Поки Європа обурювалася знищенням безпритульних тварин в Україні, поки українські зоозахисники протестували й намагалися допомогти владі гуманізувати законодавство та ввести дієві запобіжники поширенню жорстокості в суспільстві, влада й тим, й іншим готувала сюрприз — узаконення полювання на собак і котів на вулицях міст. Справжнє полювання — із застосуванням вогнепальної зброї й безкоштовно отриманим дозволом від центрального органу виконавчої влади з питань лісового та мисливського господарства. Такого подарунку не очікували навіть у своїх найсміливіших мріях нелегальні й заховані в інтернет-анонімності вбивці тварин. Такого широкого жесту — позбавлення від «зайвого клопоту» — не очікувала й рідна міліція, яка сьогодні з нехіттю, але змушена розслідувати випадки жорстокості щодо тварин та небезпечної стрілянини на вулицях по живих мішенях.
КОТИ Й СОБАКИ ПОТРАПИЛИ ДО ТІЄЇ Ж ГРАФИ, ЩО Й КАБАНИ, ОЛЕНІ, БОБРИ
У лютому цього року в Верховній Раді успішно пройшов перше читання, отримавши перед тим схвальний відгук комітету з питань екологічної політики, проект Закону України «Про реформування та вдосконалення дозвільної системи у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального і невиснажливого використання природних ресурсів та екологічної безпеки, зменшення регуляторного тиску на суб’єктів господарювання». Довга й кострубата назва вдало приховала таке «звільнення суб’єктів» від усіх обмежень, завдяки якому вони отримують можливість нищення всього, всюди і всілякими засобами — легально, неконтрольовано й без жодних відшкодувань державі. Законопроект передбачає внесення змін у низку законів, пов’язаних із діяльністю, яка потребує отримання дозволів. І серед них такі ось новації.
Регламентація отримання дозволу на «спеціальне використання об’єктів тваринного світу» (вилучення з природних умов, в тому числі через знищення шляхом відстрілу) чомусь потягла за собою введення переліку «об’єктів» спеціального використання, якого в чинному законі не існує. Серед «об’єктів», дозволи на «вилучення» яких даватиме Міністерство екології, не лише окремі види диких тварин — вовки, лисиці та деякі птахи (ведмедів чи кабанів серед них, наприклад, немає), а й собаки та коти. А от центральний орган виконавчої влади з питань лісового та мисливського господарства отримує повноваження видавати дозволи на полювання на значно ширший перелік «об’єктів» — кабанів, оленів лосів, муфлонів, білок, бабаків, бобрів, норок включно з тими ж вовками й лицями, і знову ж — на собак та котів! І, що також характерно, усі дозволи надаються безкоштовно. Різниця між повноваженнями установ у тому, що друга дозволяє полювати ще й не в мисливський сезон та в заборонених для полювання місцях (окрім об’єктів природно-заповідного фонду) — протягом усього року. Згадаймо, що на сьогодні застосування вогнепальної зброї (полювання) в межах населених пунктів заборонено категорично. Завтра буде не так.
МІНЕКОЛОГІЇ ДОЗВОЛИТЬ «ДІАГНОСТИЧНИЙ ВІДСТРІЛ»?
Честь дозволяти полювання в заповідниках залишено Мінекології: передбачено «діагностичний (!) відстріл мисливських тварин для проведення ветеринарно-санітарної експертизи в межах території та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення України». Що таке «діагностичний відстріл», уявити можна: ще на пам’яті вперті й багаторазові спроби депутатів під різним «соусом» узаконити можливість полювання в державних заповідниках, які екологам досі вдавалося відбивати. Однак що таке — передбачений відстріл «немисливських видів тварин з... виховною та естетичною ціллю»?!
«Виховна» мета вбивства немисливських тварин — це про що? Це тварин так виховуватимуть чи наших дітей — вбивством? А «естетична» мета вбивства — це як?
До речі, про авторів. Авторство значиться за єдиною особою — прем’єр-міністром України Миколою Яновичем Азаровим. Тим самим, який в тому ж таки лютому, коли подавав оці законодавчі новації, водночас надсилав листа (№ 1506-02-12) Раді міністрів Криму, Київській, Севастопольській міськдержадміністраціям, міським радам інших міст України, в якому наголошував на необхідності «приділити особливу увагу профілактиці та виявленню фактів жорстокого поводження з тваринами, що призводить до їх загибелі або каліцтва, забезпеченню притягнення порушників до встановленої законодавством відповідальності». Прем’єр підкреслював: «Офіційна позиція уряду полягає в неухильному виконанні вимог Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» та дотриманні принципів Європейської конвенції «Про захист домашніх тварин».
Повірити в таку роздвоєність вищої посадової особи важко. Хоч би як хто ставився до Миколи Яновича, однак у цьому випадку можна не сумніватися: прем’єра підставили. Під сурдинку запровадження єдиних засад дозвільної системи в Україні (а лише про це йдеться в так званій пояснювальній записці до законопроекту, де наводяться аргументи на користь його необхідності) автори розмахнулися на повернення в Україну іншого — засад цілковитого дикунства, що поширюється далеко за межі дозвільної системи. А нічого, що торішнє підписання Україною Європейської конвенції про захист домашніх тварин виглядає тепер злісним глумом, а її ратифікація стає неможливою й непотрібною? А що відстріл собак і котів (які мають особливий статус тварин-компаньйонів) 2009 року заборонений Санітарним кодексом наземних тварин і Положенням про контроль популяції бродячих собак, що входять до Рекомендацій Міжнародної організації з охорони здоров’я тварин (OIE) і є обов’язковими до виконання Україною як членом цієї організації з 1994 р., — теж байдуже?
Кому потрібно, щоб Україна втратила членство в ще одній міжнародній організації, як раніше — після гучних скандалів щодо неналежних умов утримання тварин у Київському зоопарку та корупційних схем навколо нього втратив своє членство в ЕАЗА (Європейській Асоціації зоопарків і акваріумів) цей культурний заклад?
«КОЖЕН, ХТО НАЗБИРАЄ ЗВІРІВ, МОЖЕ НАЗВАТИ СВІЙ БІЗНЕС ЗООПАРКОМ»
До речі, зоопарків новації торкнулися також — скасовується отримання дозволів на їх створення. Відтепер кожен, хто назбирав звірів, може оголосити свій «бізнес» зоопарком, хоч би звірі там утримувалися в найжахливіших умовах і гинули купами. Скасовується й дозвіл на використання тварин у фото-бізнесі та організації розваг. І зниклі, принаймні зі столичних обріїв, нав’язливі фото-бізнесмени з приспаними снодійним мавпочками, ведмедиками з вирваними кігтями й зубами, напівмертвими левенятами й іншими екзотичними тваринами, попередньо покаліченими, аби не кусалися й не втекли, вільно заполонять проспекти й площі міст. Усе — заради прибутку. Глум ще й у тому, що з цього жорстокого прибутку державі все одно нічого не перепаде, жодних податків.
Згідно з пропозиціями, безкоштовним, безстроковим і безперешкодним стає й видача дозволу на розведення в неволі тварин, занесених до Червоної книги України, вивезення їх за межі України (а дозволи видаватимуть не «спеціально уповноважені на це органи», як зараз, а будь-які органи виконавчої влади. Однак варварського нищення тваринного і рослинного світу України авторам пропозицій виявилося замало. Ці будь-які «інші органи виконавчої влади» контролюватимуть і стан охорони навколишнього природного середовища, а дозволи на викиди в повітря забруднюючих речовин також стають безкоштовними.
До полювання на тварин у місті держава йшла послідовно: в січні 2010 р. до Закону «Про мисливське господарство і полювання» непомітно для громадськості було внесено «дрібничку», яку до часу замовчували — користувачі мисливських угідь отримали право «проводити відстріл бродячих котів і собак». Зрозуміло, на тлі майбутнього грандіозного скандалу навколо України шанувальників полювання на все, що рухається, зовсім не бентежили «маленькі» правові ляпи й нісенітниці. Скажімо, відсутність у правовому полі держави визначення поняття «бродячі собаки і коти». Як відомо, статтею 1 спеціального закону, що унормовує цю сферу, «Про захист тварин від жорстокого поводження» визначені поняття для означення особливого правового статусу тварин-компаньйонів: «домашні тварини» та «безпритульні тварини». Безпритульними тваринами є ті самі домашні, які «залишилися без догляду людини або утворили напіввільні угруповання, здатні розмножуватися поза контролем людини». Від того, що домашня тварина залишилася без догляду, вона не перетворюється на мисливську — об’єкт полювання. Закон же до мисливських тварин відносить виключно «диких звірів та птахів, що можуть бути об’єктами полювання», а саме мисливство, теж за законом, здійснюється лише щодо «мисливських тварин, які перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь». Визначено й термін «полювання»: «дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин». Лише мисливських! Як відрізнятимуть власники дозволів «бродячих» тварин від домашніх та безпритульних, знатиме лише «человек с ружьем». Комусь дуже кортить полювати всюди й на все — не лише в мисливських угіддях, а й у заповідниках, і на вулицях міст. Комусь дуже кортить — всупереч закону й моральним нормам легалізувати дикунство.
Нововведеннями скасовується заборона на ввезення в Україну особливо жорстоких засобів вилову й знищення тварин, заборонених до використання в 90 країнах світу: «електроловильних систем (електровудок), монониткових (волосінних) сіток, мисливських капканів» тощо. Цією забороною Україна пишалася півтора року...
Нові норми полювання, передбачені законопроектом, вже прийнятим, повторюся, в першому читанні, — це, без перебільшення, цинічний виклик суспільству — власному й міжнародному.
