОРОБРІ СЕРЦЯ»
— Минулого року «1+1» чи не першим на ТБ вивів справжніх українських героїв на авансцену, запустивши проект «Хоробрі серця». Сотні тисяч глядачів практично ридали біля екранів своїх телевізорів. Чому проект було призупинено?
— Ми фактично створюємо нову історію, новий час, нові міфи — в хорошому сенсі цього слова. Тому і взялися за цей проект. Але після кількох ефірів зрозуміли, що багатьом важко сприймати такий контент. Не з точки зору емоційного переживання цих історій, а певною мірою відчутного намагання відсторонитися від того, що відбувається довкола. Проект хоча й отримав достатньо великий відгук від населення, але, зізнаюся, не був із захмарними рейтингами.
— Ви коротко анонсували, що «Хоробрі серця» не згорнули, й невдовзі проект продовжить роботу, «переїхавши» на «2+2». А коли стартує другий сезон, і з яким ведучим?
— Так, цей проект переходить на інший канал і буде у трохи іншому форматі, але він існуватиме, тому що ми вважаємо неможливим призупинити його в принципі на цей період часу. Для нас він внутрішньо дуже важливий, це наш вибір, наша позиція як медіа. Він буде виходити з тим самим ведучим Ахтемом Сеітаблаєвим, тому незабаром глядачі знову побачать «Хоробрі серця». «2+2» більше орієнтований на чоловічу аудиторію, тому нам здається, що продовження проекту на цьому каналі є достатньо природнім явищем.
«МИ НЕДООЦІНЮЄМО ВАЖЛИВІСТЬ ВІТЧИЗНЯНОГО ВИРОБНИЦТВА СЕРІАЛІВ»
— Закономірно, що в часи війни на каналах домінує негатив. Але ж не можна повністю відмовлятися від якісного позитивного контенту.
— Позитивний контент справді потрібен. Це не обов’язково передачі про дітей. Це також серіали, про які ми вже говорили, — мелодраматичні, комедійні, створені в Україні. Вони дають набагато більше можливостей опиратися на свій «грунт», адже українці бачать на екранах власних героїв, власні історії... Але програма «Голос. Діти» для мене особлива. Над програмами, які присвячені талантам дітей, ми й надалі працюватимемо. У нас було шоу «Мій малюк зможе», у нас є в планах ще один проект. Гадаю, колеги з інших каналів також це робитимуть. Але ще раз підкреслюю — ми недооцінюємо важливість вітчизняного виробництва серіалів.
— Сьогодні під приводом свободи слова і «балансу думок» в ефіри продовжують запрошувати сепаратистів. Це подається як альтернативна точка зору. На фоні цього нещодавно розгорілася дискусія щодо присутності на ТБ програми «Шустер LIVE». Водночас «1+1» — один із небагатьох загальнонаціональних каналів, на якому її ніколи не було. Яка ваша позиція щодо присутності в ефірі таких ток-шоу за нинішньої ситуації?
— Тут дуже тонка межа. Щодо конкретних висловлювань Максима Шевченка в ефірі — в принципі, так, це недоречно. З другого боку, інша точка зору має бути присутня в Україні. Не знаю в якому вигляді — як цитати чи в іншій формі. Інакше ситуація може стати аналогічною до тієї, що має місце в Росії. Ми не можемо пускати в ефір заклики до повалення територіальної цілісності України або образи на національній основі. Але, якщо мова йде про дискусію, то така дискусія має певною мірою існувати.
Справді, нині активно обговорюють питання про «Шустер LIVE», про експертів, які туди приходять... Скажу так: я б не брав їх в ефір точно... Але це питання варто розділити на два. Перше стосується налагодження діалогу з власними громадянами. Інше — чи давати в ефір точку зору такого роду «експертів». Я вважаю, що це неприпустимо. Ця ситуація створює багато інших питань, змушує нас замислитися над більш важливими проблемами, які існують у суспільстві. Зокрема, щодо того, як нам сьогодні правильно вибудовувати комунікацію.
— Щодо ток-шоу. У своїй колонці головний редактор «Дня» Лариса Івшина відзначила, що особисто для неї однією з перших ознак небезпеки для медіа-свободи стало закриття вашої програми «Післямова». «Це була тоді цілком конкурентна програма і серйозний прорив. А після таких речей програми почали «здуватися», згасати, бо виразно показували «маркери» — куди можна, куди не можна...», — написала вона. Чим для вас особисто була «Післямова» і цей період професійної біографії?
— «Післямова» певною мірою стала центром створення якогось нового журналістського середовища на свій час. Там працювали досвідчені журналісти, такі, як Ольга Герасим’юк, Володимир Скачко і зовсім молоді на той час журналісти з першого-другого курсу університету, такі, як Андрій Шевченко чи Захар Бутирський і багато інших.
Я вдячний тому періоду, бо люди могли працювати ночами, часто без грошей — всі вірили, що створюють щось нове. Але час минає. Я вдячний Ларисі Івшиній за приємний спогад про «Післямову», але мій урок щодо Tkachenko.ua показав, що двічі увійти у ту саму річку неможливо. Тим паче, якщо ти ще й керівник медіа. Неможливо присвячувати себе одночасно двом важливим справам. Саме тому власну передачу не планую, але створювати можливості для інших — так.
«СТАТИ ПОВНОЦІННИМ БІЗНЕСОМ ЗМІ ЗМОЖУТЬ НЕСКОРО»
— Після Майдану суспільство в Україні змінилося. Воно підняло певну «планку». Чи можна це сказати про ТБ? Іншими словами — перемикаючи наші канали, можна помітити перемогу Революції Гідності?
— Важке питаннячко. (Посміхається. — Авт.) Гадаю, що ні. Революція Гідності українського ТБ ще попереду. Річ у тім, що революція має передусім відбутися у свідомості, у системі цінностей людей, які займаються телепродуктом. Ці процеси йдуть, але ми побачимо їхні результати на екранах лише тоді, коли новий підхід, європейські стандарти переможуть не тільки декларативно, а й насправді. На телебаченні працює велика кількість самодостатніх людей, які поважають власний вибір і свободу інших. Переконаний, що вони просуватимуть нові проекти, ідеї та підходи, зокрема й вітчизняне виробництво серіалів та все інше, що дозволить нам будувати Європу вдома.
— Медіа-експерти сьогодні багато говорять про інформаційні війни всередині України, про те, що групи «1+1 медіа» та Inter Media Group передають одна одній в ефірі незрозумілі «привіти». Чи має це дійсно місце? Чи допустима, на ваш погляд, інформаційна війна всередині країни в умовах реальної війни?
— Можу відповідати тільки за себе і свої канали. У нашому ефірі ми оперуємо лише фактами. Так, ми можемо їх емоційно подавати. У наших проектах, інформаційних програмах, публіцистичних жанрах існують, звичайно, дискусійні точки зору щодо багатьох особистостей, але ми, принаймні, інформаційних війн не розв’язували і не підтримуємо їх. У нас є своя інформаційна політика, яка базується лише на одному принципі — факти понад усе.
— Не секрет, що для більшості власників медіа-активів в Україні ЗМІ — лише додаток до основного бізнесу, який використовують з метою впливу на владу й підвищення власного іміджу. За яких умов, на вашу думку, медіа й зокрема телеканали зможуть стати повноцінним самостійним бізнесом?
— Боюся, що стати повноцінним бізнесом медіа зможуть нескоро. Хоча значною мірою — це моя мрія. Медіа як бізнес, що стоїть на власних ногах і сам себе забезпечує — має більш здоровий хід думок в усіх своїх працівників. Усі розуміють, від чого вони залежать. Щодо «відбілювання» іміджу — це не до нашого акціонера. Він — цілком самодостатня людина. Насправді медіа завжди й в усіх країнах тією чи іншою мірою безперечно впливають на перебіг політичних та інших подій. Це безсумнівно є. Але знову таки — ми оперуємо фактами. Без них працювати ми не можемо.
— Коли «Плюси» почали активно піднімати тему «справи Гонгадзе» в «Українських сенсаціях», у проекті «Право на владу», в сюжетах «ТСН» учасники програм робили сенсаційні заяви. Однак, відповідного резонансу в медіа і в суспільстві не було. Чому, на вашу думку, журналісти зараз ніби відсторонюються від справи десятиліття?
— Ми триматимемо цю справу в центрі нашої уваги, оскільки зараз, коли відбувається суд над Пукачем, — ми маємо чи не останню можливість розслідувати її у справедливий спосіб. Мене дивує, що багато журналістів, зокрема тих, які зробили собі ім’я на цій справі, зараз поводять себе дещо інакше. Вони знаходять час на «ланчі», але не знаходять часу на розслідування в цій справі. Так само мені дивно чути, коли колеги з деяких інших каналів запитують, чому ми взялися за цю справу, і вбачають у цьому якісь незрозумілий підтекст. Колеги, якщо ви насправді думаєте те, про що говорили раніше з приводу «справи Гонгадзе», запрошуйте наших експертів до себе в ефір і спілкуйтеся з ними. Ніхто ж не забороняє. Розслідуйте це питання в той спосіб, у який вважаєте за потрібне. Але розслідуйте. Не можна замовчувати цю справу, бо відлік багатьох речей, що відбувалися в українській журналістиці, пов’язаний саме з цією трагічною історією. Якщо її не буде розслідувано повною мірою, не буде названо прізвища злочинців, це надалі створюватиме негативний прецедент в інший спосіб. Якщо ж навпаки розслідування відбудеться, це стане імунітетом для багатьох процесів на багато років вперед. До речі, ми спілкувалися на цю тему з генеральним прокурором України паном Віктором Шокіним. Приємно, що він назвав «справу Гонгадзе» — справою своєї честі.
